Ірина Фаріон: “Завтрашній день - це те, що ми думаємо сьогодні”. Частина 108

| Пт, 2026-10-16 07:20
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Публікуємо відоме інтерв’ю видатної мовознавиці Ірини Фаріон від 26 січня 2023 року. Саме це інтерв’ю з багатої спадщини Ірини Дмитрівни - майже 620 тисяч переглядів, набрало найбільшу кількість коментарів - більш ніж 8500. І майже все, сказане в ньому, надактуально і сьогодні.

Епізод 1: Інтро

- … Соціум несправедливий до жінок?.. А жінки справедливі до соціуму?

- Як Ірина Фаріон ставиться до гомеопатії?

- В мене щодня романтичне побачення з коханої людиною.

- Я піднімаю цю тему часто публічно тому, що мені не байдуже…

- … На колінах сиджу в дуже сильного чоловіка

- ЛГБТ - це не абревіатура, це живі люди, нічим не гірші, ніж ми з вами…

- Плакала, витерлась, пішла далі …

- Я точно не маю мети Вас переконати, але я маю мету Вас зрозуміти.

- Все, закрили цю тему, то що ми з вами це будемо обговорювати?..

Епізод 2: Усе вже виплакала

- Добрий день! Це “Ніхто не буде дивитися” - розмови про книжки та цінності з людьми, які читають. Протягом останніх, мабуть, семи років я дивилася різноманітні інтерв'ю з моєю сьогоднішньою героїнею і дуже заздрила інтерв'юерам. І хотіла опинитися на їхньому місці. Тому сьогодні мені дуже бентежно, бо моя гостя - це діва українського націоналізму, громадська діячка, науковиця Ірина Фаріон.

- Дякую. Слава Україні!

- Героям слава! пані Ірино останні років 20 щонайменше вас називали радикальною, божевільною, жінкою не в собі; відкривали навіть кримінальні справи…

- І не одну…

- … за Ваші висловлювання, які сьогодні стали трендом. Сьогодні усі говорять про московитів так само, як Ви говорили завжди, коли вас упосліджували за це. Скажіть, чи відчуваєте Ви якщо не образу, то внутрішнє ось це: “А я ж казала!..”? Чи не відчуваєте Ви, що ви говорили правду - те, що зараз на устах у всіх, але до вас не дослуховувались?

- Якщо відповісти “так”, то це, напевно, буде дуже плитко тому що кожен має просто робити те, у що глибочезно вірить. Я робила це давно, років 20 тому, тому що це була моя віра, моє переконання і мої цінності. Тепер це стало вірою багатьох людей і тому вони це говорять. Я сподіваюся що це стало їхньою вірою, а не як Ви слушно сказали - “трендом” чи модою, чи на хвилю скочили, розумієте? Тому якщо бути глибокою і мудрою, то які можуть бути претензії до тих, які тоді цього не сприймали? Вони жили в свому часі і в свому вимірі, а я мала робити те, що тоді відчувала. І я це робила. Чесно кажучи, я не очікувала тоді … в якому це було році? Мої студенти намалювали ці плакати, які мене завезли в політику в 2003 році. А перші плакати, які зробили багато шуму, були намальовані ще в минулому тисячолітті - в 1998 році. І ми це робили дуже щиро і відрухово - навіть так, що абсолютна більшість українського суспільства взагалі на це не звернула уваги. А тепер минуло років 20 чи більше - воно стало основною дорогою українців. Тобто, висновок. Данте колись сказав таку класну річ “Ідіть своєю дорогою і не зважайте, що про вас скажуть інші”. І він це робив. Що він зробив: він написав свою “Божественну комедію” мовою тосканської говірки - так як говорила в хаті його бабуся. З тою бабусі сміялися, бо всі говорили латинською мовою. Але внук любив свою бабусю і писав любов'ю, і писав грандіозний, твір який сьогодні для цілого світу є класикою. І тому коли одного разу я йшла на роботу в політехніку і раптом мої очі впираються в великий рекламний носій, і на тому рекламному носії - зображення червоної машини (нічого не розумію на марках, в мене, як у блондинки, колір, розумієте колір - от червона машина …

- Ви видатна науковиця! Ця паралель з білявкою не працює, пані Ірина!

- … ну, словом, дивлюся на машину - червона, і там підписано “ідіть своєю дорогою і не зважайте на інших”, розумієте? От, напевно, мають бути такі відчуття, якщо люди сьогодні повертаються до цього - а я бачу, що повертаються. І з цієї великої кількості зустрічей, які я маю з людьми, особливо публічні, навіть не етери… От вчора, наприклад, не буду називати тих населених пунктів, щоб не наводити туди, самі розумієте, куди … Тобто я бачу, наскільки для людей це сьогодні стало великою цінністю. І зв'язок з небом … На превеликий жаль, тільки дуже високою ціною - оце, напевно, єдине, що засмучує А те що хтось називав мене різними словами … Слухайте, колись навіть одного московського філософа Чаадаєва (Петро Чаадаєв - А.), здається, чи як там його було прізвище, московський цар назвав божевільним через те, що він писав свої перські листи, в яких оповідав правду про дикий московський режим. Від того його судження не перестали бути цінністю для людей, які шукають Правди і шукають визволення. Ми живемо надто мало в тому світі, щоби засмучуватися ось такими ситуативними оцінками. Нехай вони залишаться там, в минулому.

Зараз інше завдання, яке нас всіх об'єднує: знищити ворога на віки вічні! Не затримати його існування, щоб це залишилося нашим внукам і нашим дітям, а остаточно - раз і назавжди! Ми їх створили в другій половині XII століття - ми маємо їх відспівати! Тобто наша м'якотілість, наша толерантність до зла, наша поступливість, наша дурна добрість весь час затримувала їхній розвиток, розвиток їхнього зла. Це дуже страшно. І це зло сьогодні забирає стількох найкрасивіших чоловіків і жінок також. От про це треба думати а не що там колись хтось сказав.

- Ви просто жива людина і Ви маєте почуття; Ви не тільки медійна особистість. Мені здається, цій живій людині з почуттями має бути елементарно образливо, має мати претензію …

- Я то все вже виплакала, ми ж, жінки, маємо таку здатність … От коли у чоловіків брунять сльози - хочеться стати на коліна … От Вчора я обіймалася з таким воїном - це щось неймовірне, коли воїн плаче після того, коли ти підходиш до нього і просиш: “Можна Вас обійняти, можна до Вас притулитись? Можна таким способом Вам подякувати?..” Ну казала Леся Українка, що сльози там, де крові мало … Плакала, витерлася, пішла далі … А як було нашим воїнам в Українській повстанській армії?.. Розумієте, цей рік - рік восьмидесятиліття УПА - ми належним чином шанували це

покоління? Ні. Наш президент взагалі навіть не згадав, що 14 жовтня - це крім інших дуже визначних свят, це свято УПА.

Епізод 3: УПА і волонтери

Як було їм армії, без держави, армії без зброї, армії без союзників? А єдиним підґрунтям і основою були просто українці, яких ми тепер називаємо волонтерами (тоді такого слова не було, розумієте? Тоді було добродійництво доброчинництво, і усвідомлення того, що ми боремося за свій дім). Отже, знаю з оповідей мого діда, який

казав, що “... ми вночі чекали хлопців, ми мали їм підбити мешти - то те, що я вмів робити - чоботи підбити. Що мала зробити бабця? Бабця мала підготувати плесканку сиру, мала підготувати молочко. Що мала ще підготувати: як прийде воїн - обіпрати його

нагодувати заночувати…” Розумієте, яка ми могутня нація? І ми без союзників, без зброї і без Держави трималися більше ніж 10 років! Тому коли ми говоримо про ті, дуже

історично складні часи … Сьогодні я думаю про це покоління і про тих жінок-зв'язкових, які жертвували своїм життям кожного кроку… А я могла сьогодні до Вас приїхати на таксі … Розумієте, це їхній здобуток, що я могла сьогодні взяти таксі, до Вас приїхати. Хоча коли я була сьогодні в перукарні, раптом в перукарню вривається якийсь чоловік …

Епізод 4: випадок в перукарні

… уявляєте: ми, четверо жінок в перукарні, так вривається якийсь чоловік, і на стіні висить розкішне ікебана така фантастична, щоби очі тішили - ми ж мусимо дарувати красу світові; ми не можемо весь час бути в негативних емоціях, бо якщо ми з вами буде в негативних емоціях вони передадуться нашим воїнам … “І що ви хочете?” - запитує його перукарка. Він розвертається і каже: “Я ненавижу ваш город! Я в шоке от вашего города!” Я тоді думаю: чого ж я не взяла з собою електрошокер, от власне треба було зараз спрацювати. Ну ось такі випадковості бувають, які багато про що свідчать.

- Вибачте, чим це завершилося? Він вийшов?

- Він вийшов. І я тоді, звичайно, до цієї перукарки; кажу: “Світлано, та це ж треба замикатися, це ж небезпечно …” Вона каже: “Ну це зараз таке активно відбувається. Може влетіти …” Він, напевно, не бачив краси такої ніде, розумієте? Сила українців полягає в тому, що вони за будь-яких обставин і умов будуть творити не тільки силу, а красу і силу. І коли я дивилася… Дивіться на світлини воїнів упівців: які вони красиві там, в яких вони строях, які ці комірці на них, яке їхнє взуття! Це армія, яку ніхто не забезпечував! Ось це, напевно, додає мені весь час сили, коли може бути якась поверхнева образа. А поверхневу образу … це треба так забрати, знаєте, як грим з лиця. Він нам зараз з вами потрібен, бо тут камери дуже працюють і людям, можливо, не дуже приємно буде дивитися на наші синці під очима чи ще на щось. На одну зморшку більше, на одну ілюзію менше … І це класно. Ну, часом треба людині показати сцену. А що за сценою?.. То ми вже зробимо так, щоби було всім ліпше.

Епізод 5: покоління "врємєнщиків"

- Я зростала у родині, де росіяни завжди були ворогами. Це був стан свідомості. Ми це завжди знали - усі діти знали, про це говорили …

- А звідки Ви?

- Я з Хотина …

- О, прекрасно!

- Так, і про це нам завжди розповідав наш дідусь. Тобто в дитинстві я слухала історії про те, як Катеріна знищувала козацтво, про всі репресії, тортури від московитів. І коли я виросла, я була дуже здивована, що інші люди не те що цього можуть не знати. А що для них це не є якимось фактом. І більше того: що вони мають сентименти до російської музики, культури і так далі. І зараз мій дідусь дуже стара людина, він уже плутає імена дітей, у нього вже в свідомості … він не завжди при пам'яті - і ми його оберігали від новин і не вмикали телевізора. Але коли розпочалося вторгнення, родина почала думати, як йому розказати, що повномасштабна війна. Бо він може по радіо почути або від сусідів, і краще нехай він це почує від нас. І коли він запитав своїх дітей “Які новини?”, вони сказали, що Росія вторглася, окупанти в Україні, а росіяни окуповують Київщину. І дідусь сказав: “Так це зрозуміло, а новини які?”

- Боже …

- І для мене тоді було запитання: для нього це було зрозуміло і це його не шокувало, бо він все своє життя знав природу цієї країни, і це були вороги і окупанти для нього завжди! Але мені дуже цікаво: ця ж історія - вона не прихована, це ж факти, які у відкритому доступі. Чому для такої великої кількості людей це стало новиною, коли століттями це відбувалося? Яким чином Ви це собі пояснюєте, як таке могло трапитися, що так багато українців здивувалися, коли ж тут не було нічого нового?

- Тому що трендом (знову ж таки, використую цей англізм латинського походження), тому що трендом стала філософія гедонізму. І ця філософія гедонізму на цвинтарищі наших ілюзій, як казав Симоненко (Василь Симоненко - А.) відкрилася для наших людей, коли вони отримали можливість їздити по світах. І вони вирішили, що це і в нас може так бути без доконечної боротьби за це. Бо якщо ми говоримо про Стару Європу на зразок там Франції, Німеччини, Великобританії - то ці держави ще в столітті XVII, XVI, можливо - ще швидше перейшли через етап утвердження своєї ідентичності. Тобто вони вкорінили те, за що ми боремося сьогодні. А ми навіть сьогодні, ну, можливо, зараз вже, в час війни - гостріше, не усвідомлювали, що не можна будувати просто державу якусь. Що треба будувати національну державу! У Великобританії ніхто не доводить, що всюди має панувати англійська мова, правда? І в Німеччині ніхто не доводить цього. Хоч там живе дуже велика спільнота турецька - всі турки прекрасно вчать там німецьку мову. Те саме у Франції, для яких мова є релігією. Чи Чехія і Польща - це вже ближче до нас, бо це слов'янський етнос, одже і психологія може бути подібна. Тобто наші люди поїхали туди на заробітки і набралися оцієї гедоністичної філософії і вирішили принести її сюди. А ми не доборолися ще до кінця. Тому значна частина суспільства просто у своїй свідомості поставила блок на історичну пам'ять. А що таке історична пам'ять? Це акумулятор і генератор твоєї свідомості. Історична пам'ять - це ваш дідо: ви від нього ховали правду, а виявляється, нічого від нього не сховали - він все знав, що так буде.

Я не знаю, з якого року ваш дідо, мій тато був з (19)22-го року. І я весь час думаю собі: тато відійшов у 2004-му - як би тато сьогодні реагував на цю московсько-українську війну? Я навіть уявляю - я, до речі, інтенсивно зараз про це думаю - я навіть уявляю, який у нього був вираз обличчя… Як би він схилив голову, як би він опустив очі… Потім підняв би, і як би ці очі - вони би мали вираз неба, розумієте? Тобто, ось це покоління атлантів - воно перейшло через ту біду страшну, тому воно по-іншому сприймало світ, і завжди в історію заглиблювалося. А покоління, вибачте, я вживу оце “церковнослов'янське” слово, врємєнщиків біди не черпнуло. Тому вирішило, що воно вчепило Бога за бороду і воно може просто гарно відпочивати поза кордонах, безтурботно пити каву, стати поколінням-пацифістом.

Нас усі 30 років демілітаризували, нас усіх 30 років незалежної української держави космополітизували, глобалізували і інтернаціоналізували! Врешті дійшло до того, що ми почули, що немає різниці, як називаються вулиці; немає різниці, біля якого пам'ятника зустрічається хлопчик з дівчинкою - є різниця лише, чи вони кохають один одного.

Але даруйте: я колись також закохалася в панича, а він закохався в мене. Спочатку для нас було важливо лише кохання, а потім стали важливими ще деякі інші цінності. Бо я чомусь думала, що якщо він вступить на історичний факультет, то він обов'язково має досліджувати історію УПА. А йому чомусь було “по барабану” досліджувати історію УПА. Отже мені тоді стало “по барабану” жити з ним; значить, тоді “До побачення!”. Отже, це не вичерпно - лише кохання, кохання; це ще щось мусить бути. Тому почала працювати оця латинська фразема страшна: коли не допомагають ліки (а ми перебували в стані ліків, і не просто ліків, а такого легенького пертусинчика, такої аспіриночки), кажуть латиняни - а вони через все перейшли! - допомагає залізо, коли не

допомагає залізо - допомагає вогонь! Чим всім нам залізо допомогло? Не всім! Наступна стадія - вогонь. А що про вогонь каже Тарас Григорович (Шевченко - А.)? А він каже: вогонь запеклих не пече! Тому очевидно: оце покоління і моє покоління, і покоління моєї донечки - не покоління моєї мами і тата - мало перейти через ту війну, щоби зрозуміти, де їхній корінь. Тому що що найбільше сьогодні цікавить людей історична література, документальна література. І що дуже важливо - художня українська література, яка дає в образах нашу історію. Відбувається навернення до того, про що свідчать знання вашого діда: він знав, бо він то все перебув через свій досвід. А йому дало силу вижити те, що він, напевно, вкладав в себе книжку, з чого ми

з Вами бесіду почали.

… Переді мною моя мама, яка весь час на колінах з книжкою. Переді мною мій дідо, який весь час з молитвенником і з книжкою. І врешті, потім наступав такий етап який класно сформулював Дочинець (Мирослав Дочинець - А.), що не тільки ти читаєш книжку - книжка потім починає читати тебе! Коли тебе книжка починаєть читати, коли ти вже в себе дуже багато вклав (бо коли ти пустий для тебе це букви і просто гострий сюжет)... А коли ти вже в себе дуже багато вклав - ти розумієш, як ти реально з нею говориш…

Знаєте, класна річ! Чим допомагає зараз ліхтарик, от коли нема світла… Ліхтарик тебе неймовірно фокусує над текстом. Чого? Бо ти не можеш зробити ні кроку вперед, назад, ліворуч, праворуч, бо не буде тоді світла і ти не побачиш букв. А що за буквами? А за буквами - глибочезні смисли, за буквами - історичний час. За буквами - те, що ти називаєш минулим, а воно насправді не минуло - воно знову повернулося сьогодні. Тобто - відходить в безсмертя Українська повстанська армія - і зійшла зоря збройних сил України! Ось яке воно, дивовижне перетікання… І що активніше ми будемо людям пояснювати, що не треба часувати наше життя в категоріях герметичних - “теперішнє”, “минуле”, “майбутнє” чи “давноминуле” - це неправильно, час - нелінійний, час - Present Continuous, все в цю мить! Наша з Вами зустріч - це наслідок того, що було кілька днів, місяців і років. Тому завтрашній день - це те, що ми думаємо сьогодні. Що ми плануємо і що ми сьогодні робимо! Можливо, це дасть людям усвідомлення того, що ти відповідальний за своє життя. Бо ці люди, про яких Ви говорите, які не хотіли цього знати - це називається безвідповідальність! Ти відповідальний - не хтось, ти відповідальний! Коли ти вирішив народити дитину - ти відповідальний! Коли ти обрав такий фах - ти відповідальний! Коли ти сьогодні з тою людиною йдеш на каву, а завтра не йдеш - ну, оцю відповідальність треба людям дарувати і казати, що вони не метелики-одноденки; що ми програмуємо життя тих, які біля нас!

І для мене, наприклад, найвідповідальніша авдиторія, в яку я заходжу - це студенти. Не тому, що вони студенти, це вторинне; а тому, що вони чиїсь діти, а якщо вони чиїсь діти - це означає, що їх хтось дуже любить! Уявляєте? І тут ти приходиш до них, і ти можеш плями на їхньому житті лишити, на любові їхніх батьків - значить, треба так будувати розмову з ними, щоб вони також любили, любили ось цей процес який ви спільно з ними творите. Бо це чиїсь діти!

Епізод 6: Національно-визвольна війна

- Кожна війна в історичній перспективі здобуває свою назву. Ми знаємо: Перша Світова, Друга Світова, Столітня війна… Як Ви гадаєте, нинішня війна - як вона в підручниках історії для моїх гіпотетичних правнуків буде називатися?

- Я не знаю. Наші історик - вони такі ще не зліплені, це якесь ще таке тісто …

Господи, національно-визвольна, національно-визвольна війна! Але Ви розумієте, в нас війна почалася… Я про війну Третю Світову говорила ще на Майдані 2014 року, в січні - Ви можете знайти мої виступи на Майдані, де я казала: люди, це війна, люди!.. Я живу в готелі “Україна”, і під готелем “Україна” я знаходжу пачки з цигарок, де написано “Рязанська область” - це ж москаль в мене стріляє! Я пам'ятаю, я стояла на Майдані і зверталася до людей, казала: “Ми - народ-мішень, ми стали народом-мішенню!” І мені навіть смішно зараз з самої себе: коли я зверталася до них, як до “Беркуту”, як до начебто своїх - це не були вже наші! Це був ворог, заведений в центр нашої столиці.

Тобто, тоді почалася Третя Світова війна.

Епізод 7: розпад імперії

- Як Ви гадаєте, за нашого з Вами життя ця імперська збиранина різних народностей “російська імперія” розпадеться? Чи ми уже не застанемо з вами цього?

- Головне, щоб вона розпалася в наших головах. Мені здається, що наш зір має бути зараз проєктований не так назовні, бо це очевидно…

Я дивлюся на Вас - бачу дуже красиву пані. Чи дивлюся на наших красивих операторів, чи на ту студію… Але найосновніший зір - це не зовнішній, це внутрішній зір. Ми, звісно, можемо дуже хотіти розпаду московської імперії, про що говорить ще Степан Бандера, Ярослав Стецько - тобто вони у своїй боротьбі ставили завдання не просто соборної, самостійної Української держави, це було їхнє формулювання класне, “таким собором і чорта поборемо”... Соборна, тобто єдина, від Сяну до Дону - це була просто їхня мантра, це було їхнє переконання! І самостійна - ми почали це називати “незалежна” (і тут префікс не має в собі лінгвістичний негатив - знаєте, коли кажеш “самостійна”, то

сам стоїш - то файно самому стояти, правда? Тому якщо читати їхні праці - а вони щойно тепер до нас повертаються, - і через те, що ми не живилися тими працями, ми багато втратили на внутрішній силі. Нас це розбалансувало: ми жили не по вертикалі, ми жили по горизонталі. Горизонталь - це гедонізм, вертикаль - це сила волі, це формування себе. Це складніше - легше лежати. Правда, легше повзати, ніж іти на зустріч вітру. Тому оце покоління ОУН і УПА, воно мало завдання в тих умовах - уявляєте, не просто, скажімо так, виграти війну; воно мало завдання - розпад Москви. В ті часи! І фундаментальна праця Ярослава Стецька називається не “Москва проти України”, як оте, що зараз так, це - Москва проти України. Його фундаментальна праця називається “Київ проти Москви”! Ви уявляєте, яка класна опозиційність? Пригадайте Універсал перший - автономія, Універсал другий - автономія, федерація, і вже коли москалі пішли на нас ордою - четвертий Універсал, що ми самостійно українська держава. Бо тоді виходить, що в нас громадянська війна! А так ми йдемо зі зброєю на москаля через те, що це - чужинець! Розумієте? І ось ця затрачена історична суб'єктність була відроджена отим поколінням ОУН-УПА і ось цією назвою Стецька (вибачте, що я таку довгу історичну аналогію робила, але це все ваш дідо - насправді він сьогодні тут присутній, з нами, для якого це все очевидно, але не очевидно було для тих, які жахалися Бучею, Ізюмом, Бородянкою; для нього очевидно…). І тут він пише оцю працю, закриту від нас абсолютно - “Київ проти Москви”: ми їх породили, ми їм церковно-слов'янську мову завели, вони на основі цієї церковно-слов'янської ту свою фіно-угорську і тюрксько-татарську говірку заклали…

Господи, а що ж ми зробили в другій половині XVII століття - та ми ще й назву продали свою через Феофана Прокоповича! Вони ще й Росією почали називатися - це Русь в українському варіанті. і ми сьогодні не можемо в Верховній Раді проголосувати за нашу питому історичну назву! Розумієте, які страшні речі?

І ось Стецько повертає українцям цю суб'єктність - “Київ проти Москви”, і ставить це завдання - розпад Російської імперії. І це у своїх працях пише Степан Бандера - “Перспективи Української Революції”. Коли ми ці “Перспективи Української Революції”

Степана Бандери прочитали? Хто їх прочитав, скільки статей його ви прочитали - розумієте, оце часом запитую студента.

- Зараз вони в кожній книгарні є.

- Так, зараз не просто є в кожній книгарні - зараз навіть на заправках є. І зараз навіть їх так цікаво видають - бо ми ж розуміємо, що ми зараз вибагливі, ми потребуємо естетики. Ми не просто хочемо задрукованого паперу - це має бути гарно; і вони видають зараз Степана Бандеру майже як молитовник, знаєте…

Я, можливо, думку загубила. Але найважливіше оце - повертати собі цього суб'єкту. А!.. Чи розпадеться Росія…

- … за нашого з Вами життя. Я думаю, що вона розпадеться неминуче, просто чи ми це застанемо…

- Ще раз наголошую на тому, що активніше ми будемо інтелектуально, духово і ментально входити в спадщину закриту для нас покоління - то швидше розпадеться Москва. Тобто, якщо ви хочете знати, що робити і як знищити Москву, аби вона розпалася - робіть все навпаки до того, що каже Путін. Для того, щоб чітко знати, що робити “навпаки” - прочитайте його статтю в липні минулого року, він там все

сформулював. Я йому давала відповідь попунктно. От якщо попункто це здійснювати, то тоді Москва розпадеться за нашого з вами життя Що сильніші ми будемо ставати, що більше серед нас буде бандерівців - тобто тих, які прочитали “Перспективи Української Революції “, тих, які зайшли в синтаксис Степана Бандери (що таке синтаксис - сказала Оксана Забужко: це гігієна думання, це гігієна думання !)... Слухайте, я коли його читала, в мене було таке відчуття, що я сиджу на колінах в дуже сильного чоловіка, на колінах сиджу в дуже сильного чоловіка! Це кайф, направду, знайти такого… Хочеться сісти на коліна - ось в мене було таке відчуття, така неймовірна сила йшла від його способу думання. Розумієте, тобто розпад Московії - у наших руках, у наших головах. І що активніше ці голови будуть націоналістичні ставати, і що активніше ми будемо мілітаризуватися. І якщо я не забуватиму, йдучи до перукарні, класти собі в торбинку електрошокер… Ну то швидше розпадеться Москва. Тоді не влетить якась потвора в перукарню і не скаже “я в шокє ат вашего города!”, тому що я відразу витягну електрошокер і покладу його. Все! І він це запам'ятає, бо мені не треба буде переконувати його з допомогою моєї культурної лексики і навіть матюків. А з допомогою зброї, яка буде в моїй дуже красивій, естетичній торбинці, бажано ще й вишитій - отак красиво, як ваша сукня. Ось таки ми маємо бути - жінки-амазонки!

Епізод 8: Фаріон і електрошокер

- Це адміністративне правопорушення - електрошоком вирубити людину?

- Я то ще не вивчила. Але я його маю, той електрошокер. І пам'ятаю на Майдані, як нам всім роздавали, я так на це подивилася… А тепер, коли почалася оця темнота зовнішня, але не внутрішня, я почала шукати якісь ліхтарики, а мій преподобний каже: “Що ти то шукаєш?” Я кажу: “Ну от дивися, то ліхтарик?” - “Та який то ліхтарик, та то електрошокер!” Я кажу: “Ти що, серйозно, це що, електрошокер? Вже забула, як він виглядає… Оце погано, це “Сідай, “два”!”

- Ви не користувалися ним?

- Ні, я не користувалася. Кажу (собі): що ж ти то не вивчила? Вивчити це треба”,

озброюватися… Путін сказав “демілітаризуватися” - то мілітаризуємося!

Епізод 9: про гомеопатію

- Ви дуже цікава і мені , і я впевнена, що і моїм глядачам як особистість. Але здебільшого в інтерв'ю показують лише одну Вашу грань. А, вибачте, нам цікаві інші грані. Тому я маю до Вас запитання, які не стосуються науки лінгвістики, соціокультурних явищ. І якщо Вам не сподобається, Ви не захочете відповідати - я розумію, гаразд. Але тим не менше, я не можу не поставити ці запитання. Зокрема, я би хотіла поговорити з з Вами про ваше ставлення до різноманітних явищ. От наприклад, як Ірина Фаріон ставиться до гомеопатії?

- Гомеопатії? Я використовувала це як спосіб лікування навіть, був в мене такий період. Я дуже довіряю нашим лікарям. Часом хтось нападає на наших лікарів - я стаю тигрицею, бо вони врятували життя і моєму татові, і моїй мамі, і так далі. І я тривалий час використовувала цей спосіб лікування, і дуже добре себе почувала. І дуже дякую цій лікарці Марті Олександрівні, сонечко золотеньке…

Епізод 10: про хутро

- Хутро. Зараз дуже модно відмовлятися від хутра, тому що це - невідповідальне споживання, тому що це жорстокість щодо тварин. Але я навіть не знаю, як завершити це запитання, тому що Ви в шубі прийшли сьогодні…

- Я прийшла в шубі. Так, я погоджуюся з тим. Я погоджуюся з тим, я би вже зараз не

ризикнула - це як купила собі, коли я була депутатом Верховної Ради. Це мій найвищий здобуток серйозний фінансовий.

- Серйозно?

- Так, це мій найвищий фінансовий здобуток, за першу зарплату (сміється - А.). Тепер я би вже собі це не купила, ніколи в житті, ні, Боже борони, не можна… Воно (має на увазі тварину - А.)... ти ж йому життя не подарувала. Хай воно собі живе в тій водоймі!

В мене в хаті біла киця. Хто би то з неї щось шив, Ви що… Я не буду нападати на тих людей, так агресивно до цього ставитися. Але якщо би я вже хотіла собі щось таке хутряне купити то тільки штучне.

Епізод 11: про астрологію

- Астрологія, гороскопи - вірите?

- Я думаю, що це надто велика наука, щоб я до неї пхалася; я на тому зовсім не розуміюся і на мене це не впливає Як там казав Кант, є два найважливіші, два основні імперативи: це зоряне небо наді мною і внутрішній закон у мені. Я залишаю це для науковців. Зрешю …

- Але це не наука - астрологія.

- Ну, напевно, я згадую нашого Дрогобича, Котермака (Юрій Дрогобич - А.), який, власне, був астрологом… Я не є бранцею цього, це на мене не впливає. Мої батьки були завжди дуже категорично проти цього - всякі ворожки, наприклад, всякі символи - там кіт чорний через дорогу перебіг чи з порожніми відрами дорогу перейшла, чи не дай Боже забожитися - в моїй родині було дуже гостро карано за це. Чи сказати лайливе слово - це заборонено було категорично, не можна було навіть сказати слово “дурний”!

- А Ви розділяєте це ставлення до лайки? Це ж частина мови важлива також?

- Так, це частина мови, але залежно хто перед тобою. Я ж не можу лаятися перед студентами навіть коли я їм пояснюю виникнення українських прокльонів. Так, якщо я сказати якийсь прокльон - ну я не можу зараз це сказати на камеру, а студентам треба пояснити - я тоді повертаюся до дошки і кажу в бік дошки. Ну, щоб не йшла енергетика, бо це небезпечно.

- Ви вірите в енергетику від лайки?

- Від енергетики слів.

Епізод 12: глобальне потепління

- Як Ви ставитеся до глобального потепління? Чи сортуєте Ви сміття? Чи як ваше ставлення до того, що льодовики тають? До того, що екологія, клімат - в серйозній небезпеці через те, який стиль життя проводять люди?

- Я думаю про це, починаючи навіть з того, коли леш береш лак і пирскаєш собі на голову - і що робить кіт? Тікає киця, тікає! Так, киця тікає… Ну, зрештою, звідки всі ці алергії, які зараз ми маємо? Ну, мій внучок, сонечко золотеньке, три з половиною рочки - він не може зайти до мене до хати, тому що в хаті киця, в нього алергія на кицю. Отже, це наслідок того, що ми не любимо те, що нам дає життя. А дає нам життя природа. І я їх вчу - Еву і Дмитра - милуватися красою квіточки. Що це означає: підійти, погладити - то замало. Поцьомати квіточку - і вони цьомають, пхають ротик свій, цьомають квіточку… Що треба ще зробити: листочок погладити. А що далі? Треба зробити, взяти лопатку і землю покопати. А питає мене Дмитро: “А нащо копати?” Я кажу: “Ти не копаєш її, ти отак її робиш, як я тобі спинку… Ти ж любиш, коли я тобі роблю масаж?” А він дуже любить масаж, і коли так йому кажу, що “... там слоник ходить по тобі”, ти кажеш ще, ще, “так ми маємо зробити землі”. А він каже: “Чому?” Я кажу: “Тому що ми її любимо” А він каже “Чому?” “Тому що вона народжує яблучко. Ти любиш їсти яблучко?” “Люблю”. “Вона тобі дає яблучко, тому що ти її любиш…”

Ось так, напевно, треба ставитися до тих речей.

- Ви сортуєте сміття?

- Ці пляшки - то обов'язково. Це я вважаю. Зять мій (Василь Особа, захисник України, вбитий ворогом у жовтні 2024 року - А.) дуже вибагливий і вимогливий, це просто нема слів, так все має бути дуже чітко. Тут мені ще треба вчитися.

Епізод 13: про Стерненка

- Мені також цікаве Ваше ставлення до відомих нині українців, наших сучасників. Ви нещодавно, здається, під час свого останнього публічного виступу сказали, щ не знаєте Стерненка (Сергій Стерненко - А.), не знаєте, хто це.

- Я в тому сенсі, що я з ним ніколи не спілкувалась. Я не можу складати оцінку про людину лише з телебачення

- Дивитесь його блог?

- Ні, я не дивлюся.

- Це найпопулярніший український політичний блог-мільйонник…

- Можливо, але … я не масовістка, розумієте? Я не пливу ніколи за те, що показує кількісні величини. В мене не було потреби до цього. Якщо б я з тою людиною десь перетиналася - я би тоді сказала, що я його знаю. А так, побачити людину в екрані - це для мене не є знати людину.

- У Вас не було бажання задовольнити свою цікавість?

- Ні, я не маю часу на то, реально.

Епізод 14: Женю, привіт! ;)

- Як щодо Євгена Клопотенка, українського кухаря, завдяки якому борщ тепер в спадщині Юнеско?

- А це такий кучерявенький? І це той пан, що меню (то дивіться, нашою мовою як гарно - “стравоспис”! Розкішна форма - “стравоспис “!), той, що стравоспис новий для діточок зробив у школу? А це щось дуже гарне він зробив… Та це прекрасно, тішуся. Але українці завжди були найкращі в світі кухарі!

Знаєте, що я згадала? В нас тут, в Галичині, дуже популярна є кулінарка Дарія Цвек, прізвище її Цвек. Оце Кухня від Дарії Цвек і печиво… Ну то її на широку арену вивела видатна українська письменниця Ірина Вільде. Тобто, якщо в нас є такі знаменитості сьогодні, то це просто продовження нашої типової лінії! Це класно.

- Коли він фарбує нігті або вдягає спідницю - Вас це бентежить?

- Я не бачила його в такому строї. Я не бачила, не звертала на це увагу.

- Для Вас це негативний якийсь?..

- Ні, мені це не подобається.

- Чому, Ви ж носите теж спідниці?

- Ну й що, що я ношу спідниці? Він що, жінка, щоб спідницю носити? Ну, фізіологія в чоловіка така, що я думаю, що йому краще бути в штанах (сміється).

- Бачите, колись видатний музикант Іггі Поп вдягнув сукню і зробив фотосесію. І сказав що в жіночому одязі немає нічого такого, що мене може принизити, тому що жіночі риси не принижують мою маскулінність.

- Це його позиція, в мене інша позиція. Я розумію, що Ісус Христос також не був в штанах, правда?

- Так.

- … А носив щось таке дивне. Можливо, це сила звички, сила традиції. Я ж також сиджу в штанах зараз перед вами, а не в сукні. Ну, бачите, ми тут, скорше, жінки складу чоловічого, строю - напевно, під впливом Симона де Бовуар; це вона, здається, першою одягнулася… Ось цікаво: перша жінка-емансипаторка - це бабуся Романа Шухевича, Герміна Шухевич… ми дуже мало про це знаємо, треба це досліджувати - ходила в штанах. Не знаю…

Епізод 15: про Фреймут

- Ольга Фреймут…

- Це така пані… здається, з Радехова, Львівська область? Я не знаю її. Ну, знаю тільки з екрану - вона не викликає в мене жодних емоцій. Ну, є Ольга Фреймут, більше нічого не знаю…

Епізод 16: про Забужко

- Оксана Забужко…

- О-о! і Ну що Ви!.. Це те ,що на мене колись дуже впливало. Зокрема її “Польові дослідження…

- українського сексу”.

- українського сексу”. Це було тоді дуже важливо - читати таку в'язку літературу, яка розривала канон довбаного “совка”! Ми втомилися від, наприклад, творів, даруйте, Олеся Гончара. Це ж завал, пам'ятаю, читати його “Твою зорю”. Чи ще там когось, не хочу вже навіть згадувати. І тут раптом з'явилася така оголена література! Це було дуже важливо. Чи оця її есеїстика 90-х років - “Мова і Влада”, я давала це своїм студентам обов'язково, для конспектування лінгвістам на п'ятому курсі. І зауважила, що їм це дуже тяжко. Ну якщо сидить 25 студентів - то дві-три людини це зрозуміли. Це треба було пояснювати - це означає, що це висока планка або, як кажуть, висока

полиця літератури. Це прекрасно! А потім ця її розкішна, просто блискуча книжка “Музей покинутих секретів”, зокрема - світлина на ній Тюрми на Лонцького… Це для мене особливе місце, всі мої студенти проходять через цю тюрму. Ну, не в прямому значенні, звісно. Так.

А потім, коли вона публічно підтримувала Порошенка - то це мене дуже… це погано.

Епізод 17: що таке фемінізм?

- Ви нещодавно сказали: “фемінізм мене не цікавить - я надто вільна”. Ви гадаєте, що Забужко невільна? Це відома українська феміністка.

- А що таке фемнізм?

- Рух за права жінок.

- Рух за права жінок… Я якось так…

- Ви говорили про пані Герміну - це ж про те ж саме.

- Можливо, просто мені якось не доводилося боротися з чоловіками.

- А це не боротьба з чоловіками - чоловіки також можуть боротися за права жінок: проти насилля, за рівність в зарплатах, проти дискримінації.

- Ви знаєте, що мене відштовхує відштовхувало в цьому терміні? Ну ось вульгаризація цього руху, коли оголені женщини з якимись плакатами…

- Але вони не феміністки, це суперечить ідеї фемінізму, якщо ви про «Femen».

- Якщо от на це дивишся, і це подається під гаслом фемінізму…

- Хіба Забужко має з ними щось спільне?

- Я не знаю, що вона з ними має спільне, має чи не має. Але, знаєте, я радше би цитувала тут Дмитра Донцова, що я проти будь-якого гетта і замикання жінок в якихось структурах, і чоловіків в якихось структурах. Бо коли ми говоримо про фемінізм - ми акцентуємо винятково на жінках. Я би розширювала це коло взаємин і не робила би замкнених просторів між чоловіком і жінкою.

- Бачите, мене дуже бентежить, що часто говорячи про фемінізм, люди демонізують його, викривлюючи суть. Бо, скажімо, якщо жінки - це найбільш дискримінована частина суспільства - то говорячи про їхні права, немає нічого поганого, начебто, правда, відстоювати ці права, боротися за ці права. Ми як сучасні жінки ще кілька століть тому не мали права брати участь в публічній діяльності. Завдяки феміністкам минулого століття, завдяки навіть тій самій Ользі Кобилянській, Телізі, Лесі Українки, європейським феміністкам. Я зараз беру у Вас інтерв'ю публічно - а Ви мені його даєте.

- Що я маю на увазі. В чому полягає суть вульгаризації фемінізму? Коли, наприклад, у Верховній Раді ухвалюють закон про квоту на жінок - мене це страшно принижує. Це означає, що нас сортують. Коли квота на жінок - це просто жах. 30% - що це таке?! Я жінка, якщо я захочу бути політиком - я ним буду. Я прорву всі упередження, всі стереотипи, всі бар'єри! Ви мені написали 30% і вважаєте, що таким способом ви зреалізовуєте концепцію фемінізму? Ні, ви вульгаризуєте це поняття! Ось це я мала на увазі, коли говорила. Це приниження.

- Зараз 75% хатньої праці за соціологічними дослідженнями - на плечах жінок.

- І добре! То чого вони собі дозволяють такі речі?!

- Мені здається, що це соціум, це виховання, якщо це устрій суспільний…

- Слухайте, от можна я вам наведу приклад зі свого життя? Ось я виходжу заміж, так? І Ви кажете, що я сказала, що я не феміністка…

- Це Ви сказали.

- Ну так, що я сказала, що я не феміністка. Власне через те, що це поняття вульгаризують і мене загнали в 30% (виборче законодавство вимагає наявності не менш ніж 30% жінок у передвиборчих партійних списках - А.), і політична сила, до якої я належу, іде на вибори і на зборах каже про те: слухайте, нам треба 30% жінок. Мене трафляє, я дістаю нервові припадки… Я кажу: “Та нас буде 100”.

- Але це дуже феміністична заява.

- Ні, це не феміністична заява - це заява людської гідності. Розумієте? Так от нефеміністична Фаріон що заявляє… Виходжу заміж… збираюся виходити заміж і кажу йому: “Я залишаюся на своєму прізвищі”. “Звичайно!” - нормальний хлоп, нормальний, бо якщо б він сказав “ні” - до побачення! Все. Тато єдиний. Я щаслива за кожну жінку, яка раз вийшла заміж, і це стало коханням ї на все життя. А може так не бути, правда. Можна розлучитися, потім можна знайти свою долю в 60, в 70, в 40 років Ми ж не знаємо, як це буде. Це прекрасно, коли вибір на усе життя - твій і його. Отже, я залишаюся Фаріон, тому що мій тато Фаріон

Мій тато - це для мене… ну я не знаю… Це Джомолунгма. Мораль, ідей, переконань цінностей. Це Закон. О! Це - Закон! Що робить його мама. Її вже нема, я дуже її шанувала і любила, і вона дуже любила мене, до кінця останніх днів, хоч я розлучилася з її сином… Вона йде в ЗАГС; вона знає про це, що я не хочу взяти прізвище її сина, вона домовляється, що під час цієї процедури (я не знаю, як ця процедура зараз, який вона має вигляд), що вони не скажуть того, що я залишаюся на свому прізвищі, він залишається на свому. Я чекаю цього моменту, що це буде озвучено - для мене дуже важливо, що я залишаюся зі своїм татом, і що ідентифікація по батькові, я її не відпущу, я буду до останнього боротися за те, щоб в нас була ідентифікація по батькові, тому що вона сягає княжих часів…

І тут цього не називають!

Так… Закінчується ця процедура, я його штовхаю: “А що таке? Де там, то ж мало бути?” Він сміється, каже: “Та що ти, це нормально… Ну, моя мама не хотіла, щоб це було”. Я кажу: “Добре, я її розумію” - “Звичайно, все гарно”...

Ну ось про що йдеться - йдеться про гідність. І якщо ти хочеш, якщо ти маєш цю гідність - то ти її захистиш. І якщо він в хаті кладе на тебе хатню роботу, і ти це виконуєш… Де твоя гідність?

- Але якщо те робить 75% українок - це не означає, що, можливо, у них немає гідності. Це означає, що щось не так з суспільством, і є певні рухи, які допомагають суспільству це пережити, перебороти.

- Я не заперечую того, але це зовсім не означає, що ми маємо з того робити, що це той рух, який обов'язково розв'яже цю проблему, розумієте? Що не обов'язково бути в тому рухові, щоби цю проблему розв'язати, тому що хтось цю ідею буде використовувати от для того, щоби загнати нас в 30% і сказати “як ми зараз працюємо, щоби туди жінку пустити”. І таким способом, говорячи про фемінізм, ви мене… ви мене принижуєте

тим! Мені не треба цього гетто, я все одно переможу!

- Я про квоти думаю, що іноді, можливо, з часом треба жінкам дати шанс для того, щоби для майбутніх поколінь не потрібно було жодних квот. Тому що жінки історично були упосліджені і не мали права бути у владі.

- Добре, я зайшла в політику тоді, коли не було ніяких квот, розумієте?

- І скільки там було жінок, крім Вас?

- Ще двоє.

- Це відповідь, власне, мені здається.

- Ну то чого вони не заходили, їм хто боронив не заходити?

- Ну такий суспільний устрій.

- То хай змінюють то. Змінюємо це!

(Далі буде).

Аргумент

 

Початок дивіться тут:

 

 

Коментарі

Відео

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]