Ядерне опудало Путіна: як із засобу стримування атомна бомба стала приводом для агресії

Версия для печати

Немає сумніву, що Кремль у період розробки сценарію анексії Криму 2014 року робив чималою мірою ставку на страх Заходу перед ядерною війною. Цей розрахунок виправдав себе: демократичні держави не знайшли адекватної відповіді на окупацію півострова і запровадили вельми обмежені санкції проти РФ.

80 років тому закінчилася Друга світова війна - підписанням акта про капітуляцію Японії. Це єдиний конфлікт в історії людства, де було застосовано ядерну зброю. Поки що єдиний.

Найвідоміше бомбардування в історії людства стало відправною точкою для значущих процесів, що дуже вплинули на весь перебіг світової політики і суспільної думки XX століття.

Вплив цієї події відчувається й досі. Що відбувалося в останній місяць Другої світової війни? Як удари по японських містах і, в ширшому сенсі, загроза атомної війни, стали факторами, що визначили розвиток Європи і світу?

Яку роль відіграє сьогодні "страх перед ядерним Апокаліпсисом" у контексті російської агресії?

Читайте також: 80-річчя початку створення ядерної зброї: від першого проєкту до нинішньої загрози застосування

Наслідки ядерного удару по Хіросімі, 1945 рік, - через 80 років в Україні такі міські руїни стали звичним видовищем / Фото: ООН

Точка у війні?

Пілоти ВПС США скинули на японські Хіросіму і Нагасакі два атомні боєзаряди 6 і 9 серпня 1945 року. Це призвело до гігантських руйнувань і загибелі близько 80 тис. осіб безпосередньо в перші години після бомбардування і ще понад 200 тис. - у наступні п'ять років. Загальна кількість жертв, включно з померлими від наслідків радіаційного зараження десятиліття по тому, оцінюється в 450 тис. осіб. Застосування ядерної зброї в густонаселеній Японії завдало значної шкоди і майбутнім поколінням. Щонайменше в 1% новонароджених згодом виявляли захворювання, які могли бути спричинені опроміненням їхніх батьків.

Детальні наслідки бомбардувань важко оцінити навіть сьогодні, головним чином, через недосконалість моніторингу ситуації в 1940-х роках. Деякі важливі параметри, такі, як рух повітряних потоків і радіаційні опади, тоді просто не фіксувалися.

Якщо сам факт застосування ядерної зброї викликав осуд низки світових інтелектуалів, зокрема Альберта Ейнштейна та Альбера Камю, то різноманітні версії причин її застосування на завершальному етапі Другої світової війни й досі обговорюють на громадських дебатах, в історіографічних школах та в колах любителів історії.

Найпопулярнішими є два припущення.

Переважно на Заході вважають, що політичне і військове керівництво США прогнозувало величезні втрати в лавах американських солдатів у разі проведення наземної операції на Японських островах, - до півтора мільйона американців, а без неї важко було б переможно закінчити війну. Перед очима був приклад висадки американців на Окінаві з квітня по червень 1945 року. Битва закінчилася перемогою США, але втрати в людях і військовій техніці були вкрай високі.

У Білому домі та Пентагоні вважали, що "фанатичні" японські військовослужбовці продовжуватимуть воювати, незважаючи на відсутність шансів перемогти. Не виключалися і партизанські дії. Президенту Гаррі Трумену, який обійняв посаду після смерті Франкліна Рузвельта і мав обмежену легітимність, було важливо продемонструвати швидкий успіх виборцям.

Після капітуляції Німеччини, основної військової сили країн Осі, американське суспільство очікувало на перемогу і мир у найкоротші терміни і з мінімальними втратами. Застосування "диво-зброї" гігантської руйнівної сили мало зломити дух японців і примусити їх до капітуляції - всупереч укоріненим військовим традиціям Японії. На користь цієї версії свідчать багато архівних документів, включно зі щоденниками самого Трумена.

Інша версія була популярна в СРСР і соціалістичних країнах. Вона стала наслідком конфронтаційної логіки Холодної війни і залишається обговорюваною на пострадянському просторі й сьогодні, зокрема, в Росії. Згідно з нею, США побоювалися стрімко зростаючої могутності Радянського Союзу. Вашингтон розумів, що після закінчення війни вплив СРСР як "головної країни-переможниці" тільки зросте, і вважав протистояння з Москвою неминучим, не виключаючи й нової війни. Тому наочне застосування ядерної зброї було задумано як знак залякування, сигнал Сталіну про наявність типу озброєнь, якого немає в СРСР і яке може легко вирішити будь-яке збройне протистояння на користь Вашингтона - незалежно від розмірів і боєздатності армії противника.

Документальних доказів другої версії пред'явлено не було. Непрямі аргументи, як-от позиція великих американських полководців Дуайта Ейзенхауера і Дугласа Макартура, які не бачили доцільності у використанні ядерної зброї проти Японії, або аналітичний звіт, що вийшов 1946 року та свідчив, що Японія припинила б опір упродовж 3-5 місяців, не можна вважати прямими підтвердженнями "політичного наміру" адміністрації Трумена.

Читайте також: Кінець Нового Миру. Ізраїльський історик Юваль Ной Харарі про те як Путін загрожує всьому людству

XX століття. Холодна війна і боротьба за мир

У перші повоєнні роки атомні бомбардування японських міст не мали в суспільній свідомості того символізму, якого вони набули пізніше. Десятки мільйонів загиблих і сотні зруйнованих міст унаслідок винищувальної політики нацистів і застосування неядерного озброєння, Голокост та концтабори сприймалися європейцями та американцями як значно страшніші події, ніж одномоментні епізоди, що відбулися на "периферії" світу. Прем'єр-міністри окупованої Японії були зацікавлені у відновленні економіки та суб'єктності як такої, що було можливим лише за умови хороших відносин із Вашингтоном.

У професійному середовищі на Заході побутували дві протилежні позиції. Частина західних учених і військових вважали атомну бомбу всього лише потужнішим озброєнням і виступали проти її сакралізації. З ними були не згодні, наприклад, автори збірки "Абсолютна зброя" (1946), які підносили новий винахід у ранг універсального, принципово нового засобу ведення війни, що змінює історію людства.     

1949 року відбулися дві ключові події, що вплинули на подальший перебіг історії: СРСР, всупереч прогнозам американської розвідки, відносно швидко обзавівся власною ядерною зброєю, а в стратегічно важливому Китаї відбулася комуністична революція. У світі вже йшла холодна війна. Вашингтон змушений був рахуватися з наявністю ще однієї ядерної держави.

З одного боку, він продовжував робити ставку на атомну бомбу як "найпереконливіший" аргумент у протистоянні "комуністичній експансії".

З іншого, Корейська війна продемонструвала вразливість такої стратегії: ППО, що дедалі більше вдосконалюються, і сучасна реактивна авіація цілком могли зірвати масовану атомну атаку, побудовану на авіаційній доставці відносно малопотужних бомб.

Поява в середині 1950-х років міжконтинентальних балістичних ракет і термоядерної зброї, здавалося б, "вирішила" обидві проблеми, але і в СРСР з'явилися аналогічні розробки. Формально кількість ядерних зарядів і засобів їхньої доставки в розпорядженні США перевершувала потенціал Радянського Союзу, але ресурсів у нього було достатньо, щоб завдати Америці непоправної шкоди.

З цього моменту в США, а пізніше і в СРСР ядерна зброя фактично втратила статус інструменту, який може бути застосований у разі війни, а стала елементом стримування. Гарантія взаємного знищення враховувалася як у довгострокових стратегічних доктринах, так і в тактичних діях у протистоянні наддержав. Їхнє керівництво знало і розуміло максимальний поріг можливої ескалації та вміло "вчасно натиснути на гальмо", що показала Карибська криза.

Паралельно в Західній і Південній Європі набув розвитку антивоєнний рух, наріжним елементом якого стало сприйняття ядерної зброї як зброї Апокаліпсису. Війна двох військово-політичних блоків, НАТО і Варшавського договору, у розумінні пацифістів означала кінець людства або, принаймні, звичного світу. Організатори масових протестів використовували образ "загрози ядерної війни" як фундамент ідеології, ефективний метод залучення нових прихильників і, не останньою чергою, об'єднавчий чинник: бажання уникнути загибелі цивілізації було близьким та зрозумілим для прихильників різних політичних партій і релігійних конфесій.

Читайте також: Путін доручив підготувати тактичні ядерні сили до бойових завдань: про що йдеться та як Україна може протидіяти

Актуальні вимоги - наприклад, проти переозброєння Бундесверу та членства ФРН у НАТО в 1950-х, або вихід Франції з військової організації НАТО в 1960-х, або проти розміщення американських ракет у Європі в 1970-1980 рр. - аргументувалися небезпекою посилення напруженості у світі, підвищення ймовірності ядерної війни. - аргументувалися небезпекою посилення напруженості у світі та підвищення ймовірності ядерної війни.

Бомбардування Хіросіми і Нагасакі стали наочним прикладом того, чим може закінчитися гонка озброєнь. В антивоєнних колах поширювалися результати роботи японських і американських комісій з вивчення наслідків бомбардування, а також спогади членів "Хібакуся", японського руху тих, хто вижив після атомних атак. Це був важливий аргумент на користь правоти антивоєнної справи. Навіть поза політично активними групами виникло таке явище як радіофобія.  .

У СРСР, зі зрозумілих причин, не могло існувати незалежного пацифістського руху, створеного "знизу". Але офіційна Москва активно застосовувала антивоєнну та антиядерну риторику. "Боротьба за мир" офіційно вважалася одним із центральних елементів радянської зовнішньої політики, на чому наголошувалося скрізь: від програмних документів КПРС і статей у "Правді" до плакатів на вулицях і дитячих віршів. Радянська ідеологія декларувала власну ядерну зброю виключно як інструмент захисту.

Москва в 1960-1980 роках, справді, ініціювала та підписала низку угод зі США та іншими державами: як договір про нерозповсюдження ядерної зброї, так і зобов'язання помітно обмежити кількість боєголовок і ракет різних типів. Кремль керувався не принципами альтруїзму і гуманізму, а цілком раціональними мотивами: скорочення ядерного арсеналу розвантажувало перенапружений державний бюджет, а "миролюбна" політика приносила прямі дивіденди у вигляді симпатій за кордоном.

Не останнє місце в пропаганді посідав і образ жертв атомних бомбардувань 1945 року, втілений у наочній агітації, літературі та пісенній творчості. Він ідеально підходив ідеологічно, будучи водночас символом наслідків атомних вибухів, проти чого "бореться СРСР", і звинуваченням "американського імперіалізму", який вирішив застосувати цю зброю "без зайвої необхідності".

Читайте також: Захоплена російськими фашистами ЗАЕС як елемент ядерного шантажу Путіна

XXI століття. Страх

За роки, що минули з розпаду СРСР, кількість ядерних держав у світі зменшилася. До "клубу" увійшли Пакистан і Північна Корея, вони провели успішні випробування в 1998 і 2006 роках відповідно. А незалежні Україна, Казахстан і Білорусь передали в 1990-х роках радянську ядерну спадщину Росії та підписали Договір про нерозповсюдження.

Наразі у світі дев'ять держав із ядерною зброєю - США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, КНДР та Ізраїль, хоча остання ніколи не зізнавалася в цьому, - але тільки три з них, США, Росія та Китай, мають на озброєнні міжконтинентальні балістичні ракети з дальністю 13 тис. і більше кілометрів. (Якщо вірити північнокорейській пропаганді, то з 2023 року КНДР має у своєму розпорядженні ракету "Хвасон-18" дальністю 15 тис. км.) Таким чином, ядерне озброєння і засоби його доставки зберегли своє ексклюзивне становище у світовій ієрархії зброї.   

Після розпаду СРСР ядерна зброя стала для Росії не стільки частиною оборонного комплексу, скільки й одним із репрезентативних, статусних елементів, покликаних підтвердити приналежність РФ до числа наддержав. Після приходу до влади Володимира Путіна докорінно змінилася політична парадигма. Кремль остаточно розірвав і з брежнєвськими ідеологемами "боротьби за мир" і "мирного співіснування", і з горбачовсько-ельцинською інтеграцією. Ставка зроблена на "силу і міць держави". Найбільший на планеті арсенал ядерних боєголовок перетворився ще й на засіб тиску, на "ліцензію" на безкарну поведінку на міжнародній арені.

Читайте також: Чи міг саміт «надій і скандалів» 14 років тому в Бухаресті врятувати Україну?

Щонайменше після війни в Грузії 2008 року наявність у Росії ядерної зброї стала важливим фактором у розробці та ухваленні рішень на Заході. Цей факт посилював доводи "голубів" і робив менш значущими пропозиції "яструбів". Він сприяв "пошуку компромісу з Росією", бажанню "не провокувати" її.

Немає сумніву, що Кремль у період розробки сценарію анексії Криму 2014 року робив чималою мірою ставку на страх Заходу перед ядерною війною. Цей розрахунок виправдав себе: демократичні держави не знайшли адекватної відповіді на окупацію півострова і запровадили вельми обмежені санкції проти РФ. У процесі прораховування реакції Заходу на повномасштабний напад на Україну ядерній зброї як інструменту залякування, що обмежує реакцію Заходу, вже, без сумніву, відводилася ключова роль. З лютого 2022 року загроза застосування ядерних озброєнь з боку Росії стала буденністю, від заяв політиків і військових до коментарів журналістів і телемодераторів.

Страх перед "новою Хіросімою" ефективно впливає і на далеких від політики громадян. Він вийшов за межі антивоєнного руху і став у ЄС масовим явищем. У 2022 році 75% опитаних поляків, 73% французів, 71% латишів і 55% німців заявили, що бояться ядерної ескалації у війні Росії проти України. У 2023 році в Німеччині страх перед війною опитані назвали в одному ряду з інфляцією і погіршенням економічної ситуації. У 2024 році кількість тих, хто боїться ядерного удару, зросла до майже 60%. Страх розростання війни в Європі та застосування атомної зброї особливо зачіпає молодь: 81% опитаних у віці до 25 років, а бідність опинилася лише на другому місці, "набравши" на цілих 14 процентних пунктів менше.

Читайте також: Якою була б ядерна війна сьогодні?

Раціональні аргументи на користь низького ступеня ймовірності застосування ядерної зброї в нинішньому європейському конфлікті та вердикти експертів про її малоефективність на нинішньому театрі воєнних дій, як правило, не зменшують почуття небезпеки у багатьох жителів Європи.

Якщо у XX столітті пам'ять про перше застосування ядерної зброї була водночас попередженням про надзвичайну її небезпеку та фактором стримування, який певною мірою не допустив прямої збройної конфронтації між Заходом і Сходом, то у XXI столітті найпотужніший із винайдених видів озброєнь перетворився на інструмент зовнішньополітичних погроз, шантажу та прикриття агресії. Воно дає змогу одразу кільком державам на планеті консервувати автократичні режими, а РФ ще й дало змогу напасти на іншу державу та анексувати частину її території.

Людська цивілізація поки що не виробила дієвого методу протистояння цій загрозі.  .

—

Дмитро Стратієвський, PhD, політолог, історик, директор Берлінського центру вивчення Східної Європи; опубліковано у виданні  The Moscow Times

Читайте також: 

• Чому та хто змусив Україну роззброїти свою армію?
• Легковажний Захід лише підбадьорює та надихає Путіна
• Європі потрібна своя ядерна зброя, щоб стримати росію - Bloomberg
• Якщо завтра війна: Європа поки що не готова до прямого збройного конфлікту з росією
• Atlantic Council: Ядерний удар рф по Україні викличе також політичну і економічну відповідь, названі варіанти
• Ядерний удар КНДР "призведе до кінця режиму Кіма" - Пентагон
• Боррель: У разі ядерного удару росії по Україні буде потужна ВІЙСЬКОВА ВІДПОВІДЬ