Роман Малко: Неконтрольована безвідповідальність

Версия для печати

Маленькі українці самі винні у своїх проблемах, бо безвідповідально ставляться до свого життя, власної долі й такої вимріяної держави. Можна знову й знову виходити на майдани, вмирати там, але не доводити справу до кінця, віддаючи здобуте в руки пройдисвітів. Або просто і далі медитувати у своїй хаті скраю.

Не працьовитість є сьогодні визначальною національною рисою українців, це в минулому. Десь там також залишились і романтичність, релігійність, навіть волелюбність і войовничість. Ті чудесні особливості, які зазвичай любили виділяти в українцях учені-чужоземці. На жаль, нині найпомітнішою нашою рисою стала безвідповідальність, яка, мов вірус, зуміла отруїти ціле су­спільство з низів до верхів.

Знайдеться багато охочих заперечити цю тезу, але не варто поспішати. Принаймні більшість наших бід як нації, що чверть століття намагається якось облаштувати свій життєвий простір, саме від цього. Не від злих воріженьків, які нас хочуть знищити (у них робота така, і було б дивно, якби вони нам бажали успіхів), не від того, що прапор перевернутий, чи волхви прокляли, не від браку розуму чи відсутності справжніх провідників нації, не від корупції та не від засилля агентів Москви, Варшави, Будапешта чи Тель-Авіва. А саме від рекордно великої, всепроникної особистої та колективної безвідповідальності.

В тему: Юрий Мушкетик: Будем и дальше жить при дураках

Проголошення незалежності. Замість того щоб гнати в шию всю комуністичну наволоч із влади, як зробили народи Балтії, українські націонал-демократи почали з нею з вдячності цілуватися. Комуністи, мовляв, уже не ті, вони українські та за незалежність. Результат цього «примирення» відомий. На зорі незалежності Україна була власником найбільшого в Європі й другого у світі торгового флоту Чорноморського морського пароплавства. 295 морських кораблів різних класів, близько 1,1 тис. одиниць допоміжного флоту, кілька судноремонтних заводів, портів, розгалужена соціальна інфраструктура. Знаєте, де це все поділося?

Розчинилось. І доклалися до того вищі чиновники країни, які, до речі, і нині сиплять порадами зі сторінок ЗМІ. Голосування на виборах. За гречку, консерви, гроші, але, що найгірше, за брехливі обіцянки. Невже важко подумати, яким буде завтра, коли бандита, який вкрав, чи популіста, який бреше, пустити у владу?

В тему: «Нові обличчя»? Старые хари!

В Україні на дорогах за рік гине більше, ніж на війні. Набагато. Лише в 2017-му, за даними Нацполіції, у ДТП загинули 3432 людини. Цього ж року на Донбасі ми втратили на фронті 194 вояки ЗСУ, ще 1111 поранені. Лише за один день, 23 липня, поліцейські впіймали за кермом 631 п’яного. А скількох не впіймали? Так, їх, можливо, оштрафують. Але вони лише ланка в довгому ланцюжку злочинної байдужості. Хтось продає медичні довідки, хтось торгує правами, хтось із поліцейських за винагороду заплющує очі на перегар чи порушення ПДР…

Нині робиться показова спроба перевиховання перевізників. Проводять рейди, виловлюють нелегалів, відбиратимуть ліцензії й посилюватимуть вимоги до стану транспортних засобів. Але щоб це сталося, щоб чиновники звернули нарешті увагу на проблему, яку не помічали 25 років, потрібен був жахливий стимул. Можливо, десь і прописана обов’язкова перевірка стану водія перед рейсом і справності транспортного засобу, але хто ж цього дотримував. Хіба не безвідповідально десятиліттями не контролювати такі важливі сфери, де люди фактично опиняються в заручниках.

Коли монополіст Укрзалізниця, ігноруючи закони ринку, просто не задовольняє попиту, бо ліньки, змушуючи пасажирів добиратися, як хто може, зокрема й технічно несправними маршрутками. І плаче, що їй бракує грошей. Це безвідповідально відключати людям на два тижні воду для профілактичних робіт, а потім не відновлювати подачу багато місяців.

Впускати в країну сотні тисяч євроблях і обурюватися, що хтось там хитрий хоче нагріти державу. А поставити якісь фільтри на кордоні слабо? А знайти розумний компроміс? А коли півкраїни отримує сіру зарплату, а іншій половині доплачують у конвертах, зокрема й в уряді та АП? А тримати в тіні цілі галузі, щоб косити бабло? І лихо з ними, з економічними збитками. Безконтрольне копання бурштину, вирубування лісу, добування копалин — це найкоротший шлях до екологічної катастрофи. Закарпаття вже не раз заливало через лисі гори, але там, здається, так нічого й не зрозуміли. Скоро почнеться щось цікаве на Поліссі… Врешті, чи не з цієї опери проект будівництва каскаду гідростанцій на Дністрі?

А хіба не безвідповідально поширювати фейки (як-от сумнозвісне відео про «штурм» спецпідрозділами СБУ бази добровольців), брехати та вводити людей в оману? Цим займається більш ніж половина користувачів соцмереж. Часто через те, що ліньки перевірити реальність інформації. Але ще більше зло — продукувати цю брехню та створювати цілі офіси ботів. А їздити на заробітки до окупанта, коли країна стікає кров’ю, торгувати з ним і виправдовувати його? «Кришувати» контрабанду на лінії зіткнення, вигадувати всілякі «Роттердам+» та інші казки для лохів? Хіба не безвідповідально, коли в країні, яка воює, спокійно розвивається бізнес ворога й українці оплачують ракети, які їм потім падають на голови?

А знищувати організований рух добровольців, які фактично врятували країну? А порушувати на них сумнівні справи й садити за ґрати? У час, коли йде війна. Та є десятки способів, як цю супермотивовану та потужну силу ввести в законодавче поле й використати для добра держави. Було б бажання. В обох сторін: у генералів — не ламати через коліно добровольчі структури, не розпорошувати досвідчених штурмовиків між взводами матеріально-технічного забезпечення та речовими складами, а зберігати бойові одиниці, у добровольців — визнати врешті верховенство закону й таки піти на службу державі офіційно (навіть запорожці, на яких так люблять посилатися нинішні добробатівці, це практикували).

В тему: «Мы должны «наесться» Петром Алексеевичем, чтобы выработалось противоядие»

Влада сама доводить ситуацію в країні до ідіотизму, а потім, надуваючи щоки, працює, як пожежна команда. Тільки навіть цієї активності їй вистачає на кілька днів, а далі все повертається до звичного стану. Бо можна проводити реформи, ухвалювати найгеніальніші закони, запроваджувати штрафи та збільшувати покарання, але це не працюватиме. Маленькі українці теж здебільшого самі винні у своїх проблемах, бо безвідповідально ставляться до свого життя, власної долі й такої вимріяної держави. Можна знову й знову виходити на майдани, вмирати там, але не доводити справу до кінця, віддаючи здобуте в руки пройдисвітів. Або просто і далі медитувати у своїй хаті скраю. У всіх нас наразі є одна спільна біда, яка все нівелює, — безвідповідальність на всіх рівнях.

—

Роман Малко, опубліковано у виданні  Тиждень.UA

На цю тему:

• Іван Заєць: Що сталося з українською політикою
• Ігор Юхновський: «Зміни будуть. Коли українці перестануть красти один в одного»
• Богдан Яременко: К сожалению, мы выглядим, как страна непуганых идиотов
• Як депутати купують наше майбутнє
• Богдан Гаврилишин: патриотичных, компетентных и порядочных людей в украинской власти нет