Лєна Чиченіна: Пояснення істерики довкола Булгакова

Версия для печати

Моє пояснення істерики довкола Булгакова - дуже просте. Його книги - це такий досить якісний маскульт, який зазвичай стає міцною основою культури загалом. Це добре написані тексти, іронічні, зазвичай із гарно вибудуваним захопливим сюжетом, яскравими героями та цитатами, які хочеться скрізь втулити.

Цитати з книг чи фільмів - це взагалі, я вважаю, критично важлива частина ідентичності. Ці цитати хрін вибʼєш - хочеш чи ні, а десь проскочить якесь "хорошие сапоги, надо брать". А Булгаков їх продукував у величезній кількості і дуже вдало: від "Аннушка розлила масло" до "и тебя вилечат, и меня вилечат". Одне з найпопулярніших наших шоу називалося булгаківською фразою - "Танцюють всі". Перераховувати доведеться довго.

Тому його тексти і були такими загальнонародними та улюбленими. А культурні твори, які любиш, не так вже й легко розлюбити. Особливо якщо вони з тобою з дитинства. В цьому і сила культури, яку ми, на жаль, не поспішали розуміти багато років. Тому я переконана, що люди, які зараз вмикають дітям російськомовний контент, роблять значно більше зло, ніж це можна уявити. Дитинка нестиме крізь життя теплі спогади від "Маші і ведмедя" - ось що буде результатом.

Ну і, звісно, проблема не лише у такій популярності текстів Булгакова, але і в мізерності української альтернативи. За часів СРСР це максимально утискалося - маскульт мав бути онлі російський. Або переважно російський. Зірки естради - Пугачова чи Леонтьєв. Івасюк - як виняток. З нашого популярного кіно мало що можна згадати. "За двома зайцями" - так, але і те продублювали російською, слава богу оригінал зберігся і знайшовся. Тому не "миші, пардон, кріси", а "пацюки, пардон, кріси". Для мене це кіно і є найпопулярнішим твором про Київ.

З моєї точки зору ані "Місто" Підмогильного, ані "Дівчина з ведмедиком" такого потенціалу не мають. Слава богу, що ці тексти зараз так активно обговорюються і не лише вони. Але народний хіт у моєму розумінні - це "Тигролови", там і сюжет напружений, і персонажі яскраві, і пригоди, і "сміливі мають щастя". Все ще сподіваюся на достойну екранізацію.

Що ж до сучасного маскульту, то тут ми маємо проблеми. Бо, якщо говоримо про кіно, то поширене уявлення про народне кіно є ближчим до "Скаженого весілля". А не до "Ти - космосу" чи "Моїх думок тихих". До цього часу масове - це синонім якоїсь серіалоподібної хуйні. Тому це типу робити не серйозно. Бо нарід у нас дурний.

Тому "серйозні" кіношники тяжіють до більш авторського кіна, яке, утім, далеко не завжди цікаве та оригінальне. А масове хай знімає, мовляв, Юрій Горбунов. Ну, він і знімає. І альтернативи не буде, поки талановиті автори, які здатні на щось більше, не позбудуться підліткового снобізму і перестануть вийобуватися.

З книгами, напевне, те саме. Хоча, може й трохи краще. Круто, що у нас є хіти штибу "Я бачу вас цікавить пітьма", але це, якщо не прям рівень "Скаженого весілля", то явно не та книга, яка сподобається "і двірнику, і професору" та лишиться в історії. У цьому сенсі "Польові дослідження з українського сексу", напевне, ідеальний приклад хорошого тексту з багатьма шарами, який пішов у народ і відгукнувся. Бо аудиторія побачила там себе.

Про театр мовчу, бо, як на мене, він зараз переважно займається не сенсами та розвитком, а комерціалізацією.

Ну а для конструктиву пораджу дві стрічки про Київ. Одна - якраз хітова. "Дике кохання" Віллена Новака. У 1994 році це був лідер прокату і його часто показували по тєліку. В основі - любовна історія школяра Макса та Маші, яка навчається в інтернаті і має психічне захворювання. Теперішнє захоплення психологією якраз згодиться, аби подумати, що саме з нею таке. Недавно кіно було у прокаті з українським дубляжем і мало успіх.

Там дуже багато Києва і дуже цікаві персонажі. Раніше я сприймала їхні вчинки більш однозначно, а зараз зрозуміла, що це ціле поле для роздумів. Мама головного героя, яка спочатку видається жорстокою мегерою, просто була матірʼю, яка щось відчувала. Головний герой, якого можна звинуватити у непорядності та егоїзмі, з іншого боку є просто підлітком, від якого чомусь вимагали відповідальності дорослого. І навіть жертовності.

Ну а другий фільм - недооцінений. Мені він дуже подобається, але колись в прокаті він пройшла не дуже. "Герой мого часу" Тоні Ноябрьової. Головний герой Жорик приїздить підкорювати столицю, але його запалу вистачає лише на старт, бо найменший контакт із труднощами - і він все кидає. Це справді смішна комедія, в якій і співчуваєш герою, і дратуєшся. Київ там, як заведено казати, один з героїв. Він дуже різний - і брудний, і лакшері, і жорсткий, і добрий. Більше добрий, просто треба піти йому на зустріч.

Лєна Чиченіна, арт-оглядачка, головна редакторка проєкту "Антоніна"; сторінка авторки у Фейсбук

«Аргумент»

На цю тему:

• Юрій Луканов: Булгакова скинули
• У Києві знесли пам’ятник Михайлу Булгакову
• Булгаков – це совєтській пломбір
• Богдан Буткевич: Знесення пам'ятника Булгакову - приклад Кіплінга
• Ірина Фаріон: Аби в кожному недоукраїнцеві остаточно в голові здох руський мір. Частина 59