Технологічний тупик війни і переговори як хобі родичів Трампа

Версия для печати

Аналіз російсько-української війни від провідних експертів корпорації RAND малює картину високотехнологічного стратегічного глухого кута. Поки поле бою стало прозорим через тотальне панування БПЛА, а традиційні наступи бронетехніки пішли в минуле, світова дипломатія демонструє дивовижну безпорадність.

Вашингтон перевів мирні ініціативи у формат факультативу для вузького кола радників і бізнесменів, Європа нездатна сформулювати єдину позицію, а єдиною реальною перспективою після виснажливої гарячої фази експерти називають не нову архітектуру безпеки, а чергове видання Холодної війни зразка 1980-х років.

Як довго Росія та Україна здатні воювати? Чи допоможе Москві мобілізація? Чи наважиться Кремль на ядерний удар? Розповідає Семюель Чарап, провідний експерт американської корпорації RAND

Семюель Чарап

«Це найбільш технологічно просунута війна в історії»

— Питання, яке хвилює всіх: коли закінчиться війна?

— Якби я мав відповідь на це питання, я б займався чимось іншим. На основі аналізу ми не маємо даних, щоб стверджувати, що кінець війни вже видно. З історії подібних воєн ми знаємо, як вони врегулювалися: починається переговорний процес, сторони говорять не про ескалацію, а про мирне майбутнє. Або коли є ознаки повного виснаження однієї або обох сторін. Поки що цих ознак закінчення війни немає.

— Тобто ми опинилися в ситуації, коли жодна зі сторін не виявляє бажання закінчити цю війну?

— Можна так сказати. І навіть можна додати, що ми перебуваємо в ескалаційній спіралі, коли рівень насильства з обох боків зростає. Рівень насильства, який ми бачимо зараз, відрізняється від того, що ми бачили ще півроку тому. Це стосується тилу обох сторін, глибоких ударів — і українських, і російських. І війни на морі, якої майже не було чотири роки. У Чорному морі, через яке проходило близько 60% українського експорту, вже практично немає цивільного судноплавства. Існувало неписане перемир’я з моменту укладення зернової угоди, зараз воно повністю порушено.

— Як можна оцінити сьогоднішню ситуацію на полі бою? 

— Загальна ситуація на полі бою стратегічно не змінювалася протягом останніх дев’яти-дванадцяти місяців. Російські війська повільно просуваються, особливо на головному для них політичному напрямку — у Донецькій області. Але рівень втрат надзвичайно високий. І ми просто не знаємо, наскільки вистачить резервів Росії, щоб це продовжувати.

Читайте також: П'ятий рік пекла: Україна готується до війни на виснаження за планом на 3 роки

— Як розвиток дронів змінив театр військових дій? І хто досягає більших успіхів у застосуванні дронів?

— Поле бою стало повністю прозорим. Наступ техніки — це вже минуле. Ми бачимо просування невеликими групами, які проникають у якийсь населений пункт. Ведення війни за допомогою дронів створює величезну зону ураження, куди дуже небезпечно просуватися. Але коли йдеться про те, хто більш інноваційно підходить до цих технологій, звичайно, Україна має дуже багато переваг у цьому плані. У їхньому ВПК набагато сильніше відчувається дух стартапів, ніж у російському ВПК. Але у Росії, звичайно, набагато більше промислових можливостей. І ми бачимо інновації з російського боку теж. Коли Україна робить якийсь тактичний хід, що покращує її позиції, ми бачимо російську реакцію на це, і навіть бачимо інновації з російського боку, що випереджають українців. Найяскравіший приклад — БПЛА на оптоволоконному кабелі. Ця технологія спочатку з’явилася у української сторони, але потім її перейняли й масштабували російські військові.

— Які ще нововведення з’явилися у Росії? Чи можна до них віднести реактивні шахеди?

— Так. Зараз у Росії, звичайно, набагато досконаліша технологія, ніж у першого покоління шахедів, яке з’явилося у 2022 році. Крім того, Росія досягла прогресу в питанні протидії українським засобам радіоелектронної боротьби. Не можна недооцінювати інженерні можливості російського ВПК. Звісно, є різниця у швидкості впровадження нових технологій. З українського боку є дуже багато можливостей для прийняття рішень, якщо не на рівні батальйону, то на рівні бригади. У них є свобода дій у цьому плані, чого не можна сказати про російських бригадних командирів.

— Це через занадто бюрократизовану російську систему?

— Так. Або завдяки духу української атаманщини. В Україні система набагато більш децентралізована, ніж російська. І є можливості для окремих підрозділів приймати рішення, випробовувати нові технології та навіть розробляти власні технології.

— Чи є у України чи Росії можливості змінити ситуацію на полі бою? Чи можливо це сьогодні і яким чином?

— Якби хтось із сторін здійснив технологічний прорив у сфері протидії БПЛА, це, мабуть, могло б мати вирішальне значення. Але такого прориву поки що ні одна, ні інша сторона не здійснила. Є певні покращення у протидії цій зброї, але вони не досягають якісного рівня. Скажімо, якби з’явився якийсь лазер, що одразу нейтралізував би всі БПЛА у конкретній зоні, це, звісно, сильно вплинуло б на хід бойових дій. Але поки що такої технології немає.

Читайте також:  Перемога в кредит: що правда, а що неправда про стан російсько-українського фронту. Ситуація «на землі»

— Чи вплинула ця технологічна гонка на Європу, США та інших гравців, зокрема на Китай, з точки зору освоєння дронових технологій?

— Звичайно. Це найбільш технологічно просунута війна в історії. За нею дуже пильно стежать прихильники як Росії, так і України. І намагаються винести уроки на рівні доктрин та нових технологій. Звісно, є перешкоди в освоєнні українських розробок; Україна використовує дуже багато китайських комплектуючих у своїх БПЛА, тому їх не можна просто скуповувати, щоб застосувати, наприклад, в американських збройних силах. Але, звичайно, обидві армії зараз мають найбагатший у світі досвід у застосуванні БПЛА та у протидії БПЛА.

— Як ти оцінюєш потенціал сторін — Росії та України? Чи існує якась шкала, за якою це можна виміряти?

— Усі побоюються осінньої мобілізації в Росії. Це певний фактор «ікс». Ми не знаємо, чи прийме Путін рішення поповнити свої війська, чи ні. 

— Припустимо, що мобілізація відбулася. З огляду на розвиток дронових технологій, чи може залучення сотень тисяч військовослужбовців змінити хід подій?

— Сумнівно. Тому я вважаю, що мобілізація малоймовірна. Військового сенсу не бачу. Особливо коли набір контрактників триває, хай і не такими ж темпами, як у 2023 чи 2024 році, але все одно не зупиняється. Я не бачу нагальної потреби в мобілізації. Політичні наслідки будуть дуже відчутними.

— Сторони йдуть на ескалацію: глибокі удари, інтенсивність атак, війна на морі. Чи є ще простір для ескалації? І чи знято з порядку денного питання про застосування Росією ядерної зброї?

— Можливості є. Їх не дуже багато, але вони є. Ми, мабуть, станемо свідками зимової кампанії глибоких російських ударів по українській енергетиці, яка може виявитися набагато потужнішою, ніж торішня. Або Росія може зосередитися на ударах по водопостачанню та каналізації, чого не було минулого року.

Поки що ми не бачили атак на урядові будівлі з такою ж інтенсивністю, з якою, наприклад, бомблять об’єкти ВПК з обох боків. Поки що не помітно спроб наносити удари по центрах прийняття рішень. Такі речі можна припустити. 

Також — і ми це вже бачимо — спроби Росії перешкодити союзникам та партнерам України надавати допомогу Києву або підірвати консенсус у Європі щодо продовження допомоги Україні. Це може стати ще інтенсивнішим, ніж зараз. Ми вже бачили спроби замаху на голову Rheinmetall у Німеччині.

Ми можемо спостерігати ще більшу концентрацію на об’єктах, необхідних для повсякденного життя. Це вже відбувається з роздрібними мережами та дистриб’юторами з обох сторін.

Коли йдеться про ядерну зброю, це зовсім інша категорія. Російське керівництво знає, що це повністю змінить сприйняття третіх країн та можливості відповідних дій з боку НАТО і, взагалі-то, хід історії. Але у нас мало даних у цьому сенсі, немає жодного випадку застосування Росією ядерної зброї. Ми завжди повертаємося до осені 2022 року. В американській пресі писали, а чиновники колишньої адміністрації Байдена підтверджували, що у них була інформація про те, що в російській військовій верхівці обговорювалося застосування ядерної зброї, коли фронт руйнувався і  було незрозуміло, чи зможуть українські війська перейти Дніпро й продовжити наступ до Криму. Це був гострий момент на полі бою. Зараз ситуація зовсім інша. Якщо судити з цього епізоду, то побоюватися застосування ядерної зброї зараз немає особливих підстав. Іншими словами, це знову питання військової логіки, військової необхідності. Поки що таких ознак обвалу в російських військах ми не бачимо.

Читайте також: Віктор Кевлюк: Війна на виснаження - підсумки 2025-го

— Ти згадав про можливе посилення Росією гібридних операцій у Європі. Що ти відносиш до таких гібридних операцій, окрім замаху на керівника Rheinmetall?

— Наприклад, випадок із посилками у 2024 році в Німеччині. Тоді це ледь не призвело до катастрофи літака. Ще був цей випадок у Лейпцигу нещодавно. Були теракти в Балтійських країнах — у Литві, коли підпалювали Ikea. Все це ми віднесемо до категорії гібридних заходів. Але це зовсім інше, ніж відкрита агресія проти конкретних країн — членів НАТО, якої досі немає.

— Цього року особливо багато почали говорити про те, що війна може вийти за межі України. Що Путін може відкрити Балтійський фронт.

— Я б не виключав такої горизонтальної ескалації, як це називають у політичній науці, адже це розширення географії та кола учасників конфлікту. Це був реальний сценарій із самого початку, але я поки що не бачу ознак підготовки до наземної операції проти сусідів Росії. Це не означає, що не може бути чогось менш відкритого. Скажімо, якби якась ракета вразила базу в Польщі, звідки надходить військова допомога для України, і Росія заявила, що це ми зробили в рамках самооборони. Це теж можливий варіант. Але знову-таки ризики дуже великі, і поки що ми не спостерігали готовності йти на такі ризики.

Хоча, звичайно, це халатність найвищого рівня, коли минулої осені випадково 20 БПЛА опинилися на території Польщі. Або те, що відбувається на кордоні Румунії з Україною. Можна сказати, що з російського боку не вживається достатньо заходів, щоб уникнути таких ситуацій. Можливо, вони свідомо йдуть на такі провокації, щоб вплинути на політичні рішення всередині Європи.

— Саме це й було моє запитання: недбалість чи свідоме випробовування меж і реакцій?

— У випадку з Польщею це сталося під час масштабної атаки, яка велася через Білорусь. Або це була недбалість, або — ефективна робота української системи РЕБ. Ми не знаємо. Але те, що відбувається в Румунії, більше схоже на випробування або на провокацію, щоб нагадати про ті ризики, на які щодня йдуть ті країни, які допомагають Україні.

— Чи продовжить Євросоюз надавати допомогу Україні?

— Поки що існує консенсус щодо продовження фінансової допомоги. А військова складова, окрім фінансування ЗСУ, не настільки важлива для тієї фази війни, в якій ми перебуваємо. В основному Україна використовує розробки власного ВПК, а не імпортне обладнання.

— Тобто для України важливо отримувати кошти, щоб виробляти власну зброю, а не отримувати готову зброю?

— Так. І для поповнення бюджету, адже 50% державного бюджету формується за рахунок зовнішніх джерел.

— Наскільки американська допомога є важливою зараз для України?

— Наразі фінансової допомоги немає. США повністю відмовилися від прямої фінансової допомоги. Є конкретні проєкти у сфері енергетики, і США продовжують продавати свою зброю європейцям, які передають її Україні. Тут слід згадати протиракетну оборону й, зокрема, системи Patriot. Це все залежить від волі США. Навіть якщо система належить якійсь європейській країні, потрібен дозвіл США, щоб передати її Україні. Нестача найсучасніших систем Patriot є найболючішою проблемою для України зараз. Справа тут не в тому, чи хочуть США продовжувати допомагати. Величезна кількість цих протиракетних систем використовувалася під час війни з Іраном. Їх просто не вистачає навіть для потреб американських збройних сил.

— Чи не дали результату переговори між Україною та США щодо надання ліцензії на виробництво протиракетних засобів?

— Це не короткострокова справа. На цьому зимовому сезоні нічого не буде.

— Це роки?

— Да.

Читайте також: Чи може війна в Україні завершитися цього року, чим і чому?

«Ми перебуваємо в темряві»

— З’явилася інформація про те, що спеціальний посланник президента Стів Віткофф та зять Трампа Джаред Кушнер збираються відвідати Київ, а потім Москву.

— Це поки що всі джерела ТАСС. Звісно, не можна цього виключати. Тривала пауза в переговорах — наслідки іранської війни та системи прийняття рішень, яка склалася за цієї адміністрації, коли дуже невелика кількість людей бере участь в американській зовнішній політиці щодо таких гострих тем, як переговори з  Іраном або переговори з Росією та Україною.

Потрібен постійний процес, потрібна повна увага посередників і потрібно зосередитися на головних питаннях, щодо яких сторони мають розбіжності. Поки що таких зусиль ми не бачимо. Навряд чи одна поїздка щось вирішить.

— У своїй нещодавній публікації Ви зазначали, що потрібно займатися дипломатією. Якщо говорити про Вашингтон: чи зникло у Трампа бажання налагоджувати мир в Україні? Награвся?

— Ні, він, звичайно, абстрактно хоче цього, бажання є. Але він передав цю справу Кушнеру та Віткоффу. А оскільки вони зайняті іншими справами, вони поки що цим навіть не займалися. Але не можна, щоб це було хобі або однією з певної кількості воєн, які людина уповноважена врегулювати. Потрібен постійний переговірник, постійний медіатор, який працює над деталями, який знає і одну, і іншу країну та розуміє нюанси й політичні реалії. Припустимо, що Кушнер і Віткофф — дуже компетентні переговірники. Але вони не приділяють питанню України повної уваги.

— Як сьогодні можна охарактеризувати позиції Москви, Києва, Вашингтона та Брюсселя щодо завершення війни? Почнемо з Вашингтона.

— Для Вашингтона деталі не мають великого значення. Найголовніше — це завершення війни на міцних засадах. Усе інше для цієї адміністрації не надто важливо. Деталі набагато важливіші для Європи, і це вже інша розмова.

Протягом останніх двох років відбулися зміни в позиції України. Від кордонів 1991 року до перемир’я за поточною лінією фронту. Це, звичайно, значні зміни.

І з боку Росії відбулися певні зміни. Про вимоги повністю захопити Херсон і Запоріжжя ми не чуємо з минулого літа.

Але ми перебуваємо в невизначеності. Коли немає переговорного процесу, жодна зі сторін не має жодного стимулу розкривати всі карти. Коли ти не ведеш переговори, немає потреби публічно йти на компроміси. Залишається спостерігати за публічними заявами, які можуть і не відображати ту позицію, на яку готові піти сторони під час переговорного процесу.

— Наскільки кожна зі сторін є заручницею внутрішньополітичної ситуації? Є Путін, який заявляв, що хоче Запоріжжя та Херсон. Якщо він цього не отримає — у нього виникнуть проблеми?

— Поки що його не дорікають. Якби він відмовився від Слов’янська, Краматорська, тоді, можливо, була б якась реакція з боку Z-блогерів та патріотичної громадськості. Для Зеленського це набагато складніша ситуація. Як ми бачили у випадку зі звільненням Федорова, міністра оборони, йому довелося піти на компроміс.

З внутрішньополітичної точки зору завжди складно йти на компроміс із ворогом у будь-якому конфлікті, бо тебе одразу звинувачують у зраді. Для Зеленського, звісно, це питання є ще чутливішим. Але Путін теж не живе у вакуумі.

— Як ти розумієш інтереси та позицію Європи в цьому конфлікті? Чого б хотів Євросоюз?

— Хотіти — це одне. Звісно, вони хотіли б, щоб цієї війни взагалі не сталося. І щоб Росія повністю вивела свої війська з України. Напевно, всім, крім російського керівництва, хотілося б цього. Але коли йдеться про позицію Європи зараз — її немає. Її немає, сформульованої на рівні Євросоюзу або навіть окремої групи країн, окрім євротрійки, яка на початку червня закликала до негайних переговорів, до негайного припинення вогню, до участі Європи в цих переговорах. У різних європейських держав різна позиція. Виробити консенсус практично неможливо. Їм складно заявити про якісь деталі, тому що це одразу стає предметом суперечок всередині.

— Чи має сенс зараз розмірковувати про те, як могла б виглядати нова система безпеки в Європі після війни?

— Я б не говорив про нову систему чи архітектуру безпеки, яка передбачає інклюзивність усіх гравців. Між Росією та Заходом триватиме тривалий період конфронтації. Питання в тому, як зробити так, щоб ця конфронтація не переросла у гарячу фазу, щоб сторони могли постійно спілкуватися і щоб ми уникнули прямого зіткнення. У мене немає надії на щось більше, ніж така не дуже приємна стабільність.

— Отже, у разі припинення цієї гарячої війни світ чекає холодна війна.

— Так, але не холодна війна 1950–1960-х років, а 1970–1980-х. Це були різні холодні війни. Тоді, коли були досягнуті домовленості щодо європейської безпеки після Карибської кризи. Звісно, холодна війна тривала, але вона була справді дуже холодною. Це було б набагато краще, ніж те, що ми маємо зараз.

—

Володимир Соловйов (незалежний журналіст), опубліковано у виданні "Важливі історії"

Читайте також: 

• Асиметричний контрнаступ: ЗСУ наблизилися до повної енергетичної блокади Криму та влаштували "Азовську Цусіму"
• Епоха Deep Strike та $40 мільярдів збитків для РФ: Україна вперше в історії відзначає День Сил безпілотних систем
• Операція «МоЛоЧКа»: СБС звітують про ураження 147 суден тіньового флоту РФ за 10 днів
• Земля — повітря — земля: український наступ на логістику окупованих територій вступає в новий етап
• Відрив від реальності: чому Путін дедалі менш адекватно оцінює те, що відбувається, і дедалі наполегливіше на цьому наполягає?
• Український асиметричний контрнаступ, «вікно можливостей», нова парадигма війни та формула перемоги
• Як зростаюча перевага ЗСУ в повітрі створює загрозу розпаду російського фронту в найближчі кілька місяців
• Коридор можливостей: українські мідлстрайки загрожують сухопутному коридору до Криму
• Поза межами бліцкригу: як адаптація та технології визначають долю України у 2026-му
• Нокаут Московського НПЗ, бавовна у Тюмені за 2000 км та тотальний Deep Strike у Криму від СБС