Суспільний зріз на межі 2026 року: за якою формулою українці бачать завершення війни

Версия для печати

Наприкінці 2025 року Україна опинилася в унікальній та надзвичайно складній психологічній точці. Чотири роки повномасштабного протистояння викарбували в суспільстві особливий тип стійкості, де виснаження межує з непохитністю, а прагнення миру — з гострим розумінням ціни помилки.

Соціологічні дані, які оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), демонструють складну мозаїку настроїв, у якій немає місця для простих лозунгів. Це вже не той емоційний підйом перших місяців війни, але й не апатія повної поразки. Це тверезий, подекуди болючий розрахунок нації, яка готується до довгих дистанцій.

Дослідження, проведене у грудні 2025 року, підсвічує ключову дилему: як знайти баланс між територіальною цілісністю та фізичним виживанням держави. Контекст цього періоду характеризується не лише фронтовими подіями, а й інтенсивними дипломатичними дискусіями за зачиненими дверима. Українці відчувають цей тиск і реагують на нього через призму власних «червоних ліній», які за останній рік стали ще чіткішими та жорсткішими.

Читайте також: Уроки історії: чому російські гарантії завжди ведуть до окупації

Трансформація готовності до компромісів та поняття справедливості

Питання територіальних поступок залишається найбільш дискусійним та емоційно зарядженим у нашому суспільстві. Проте за сухою статистикою «згодних» чи «незгодних» ховаються глибинні розбіжності у розумінні того, що саме вважається поступкою.

З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з росією Ви згодні в більшій мірі?

Як свідчать результати опитування, яке підготував Антон Грушецький, загальний показник готовності до втрат територій може вводити в оману, якщо не враховувати деталізацію умов. Коли питання ставиться абстрактно, третина українців висловлює готовність до компромісів задля збереження незалежності. Проте щойно соціологи конкретизують форму цього компромісу, настрої різко змінюються.

Найбільший супротив викликає ідея офіційної відмови від територій. Українці чітко розмежовують фізичну відсутність контролю та юридичне визнання загарбання. Офіційне визнання окупованих земель частиною Росії є неприпустимим для абсолютної більшості населення. Це свідчить про те, що для громадян принциповим є не лише повернення землі, а й збереження правової справедливості та майбутнього права на ці території. Дані в таблиці нижче ілюструють, як змінюється сприйняття залежно від юридичного статусу домовленостей.

Важливо зауважити, що варіант «де-факто визнання без де-юре» збирає найбільшу підтримку серед можливих болючих рішень. Це вказує на те, що суспільство розглядає «заморожування» як тактичну паузу, а не як фінальну крапку. В українській свідомості існує розуміння, що виснажена армія та економіка потребують перепочинку, проте цей перепочинок не має купуватися ціною національної гідності та майбутнього суверенітету.

З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з Росією Ви згодні в більшій мірі?

Геополітичні плани та безпекові очікування суспільства

У другій половині 2025 року на стіл українців (через опитування КМІС) було покладено два умовні сценарії: «Європейсько-український» та «Російський». Ці плани відображають ті моделі, які активно обговорюються в міжнародних експертних колах.

Реакція українців на них виявилася надзвичайно консолідованою. План, що пропонується агресором, сприймається не як шлях до миру, а як вимога капітуляції. Його ключові пункти, такі як демілітаризація, нейтральний статус та відмова від санкцій проти РФ, відкидаються майже трьома чвертями населення у всіх регіонах без винятку.

Читайте також: Погляд «з поля» війни: Майкл Кофман про логіку виснаження та приховані загрози 2026 року

Натомість так званий «Європейсько-український план» отримує схвалення у 69% опитаних. Чому такий високий відсоток людей готовий прийняти навіть важкі умови заморожування лінії фронту? Відповідь криється у гарантіях безпеки. Для українців мир без захисту — це лише коротка пауза перед наступною, ще кривавішою фазою війни. Усвідомлення того, що Україна може стати частиною великого західного безпекового периметра та інтегруватися до ЄС, робить навіть тимчасову втрату контролю над частиною земель прийнятним злом.

Часовий горизонт та межа витривалості нації

Одним із найцікавіших аспектів дослідження є різкий зсув у прогнозах щодо тривалості війни. Якщо у 2023 чи 2024 роках багато хто сподівався на швидку розв'язку, то кінець 2025 року приніс суворий реалізм. Лише 10% громадян вірять у те, що війна закінчиться найближчим часом. Суспільство почало мислити категоріями років, а не місяців. Майже третина респондентів прямо говорить про 2027 рік або ще пізніші терміни. Це свідчить про дорослішання нації, яка перестала шукати магічних рішень і готується до марафону.

На Вашу думку, коли може завершитися війна?

Проте тривалість війни не дорівнює готовності здатися. Показник «готовності терпіти стільки, скільки потрібно» залишається стабільно високим — понад 60%. Це феномен української стійкості: люди усвідомлюють складність ситуації, не бачать швидкого виходу, але водночас не готові припинити опір на умовах ворога. Внутрішня мобілізація духу виявилася міцнішою за втому від щоденних тривог та побутових труднощів.

Читайте також: Розсекречені архіви «щиросердя»: як Путін 20 років анонсував війну, а Захід боявся зіпсувати вечірку

Ця невизначеність, яка відображена у 33% відповідей «не знаю», є цілком природною. В умовах гібридної війни, де ситуація змінюється щотижня, планувати життя навіть на пів року вперед стає розкішшю. Проте відсутність чіткої дати не ламає загальний стрижень опору, що є критично важливим для збереження внутрішньої стабільності держави.

Енергетичний фронт та спроби розхитати єдність

Важливим контекстом дослідження є ситуація з енергетикою. Росія цілеспрямовано використовує темряву як інструмент психологічного тиску, намагаючись спрямувати невдоволення українців проти власного уряду. Наратив про те, що «влада нічого не зробила для захисту», активно просувається ворожими ресурсами. Проте соціологія показує, що цей задум реалізований лише частково. Більшість українців (54%) чітко ідентифікують причину проблем: російські обстріли, від яких неможливо захиститися на сто відсотків.

Водночас не варто ігнорувати 31% тих, хто покладає відповідальність на українську владу. Це тривожний сигнал, який вказує на запит суспільства на більшу прозорість та ефективність управління в кризових умовах. Критика всередині країни — це нормальний процес для демократії, але в умовах війни вона стає вразливою зоною, якою намагається скористатися ворог. Розуміння того, що енергетичні проблеми — це насамперед засіб терору, допомагає суспільству зберігати єдність, навіть попри побутовий дискомфорт.

Скільки ще часу Ви готові терпіти війну?

Регіональні особливості та спільний знаменник стійкості

Традиційно російська пропаганда намагається грати на розбіжностях між Сходом та Заходом України. Проте дані за грудень 2025 року демонструють дивовижну гомогенність основних поглядів. Різниця в готовності терпіти війну або в оцінці «російського плану» між регіонами становить лічені відсотки, що перебувають у межах статистичної похибки. Це свідчить про формування єдиної політичної нації, де мешканець Харкова та мешканець Львова однаково розуміють загрозу та однаково не бажають жити під чоботом окупанта.

Звісно, мешканці Півдня та Сходу, які перебувають ближче до зони бойових дій, дещо частіше вагаються у питаннях тривалості війни, що пояснюється безпосередньою небезпекою для життя. Проте «червоні лінії» щодо суверенітету залишаються спільними. Як пише Київський міжнародний інститут соціології, саме ця єдність є головним запобіжником від внутрішнього розколу, на який так сподівається Кремль.

Читайте також: Чи витримає українська Протиповітряна оборона все більш масовані удари російських ракет та дронів?

Висновки та погляд у майбутнє

Україна входить у 2026 рік у стані «зосередженої стійкості». Суспільство позбулося ілюзій щодо швидкого завершення війни, проте не втратило волі до боротьби. Основною вимогою громадян до будь-якої мирної угоди є не просто припинення обстрілів, а створення залізобетонних гарантій, які унеможливлять повторення трагедії. Можливість вступу до ЄС та НАТО розглядається як єдина реальна компенсація за ті величезні жертви, які несе країна.

Нинішні настрої — це не про втому в її класичному розумінні, а про трансформацію енергії. Українці готові до довгих років праці та опору, якщо вони бачитимуть чітку перспективу безпечної та незалежної держави. Це великий кредит довіри суспільства до держави та західних партнерів, який вимагає відповідальних рішень, що базуються на реальних інтересах людей, а не на політичній доцільності хвилини.

—

Стаття підготовлена на основі дослідження КМІС від грудня 2025 року

Читайте також: 

• Пʼять причин, чому Україна продовжить боротьбу навіть без підтримки США
• Глибше, частіше, потужніше! Українська стратегія DeepStrike загрожує серйозними перебоями з паливом у Росії до 2026 року
• Про мобілізацію і не тільки
• Бензиновий хук України
• Мікроагресії Росії: як Кремль розхитує Європу, щоб послабити підтримку України
• Українські дрони готуються до штурму Уральських гір?
• Чому Росія не перемагає у війні на виснаження проти України і що це означає для всіх сторін