Вʼячеслав Курбанов: Найважливіші питання війни

|
Версия для печатиВерсия для печати

"Вважаю за потрібне поставити і спробувати знайти відповіді на наступні питання нашої війни:

  1. Що буде перемогою України у поточній війні з Росією і як її досягти?
  2. Чому народ України мусе знати свої втрати у війні?
  3. Якщо в ЗСУ на сьогодні 820 тисяч чоловік, то, чому фронт вже другий рік тримають максимум 300 тисяч з них? Як цей факт (а, можливо, що фікція) впливає на мобілізацію?
  4. Що означає заборона виїжджати за кордони України і які наслідки ця заборона має для нашої обороноздатності?

Оскільки ми маємо справу не з обʼєктом точної науки, а зі світом людей, а саме: з найскладніших його виявом - війною, то тут не може бути єдино правильних відповідей. Вирішення таких питань потребує не тільки інтелектуального пошуку, але і морального вибору. Ось мій вибір і мої відповіді:

Що буде перемогою України у поточній війні з Росією і як її досягти?

Чим буде наша перемога в поточній війні? В самому першому приближенні – це відновлення територіальної цілісності в кордонах 1991 року. Чи розвалиться при цьому Росія, чи буде розбита наголову її армія, чи вона згорить в ядерному вогні самознищення – все це вже другорядне, хай і таке жадане. Витіснити ворога за кордони і зайняти оборону по їх лінії – це мінімум якого ми прагнемо, і досягнувши якого, зможемо з повним правом заявити, що ми перемогли в цій війні з Росією, яку вона почала проти нас 20 лютого 2014 року.

Тут постає законе питання, чи можна вважати перемогою звільнення територій, без повного знищення армія ворога? Зрозуміло, що територіальні здобутки без знищення ворожої армії – успіх тимчасовий і не вирішальний. Це здається очевидним, але є важливі нюанси. Потрібно розрізняти армію Росії, від окупаційного контингенту, з яким ми воюємо. На нашій землі зараз приблизно 450 тисяч загарбників. Цей контингент постійно поповнюється, але він ніколи не досягне максимального мобілізаційного потенціалу Росії, який оцінюється в 10 млн. чоловік. Ми поступаємося їм в цьому в 4 рази – наш потенціал складає 2,5 млн. чоловік. І ось тут вирішальний нюанс – ми можемо й зобовʼязані реалізувати цей мобілізаційний потенціал. Вони же, при умові, що ми не почнемо наступ на Москву, ніколи не знайдуть і пари мільйонів "заробітчан", готових вмирати на українській землі. Тут річ в мотивації сторін. Вбиваючи ворога на своїй землі ми тим самим зменшуємо бажання їх населення ставати до лав окупаційної армії. Перетнувши же кордони і ступивши на землю ворога ми неминуче збудимо патріотичні настрої серед його населення і тим самим спричинимо миттєве поповнення лав його армії.

Отже уточнимо наше визначення перемоги. Перемогою в поточній війні з Росією буде розгром її окупаційного контингенту та вихід ЗСУ на кордони країни.

Як ми зможемо це зробити? Як зможемо перемогти у війні з ворогом, який в рази переважає нас у всьому? Тільки ведучи бойові дії в рази ефективніше за нього. Оскільки ми визначили ефективність ведення війни через ефективність знищення окупаційного контингенту, то керуючим принципом ведення бойових дій, за яким повинен діяти кожен наш командир, має бути наступний принцип: воювати так майстерно, щоб вбивати загарбників в рази більше, ніж втрачати своїх бійців. Якщо ми будемо таким чином нищити ворога, то з часом повністю розібʼємо його армійське угрупування на нашій території і вийдемо на законні кордони своєї держави.

Чому народ України мусе знати свої втрати у війні?

Ми знаємо скільки ворогів ми нищимо, але не знаємо наших втрат. Вірніше, влада знає, а ось народ ні, а ми, народ, маємо знати які втрати несемо у цій війні. Ми не діти, ми зможемо подивитися в очі страшній правді. А знати ми це повинні для того, щоб розуміти, краще чи гірше ми воюємо за своїх ворогів. Чи ми зараз знаходимося на шляху до перемоги, чи на шляху до поразки.

Якщо зараз ми знищуємо в рази більше ворогів, ніж втрачаємо своїх воїнів, тоді маємо шанс на перемогу. Якщо ж ні, то нам треба міняти генералів, змінювати тактику, а, можливо, і Верховного Головнокомандуючого. Ось для чого нам потрібно знати свої втрати.

Якщо в ЗСУ на сьогодні 820 тисяч чоловік, то чому фронт вже другий рік тримають максимум 300 тисяч з них? Як цей факт (а, можливо, що фікція) впливає на мобілізацію?

У жовтні 2023 року загальна чисельність ЗСУ становила понад 820 тисяч. На фронті ж з них воює не більше 300 тисяч. Де воює 2/3 нашого війська? Де ще 520 тисяч воїнів? Я беру ці цифри з відкритих джерел. Вони можуть не відповідати дійсності, але що точно відповідає дійсності, так це наявність цієї ідеї і цього питання в суспільній свідомості. А отже воно потребує відповіді та пояснення.

Якщо це так, то чому, як варіант, ми не можемо створити дві рівноцінні армії, якщо не по зброї, то по особовому складу, які б міняли одна одну на фронті? Заходити на фронт на певний термін, а потім мати час на відпочинок, поповнення, заняття, опановування нової зброї – це буде зрозуміла та ефективна практика. Тому що, наразі, ці 300 тисяч, які на фронті, відчувають себе приреченими воювати до перемоги чи смерті. В бійцях накопичується не тільки втома, але і образа за цю несправедливість. А ті, хто ще не в армії, дивлячись на ці 300 тис. "приречених", і не маючи інформації про 520 тис. "гуляючих", легко знаходять виправдовування своєму ухилянству.

Якщо ж це не так, то владі необхідно спростувати цю хибну уяву, яка шкодить мобілізації і моральному духу війська.

Що означає заборона виїжджати за кордони України і які наслідки ця заборона має для нашої обороноздатності?

Будучи суспільством вільних людей, ми, українці, передусім цінуємо свободу. Свобода – це відсутність примусу робити щось без твоєї на то волі. Отже ми не можемо примушувати, ми можемо тільки обмежувати вибір.

Під час війни з ворогом, бажаючим знищити свободу і насадити свій рабський погляд на світ, гідний громадянин України з необхідністю стає воїном. Звісно, за виключенням дітей, старих та інвалідів. Але не за виключенням жінок. В сучасній високотехнологічній війні жінка може знайти своє місце в армії. І дитинство закінчується не в 27 років, а в 21, якщо не в 18.

Кожен, хто не бажає діяти, як гідний громадянин, має право покинути цю державу, чи бути обмеженим в правах. Отже, якщо ти громадянин України, то ти воїн, захисник свободи. Якщо ти не бажаєш бути воїном, то в тебе є вибір – залишити країну, чи продовжити жити в ній, але з обмеженими правами.

Порівняно з повноцінними громадянами, - тими, хто готові ризикувати життям, захищаючи державу, - ті, хто вибирає інший шлях, обмежуються в своїх громадянських правах. Вони не будуть мати права голосу на виборах депутатів Верховної Ради і Президента, права займати будь-які державні посади, права мати приватну власність на землю, і вони будуть сплачувати окремий податок за право жити в Україні, не будучи воїнами.

Влада України, забороняючи виїзд, тим самим каже, що вважає свій народ не тільки рабами, яких можна позбавити одного з фундаментальних прав людини – свободи пересування, але і боягузами, які, дай їм волю, кинуть свою державу під час війни напризволяще та втечуть. Додайте до цього красномовний факт, що ніхто з діючої влади, - депутати ВР, міністри, члени адміністрації Президента, – включно з їх повнолітніми дітьми, ніхто з них не на фронті. Тобто боягузи – це вони. Звісно вони ховаються за постановами, які ж самі приймають, які дають їм право не бути в армії. Це, щоправда, не пояснює ситуацію з їх дітьми, але то таке.

Отже влада цією забороною каже нам, що ми боягузливі раби, які зобовʼязані їх захищати. Ми зі своєї сторони можемо сказати їм у відповідь, що вони боягузливі ідіоти, які цією забороною тільки шкодять справі мобілізації та підривають моральний дух свого суспільства.

Цей їх мотив для закриття кордонів один в один як вони пояснювали, чому не оголосили мобілізацію за кілька днів до 24 лютого, - хоча вже, начебто, знали про неминучість повномасштабного вторгнення, - тому, що, мовляв, була б паніка. І що, ви побачили паніку 24 лютого 2022 року?! Паніка, мабуть, була у вас. Народ же поїхав до військоматів, до ваших ТЦК та СП, які були напівпорожні від персоналу, чи взагалі зачинені.

Дайте відповіді на запитання про втрати та "гуляюче" півмільйонне військо. Почніть особисто приймати участь у війні. Наприклад, 20% від чоловіків у владі, які відбираються за сліпим жеребом, відправляються у бойові частини прямо зараз. Через 3 місяці їх міняє наступні 20%, і, таким чином, за 15 місяців всі з них дізнаються, що таке війна. Зробіть ці кроки. Покажіть народу, що ви не вважаєте себе окремою кастою, яка зневажає народ, а що ви з ним одне. Як це показує зараз влада Ізраїлю, як це всю свою історію робить політична еліта США.

Треба скасувати тоталітарну заборону на виїзд, яка не тільки принижує нас перед усім світом, а й, що контрпродуктивно її замислу, шкодить мобілізації української нації.

Автор: Вʼячеслав Курбанов, старший лейтенант ЗСУ

(Джерело).

Зображення вгорі: світанок на фронті

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]