Ірина Фаріон: Це не українська влада. Це гра. Це артисти. Частина 113
“Вони тут, в Україні, на гастролях … Для них українська мова - чужа, українська культура - чужа, і не просто чужа - ворожа … Абсолютна більшість тих людей, які сьогодні представляють “зелену владу” - їм не допомогла війна стати українцями”.
Ірина Фаріон про Гринкевича, скандал з нею, мовне питання, Зеленського та Порошенка, Бандеру, Шухевича.
* * * * * * *
Це інтерв’ю легендарна мовознавиця Ірина Фаріон дала 22 січня 2024 року - у той час, коли рішення про її вбивство вже було прийнято замовником (замовниками). І майбутнього вбивцю почали для цього готувати. У лютому місяці 2024 року 18-річний форвард юніорської футбольної команди Ігоря Коломойського МДЮСШ U-19 (м. Дніпро), очільник дніпровської “молодіжки” “Правого сектору” В’ячеслав Зінченко записався на курси пілотів БПЛА у Львові, в академії Dronarium. Хоча у рідному для нього Дніпрі у той час діяла низка великих волонтерських, приватних, державних і мілітарних центрів підготовки операторів БПЛА: «Довжик», «Сталеві Птахи», USMT (Ukrainian Special Military Training), «SKY FRONT», ОВ «Реактивні Дрони» і т. і.. За свідченнями викладачів львівської академії та сокурсників В.Зінченка, інтересу до навчання він не виявляв, бажання підвищувати кваліфікацію також не демонстрував. Очевидно, що “навчання” у Львові було прикриттям для вивчення майбутнім вбивцею місцевості, де він мав здійснити злочин …
Через кілька місяців малограмотний студент-заочник Дніпровського державного університету внутрішніх справ Зінченко вбиває пострілом в голову жінку - Ірину Фаріон. Найосвіченішу, патріотичну людину, рівних якій по знаннях і моральності і близько немає в нинішній люмпенізованій, відверто збидляченій, корумпованій владі. А влада видає вбивство Фаріон за акт, вчинений диваком-одинаком. Як ми тепер всі знаємо по справі “Карфаген 2”, тотально корумповане керівництво Нацполіції робить все можливе для того, щоб версія “вбивці-одинака” була єдиною …
Підготовка до вбивства Ірини Фаріон і саме вбивство сталося тоді, коли мовознавиця стрімко набувала популярності та ваги в зневіреному, обманутому владою українському суспільстві. Суспільства, долю, майбутнє якого сьогодні вирішують люди, далекі від українців ментально, світоглядно, релігійно, духовно.
Вбивство Фаріон - це знищення потенційного конкурента на майбутніх виборах - парламентських і президентських. Це вбивство безкомпромісного критика нинішньої влади.
Вбивство Фаріон, а трохи пізніше - і Андрія Парубія - це цілеспрямоване знищення безкомпромісних політичних опонентів, які уособлювали собою саме український інтерес в Державі, інтереси саме української нації.
… Це інтерв’ю легендарна мовознавиця Ірина Фаріон дала 22 січня 2024 року. Це інтерв’ю не залишає сумнівів: її знищили за ПРАВДУ.
“… Львов говоріт по-русскі … Нас збивають високоточною англомовною ракетою. І зіб'ють … Порошенко гірший, ніж Зеленський. Це піонери і жовтенята партії регіонів ... Від мого імені писали, ну, страшенно брудні речі … На мій ватсап йшла злива московських дзвінків. З матами, зі страшною брутальщиною, з погрозами ... Героям - слава, но герої у нас разниє”.
… - Я - Львівич. Той самий, який веде улюблений телеграм-канал львів'ян. Тут я познайомлю вас з людьми, які покращують світ, Україну та Львів. Я вклав у це час та сили. Тому оцінюйте строго, неначе якість українських (нерозб. - А.). Що ж, час настав. Львівич представляє.
Привіт усім, хто дивиться Львівич. У нас нове інтерв'ю, перше у 2024 році. І гостя, яка точно не потребує ніяких додаткових представлень.
Ірина Фаріон. Її обожнюють або ненавидять. Та точно немає тих, хто ставиться до неї байдуже.
В гостях у Львівича найвідоміша мовознавиця та політична діячка Ірина Фаріон, яку боявся сам Микола Азаров. Відверто та гостро про політику, мовне питання, корупцію та війну.
Ми вже давно, насправді, хотіли з Вами поспілкуватися, але після того, як росіяни атакували музей Шухевича і університет, де навчався Бандера, ми зрозуміли, що це той час.
Час знову говорити про них і з ким, як не з вами! Тож, вітаємо вас в гостях у Львівича.
- Дякую, дякую вам за таку назву. Це патронім. Це той суфікс, який колись був маркером української ідентичності. Десь в столітті 14-15. А потім на зміну прийшов -ович, -евич. А потім почалася боротьба ще одного суфікса з історичним суфіксом -овеч, -евич і переміг суфікс -енко. Тобто, боротьба триває завжди і не лише між людьми, а навіть між конкретними лексичними одиницями і формантами (це специфічні частотні зони (обертони) в акустичному спектрі звуку, які підсилюються завдяки резонансу в нашому голосовому тракті (горло, ротова та носова порожнини, положення язика й губ) - А.).
Так що, дякую вам, що ви актуалізовуєте мовну правду через назву вашого каналу.
- Дякуємо Вам, що Ви тут. І перше досить логічне запитання.
Якщо росіяни так сильно бояться і вже мертвих, і Шухевича, і Бандеру, якщо ми всі співаємо «Батько наш Бандера» і вони є героями для народу, то чому українська влада досі не поновила їм звання Героїв України?
- Тому що це не українська влада. Це гра. Це артисти.
Як сказала одна відома письменниця, вони тут в Україні на гастролях. Їх 95-й квартал упередноворіччя ще раз показав, що для них українська мова - чужа, українська культура - чужа, і не просто чужа - ворожа.
Перший рік цього повного вторгнення московитів в Україну налякав їх. І цей страх дозволив їм ще глибше мімікрувати під начебто українську ідею. І тому навіть через їхній так званий «єдиний марафон», який слушно називаю «єдиним марафетом», почали звучати бандерівські гасла на зразок «Слава Україні!» і «Героям слава!». І навіть сюжети про націоналістів. І, зокрема, про такого націоналіста, як Богдана Бандеру, який очолював націоналістичний рух на півдні України. Яка на початку цього страшного повного вторгнення - слово «масштабне» тут абсолютно зайве - була загрожена в першу чергу.
Тобто це було витягнено з рукава української історії, тому що ці абсолютно чужі люди, дітки чужої історії, на підсвідомому рівні усвідомлюють, що мобілізувати суспільство на війну з ворогом може тільки ця висока Ідея, яку втілював Бандера і Шухевич. Тому невипадково, напередодні повного вторгнення, в листопаді чи жовтні, ці дівчатка із нашої львівської гімназії почали співати цю пісню «Батько наш Бандера, Україна мата». Але минув рік, і вони самі зірвали з себе маски, тому що вони не можуть втримати цю ідеологію, ці цінності для них чуже.
І якщо хтось думав, що тих людей, які сьогодні при владі, війна змінила, то це велика помилка. І ми бачимо вже це тепер, коли добігає другий рік Великої війни, і про це свідчить війна з українцями всередині самої країни.
Особливо в контексті ідеологічному, а ідеологічний контекст — це мовний, культурний і релігійний.
Якщо говорити про релігійний, бо ми щойно з вами після свят пишемо, то на Йордан у Києво-Печерській лаврі знову править службу Божу піп Онуфрій, московський піп. То з ким воюють наші хлопці на нулі, коли ворог в самому центрі Києва, у нашій святині?! В цій святині, з якої починалася християнізація московитів, зокрема.
Я маю на увазі і Антонія Печерського, і Никона, відомого як Іларіон, і так далі, бо вони ті печери перші створили, і там потім виник монастир. Це перший контекст проблеми. Другий — роздмухування, зумисне роздмухування в засобі масової інформації руськоязичія у війську і протиставлення мови і війська.
Це другий і третій вкрай ганебні законопроєкти, які вони ухвалили у Верховній Раді, які мають відверто антиукраїнське спрямування. Це практично закон про статус другої державної мови англійської. Ніхто не каже, що не треба її вчити, але треба вчити не тільки англійську.
Чому наших дітей обмежено в школах тепер лише англійською? Коли діти в школах і вчителі в школах мають мати до вибору: хтось має вчити французьку, хтось має вчити німецьку, і обов'язково маємо вчити слов'янські на дуже належному рівні, тому що це наші сусіди. Ми маємо вчити словацьку мову, ми маємо вчити чеську, ми маємо вчити польську. У нас це все забрано і все зведено, як в “славянскіє врімєна”.
Колись було зведено до московського язика, тепер зведено до англійської мови. Це один закон, вкрай згубний, який набув чинності кілька днів тому. Тобто, це перепустка до влади, і тепер можна знайти банальну мотивацію.
Ця людина не буде очолювати, до прикладу, якусь там установу, бо вона не знає англійської мови, хоч вона може не знати англійської мови, але вона буде владною людиною. І влада обов'язково цей нюанс використає!
І нарешті ще один закон, який свідчить про катастрофічний наступ на нас, українців, титульну націю.
От я сиджу в бібліотеці і читаю. Держава – це ми, українці. В мене виникає запитання: українці – це хто? Чи можна назвати українців тих, які ходять до московської церкви і підживлюють московського попа тут, який наводить на нас ракету? І чи можна назвати українців тих, які не знають своєї української мови? І чи можна назвати українців тих, які не шанують українських традицій? Тобто ми вимиваємо таким чином зі слів їхнє первісне значення.
Тому ще один закон, крайне небезпечний для нас, який свідчить про війну з українцями всередині країни, а не лише з московитами, на нулі – це закон про етнічні меншини. Які ще на вимогу представника вірменської меншини названі «спільнота». Тобто, впродовж усього законопроєкту слово «спільнота» вживають 170 разів.
От це найбільша загроза.
Тому влучання ворога в наші символи, які дають нам можливість рухатися вперед істинним шляхом - бо це істинний шлях, насправді мають глибинну мотивацію. Це спільна діяльність влади із ворогом, хоч як би це страшно не звучало, але це так насправді звучить.
Ви слушно запитали, чому не повернуто звання «героя». Тому що вони для них не герої.
Я вам розповім один епізод.
Десять років тому у Верховній Раді, коли я йшла звідси зі спікером парламентом, і на зустріч нам йшов такий вічний депутат Верховної Ради Шуфрич. Зараз в якомусь СІЗО перебуває. І звісно, що 2014 рік ми вітаємося так, як нас навчили батьки, а не тому, що це тренд або мода: «Слава Україні! Героям слава!» Йде Шуфрич, і ми кажемо до нього: «Слава Україні!» А він вимовляється «Героям слава, але герої у нас разниє».
Отже, у нас справді герої різні.
Тепер згадайте, що говорив Зеленський перед тим, як став президентом, про Степана Бандеру, коли йому прямо ставили запитання, як він до нього ставиться. Він прямої відповіді не дав, бо він нічого не знає про цю людину. А якщо знає щось про цю людину, то з сувєтської пропаганди.
Тобто чинна влада, якщо образно висловитися про неї, це піонери і жовтенята Партії регіонів. А Партія регіонів – це наступники комуністичної партії. І абсолютно більшість тих людей, які сьогодні представляють “зелену владу” - їм не допомогла війна стати українцями.
Звідси їхнє невизнання Бандери і Шукевича героями. Але ви, мабуть, звернули увагу, що коли ракета влучила, тобто безпілотник, коли безпілотник за другим ударом влучив в музей Шукевича, то у цих “єдиних новинах”, так званому “єдиному марафеті”, принаймні, на цілу Україну повідомили, що у Львові є музей Шукевича. Бо до цього часу ніхто не пропагував музею Шухевича. Ніхто не робив програм про генерала Шухевича, крім студій, 126 (студій було записано Іриною Фаріон - А.) “Ген українців” на каналі НТА. А тут раптом про це все почали говорити. Тобто нема злого, щоб не вийшло на добре, але не йму тим людям жодної віри!
Тому що їхні дії абсолютно заперечують ці словесні налички, які вони позичили в націоналістів і патріотів для того, щоб втримуватися на хвилі. Чому вони мусять втримуватися на хвилі? Тому що саме патріоти врятували українську державність в перший рік війни. Саме вони врятували Київ.
Буквально вчора я сиділа на каві з нашим воїном Іваном Лещишиним, що він написав мені, що дві години він вже доїжджає туди, на лінію вогню. І він каже: знаєш, тоді, коли ми обороняли Київ, в Києві не було жодної людини, в принципі. Не світилися вікна.
Було абсолютно темно, кияни були тут, у Львові або деінде.
А тепер Київ повний життям. І це велике щастя, що незважаючи на ракети, незважаючи на бомби, незважаючи на ніч, що Київ живе своїм життям - це, власне, через те, що була оця дуже мотивована, мобілізована перша хвиля.
Тому так складно сьогодні з другою хвилею мобілізації, тому що люди не мають довіри до влади. А це найстрашніше, коли ви не вірите, ви не можете з цією владою співпрацювати. У цьому наша найбільша проблема.
Бо корона усього нашого з вами життя – це мотиви наших вчинків. Навіть не наші вчинки. Вчинки часто можуть бути помилкові.
А от мотивація – це твоя совість. І якщо ти живеш не у злагоді зі своєю совістю, а ти граєш, ця гра призведе до біди. Тому теперішня влада, на мою думку, перший рік грала.
Хоч я дуже уважно спостерігала за ними і часом навіть могла їм довіряти. Але жодною мірою не тепер.
- Також щодо Бандери. Він похований у Мюнхені. Як вважаєте, чому досі не було перепоховання в Україні? Якщо воно буде чи має бути, то це має бути Львів? Чи це його рідне село?
- Ви знаєте, ми це питання порушували неодноразово на сесіях Львівської обласної ради. І найосновніше запитати в родину Бандери, а саме в його внука Степана Бандери, чи він погоджується з тим, щоб його видатний дід упокоївся в Україні. Це перше.
Друге. Щоби знати, якою може бути реакція на перепоховання Степана Бандери, згадаймо, яка була реакція суспільства на перепоховання Василя Стуса (нещодавно були його родини 6 січня), Олекси Тихого і Юрія Литвина. Це було у листопаді 1989 року.
Після цього могилу Стуса - Стус не був націоналістом, це був типовий дисидент-шістдесятник, і він сам це стверджував, що він не націоналіст, але поезію він писав геніально; це, без сумнів, геніальний поет, мислитель; треба читати його прозу, а не лише поезію - могилу Стуса палили три рази.
В 2014 році, якщо ви пригадуєте, 10 років тому, під час Майдану, стріляли у пам'ятник Степана Бандери у Львові, в ногу.
В 2015 році у селі Воля Задеревацька, де був священиком батько Степана Бандери, також розстріляли бюст Степана Бандери.
Пригадуєте, така сама боротьба із Євгеном Коновальцем. На території цього музею також були посягання на його.
Тобто, наскільки українське суспільство готове прийняти своїх героїв? Наскільки українське суспільство сприймає їхній неканонізований образ у бік плюс і в бік мінус? А наскільки воно реально читає праці Бандери? Бо одна річ – прочитати про його вчинки та інтерпретацію наших прекрасних - в лапках - істориків чи істериків. А інша річ – взяти до рук “Перспективи української революції” і зрозуміти, що це був один із найпотужніших філософів, політологів свого часу. І на превелике щастя, що в принципі зараз в українських книгарнях у вільному доступі ці праці Степана Бандери.
- Ось, позаду нас дуже багато … (ведуча вказує на полицю з працями видатних українців у студії - А.).
- О, боже, яка краса: ось “Перспективи української революції” (Ірина Дмитрівна побачила в студії примірник видання - А.).
- Ми нічого спеціально не виставляли, все так і стояло.
- … Тобто головне, щоб Степан Бандера повернувся в Україну своїми ідеями. Якщо він повернеться своїми ідеями, то земля прийме його, і тоді ніяка наволоч не зможе знову на нього посягати.
А щоб наволоч не посягала, у нас має бути система захисту, у нас має бути поліція, яка охороняє пам'ятники. Пригадуєте страшний епізод, коли один студент з львівських вишів, перепрошую, випорожнився біля пам'ятника Степана Бандери? І чому це взагалі було допустимо?
- Навіть на могилі Степана Бандери в Мюнхені …
- Так, періодично це відбувається, тому що до цієї могили відкритий доступ.
Звісно, що в Україні мав би бути створений пантеон, де би були перепоховані наші видатні діячі. Я думаю, ви пам'ятаєте страшну історію, яка сталася з видатним українським поетом Олександром Олесем, коли закінчився термін утримування його місця поховання. І чехи просто поставили до відома і власника, і українську владу, що в такій-то годині прах його буде викопано.
Тобто, існують такі правила, кожна держава встановлює свої правила. Нам складно собі це уявити, що у нас на цвинтарі хтось може так діяти. Але це їхні закони.
Наскільки нація готова до того? Я не маю відповіді на це запитання.
Хіба скажу так, якщо Міністерство освіти воює з історією України, починаючи від Діми Табачника (екс-міністр освіти України, єврей, агент ФСБ Дмитро Табачник - А.) і найяскравіше це виявлено тепер з тим Лісовим (екс-міністр освіти України Оксен Лісовий, плагіатор і ментальний раб - А.), то це означає, що ми не розуміємо, що таке історична свідомість, що таке історична пам'ять.
Ми не розуміємо, що таке майбутнє. Ми всі говоримо про майбутнє. Ми говоримо про технології, про те, що фантастика стала реальністю і штучний інтелект допомагає на фронті і так далі. Це дуже класно. Тобто, технології вперед, а душа назад. А історія, власне, формує діаметр душі. І якщо історія України злита зі всесвітньою історією, якщо із ЗНО вилучають історію України як обов'язковий предмет тепер; якщо історія в ЗНО – це історія з XVI століття - це як мені взяли, відтяли ноги до колін. Це тоді, коли нам конче треба знати своє глибинне коріння і розуміти, що таке Русь!
Не Київська - вона ніколи київською не була. Вона завжди була Руссю. Це вигадали оцей прикметник в кабінетах Сталіна, щоб потім говорити про Московську русь і Білу русь, і так далі.
Тому те, що робить офіціоз, не працює на те, аби Бандера повернувся.
Але ми ж розуміємо, що історію рухають не тільки персоналії - історію рухають маси. І ці маси, в позитивному значенні цього слова, показали свою силу у перший рік війни.
Тому влада тоді змімікрувала і стала на бік мас. Тепер влада, на мою думку, налякалася мас, налякалася націоналістичного спрямування війська і розпочалися підступні процеси “розбандеризування” українського суспільства через ті закони, про які я вам сказала. І через, ну, навіть історія зі мною, яка має абсолютно дикий характер: звільнення з політехніки через, перепрошую, аморальний проступок - формулювання з адміністративного кодексу советських врємьон. Це тільки “совок міг додуматися до такого формулювання: “аморальний проступок”, якому не дав визначення навіть Верховний Суд України досі.
- Так, ми ще про це поговоримо. Зараз, попри повномасштабне вторгнення, українці деякі досі спілкуються російською мовою, слухають російську музику, дивляться «Слово пацана» - це такий російський серіал, який зараз дуже активно шириться українськими соцмережами. Не чули про нього?
- Ну, щось чула …
- Також з'явилися дані, за якими упродовж минулого року скарги на порушення мовного закону зросли на 30%. Нам зараз потрібна жорстка українізація?
- Нам взагалі не потрібна ні жорстка, ні лагідна, а просто українізація. Хибно називати українізацію жорсткою і лагідною. Це терміни на лички, за якими люди намагаються сховати свою безхарактерність. І до таких термінів належить ще один безглуздий термін - “проукраїнські сили”. Ви можете собі на секунду уявити, що в Польщі хтось каже «пропольська партія в парламенті»?
- Негативний підтекст.
- Ну звісно! Це означає, що ми весь час допускаємо в себе в парламенті ворога - якщо ми кажемо «проукраїнська партія», «проукраїнська сила». Те саме сталося з українізацією.
Для того, щоб вимити смисли з терміну «українізація», боягузи чи ідіоти, чи як їх ще назвати, вигадали ось тих два терміни: «лагідна українізація» і «жорстка українізація». «Лагідна українізація» – це щось зі сфери «убий мене лагідно». Може, цей дрончик нехай залетить у мою ванну і не порушить спокій моїй спальні - це буде лагідна війна москалів з українцями, розумієте? Не існує ні лагідної, ні жорсткої!
В 1923 році було проголошено українізацію націонал-комуністами. У нас такі були. Я маю на увазі, наприклад, Миколу Скрипника чи Шумського. Шумський (Олександр Шумський - А.), коли показав свою сутність, тобто він комуніст, він увірував в тренд часу (вибачте за цей англізм дурнуватий). Так як зараз трендом часу є лібералізм. І в пастки лібералізму потрапила значна частина українського суспільства. Тоді пасткою часу був комунізм. Але Шумський був націонал-комуністом. Вони відчули це, ця московська зараза, викинули його відразу. Замість нього прийшов до влади інший націонал-комуніст, родом з Бахмутщини, з того Бахмута, який сьогодні лежить в руїнах, але нескорений. І Скрипник продовжував справу Шумського, розумієте? І Скрипник, в нього не було іншого варіанту, як застрелитися, що він і зробив 7 липня 1933 року.
Він тоді, це 100 років тому, 101, зауважив на надважливому.
“Що ви робите”, - казав він? - “Ви обмежуєте розвиток української мови! Ви не можете вже її обмежити російською мовою. (Тому що російська мова – це моветон, це погано.
Ми ж це всі розуміємо. Тому що російська мова – це основний інструмент ворога). То ви знайшли новий засіб, щоб обмежити українізацію. І цей засіб називається “есперанто””.
Тобто, вони почали збивати дуже бурхливий розвиток української мови мовою есперанто, яка тоді також була дуже популярна. Що вони вигадали сьогодні, щоб збити українську мову на її найвищому леті, коли українська мова увійшла у провідники мов, які найактивніше вивчають у світі? (Тобто на 600% зросла зацікавленість українською мовою). І от саме в цей момент, коли світ масово починає вивчати українську мову, коли українська мова має стати засобом експансії, засобом заходження в кожну країну, коли в кожному виші світу мають відкривати катедри україністики, а не русистики, як вони їх називали, а насправді московістики, нас збивають високоточною англомовною “ракетою”. І зіб'ють!
І зіб'ють, тому що це дуже потужна мова; тому що нація, яка говорить цією мовою, має гідність. Вона не компромісить, вона не поступається! Пригадуєте, як Черчилль казав, підписуючи бюджет під час війни і побачивши в рядку на культуру “нуль”? Він слушно запитав: так за що ми воюємо? Ми ж воюємо за культуру!
А в чому ми виявляємо культуру? Культуру ми виявляємо в мові! Московську культуру ми виявляємо в московській мові. Польську культуру ми виявляємо в польській мові.
Тому абсолютно безглузда, “лагідна” і “жорстка”, абсолютна українізація з огляду на що?!. З огляду на перепис населення!
Коли в нас останньо робили перепис населення? Страшно подумати: 2001 рік. Коли треба робити переписи населення за відповідною методологією? Кожних 10 років. Чому вони не зробили в 2011, в 2021? Тому що перепис населення показав би, що ми моноетнічна нація!
Теперішня соціологія - я розумію, що вона має вибірковий характер і не репрезентативний - теперішня соціологія каже, що в Україні живе 93% українців. То з якої рації українізація має відбуватися не в абсолютний спосіб, без “лагідно” і “жорстко”?
Тепер чому стільки заяв, скарг, про які Ви сказали, до уповноваженого з мовних питань, обізваного таким словом, тому що я його не можу вимовити, як омбудсмен. Тому що не працює закон 2019 року. Тому що це ліберально-гібридний закон.
Розумієте, спочатку в нас був колоніальний мовний закон, коли українська мова не мала жодного права. Тоді, в 1989 році, коли вже імперія конала, ухвалено було “сувєтський” закон. І саме в тому “сувєтському” законі був термін, який перейшов в чинний закон: “мова прийнятна для сторін”.
Виявляєте, ви стаєте на касу і починаєте сперечатися з касиром і з'ясовуєте, яка прийнятна мова для спілкування!. Те саме в суді - “мова прийнятна”; те саме з поліціянтами - “мова прийнятна для сторін”.
Я оце, коли нещодавно спілкувалася зі слідчим, то заповнювала документ, де було також написано, чи потребую я перекладача. Єдине, що мене в цьому документі на бесіді зі слідчим потішило, тому що там була графа, якої ви національності є. Великими буквами вивела. Господи, хоч ще десь мене питають, хоч ще десь слідчий мене запитує, хто я за національністю! Українка!
Тому, позаяк закон спочатку колоніальний, потім “сувєтський”, а тепер ліберально-гібридний, не національний.
Це не є національний мовний закон, як є у Франції. Тому кажуть, що для французів їхня мова – релігія. Для українців мова і досі в криївці, хоч як це не парадоксально звучить.
І війна людей не прокинула такою мірою, як це мало бути.
- А що робити з людьми, які кажуть, що все життя вони росли в російськомовному середовищі? Хоча ми знаємо безліч прикладів з історї: той самий Василь Стус, який провів свої дитячі руки на Донеччині. Але вони кажуть, що у них просто не було можливості вчити українську мову, чути українську мову. Хто тоді в цьому винен?
- Вони самі. Тільки вони самі.
Взагалі, треба перестати їх розуміти. Surrender to the stand, my native and state, let them excuse Ukraine and go out. Просто перестати розуміти, усміхаючись і бажаючи натхнення.
Я наведу вам кілька прикладів з нашої історії, видатних філологів, які виховувалися абсолютно в російськомовному середовищі. Наприклад, Борис Гринченко. У свідомості кожної людини Борис Гринченко асоціюється з редакторством чотиритомового словника української мови.
Так. Борис Гринченко одружився з чистокровною, як він казав сам, кацапкою, тобто московиткою. Я забула, яке в неї прізвище було прізвище було; вона потім взяла псевдонім Марія Загірня. І ця Марія Загірня потім стала редактором одного із надважливих томів російсько-українського словника 1924-1933 року. Словник 1928 року, здається, вийшов.
Етнічна московка редагувала словник української мови. І цієї мови навчив її Борис Гринченко.
Далі. Ювілей - 190 років цього року геніального нашого Степана Руданського.
Батько його … Батько - він родом з Поділля. Батько забороняв синою писати листи до нього українською мовою. На що він відповідав братові, що “... мій рідний батько забороняє мені писати йому листи нашою мовою, а 19 мільйонів українців не заказують мені того”, чи скільки там мільйонів він називає ....
І таких прикладів ми можемо наводити дуже багато.
І ще один дуже приголомшливий приклад. Євген Коновалець, який є засновником Української військової організації (УВО - А.)і Організації українських націоналістів (ОУН - А.). Де ви ще більшого націоналіста знайдете, як не Коновальця? Його невипадково вбили. Вбили напередодні Другої світової війни, тому що розуміли, що ця людина очолить націоналістичну силу. Вони (московити - А.) в Україні здатні прийняти все, крім націоналізму. І не тільки наші московии - та всі решта, сусіди також. Так, мама Коновальця була етнічною полькою, а батько був українцем.
Далі назвемо ще одного видатного нашого науковця Кубійовича (Володимир Кубійович - А.), який був натхненником створення дивізії “Галичина”.
Мама була полька, батько був українцем. То якою мовою він жив на території Польщі? Які в нього були можливості вивчати українську мову, крім внутрішнього обов'язку перед родом, до прикладу, свого батька?
Це все відмовки, на які абсолютно не треба реагувати, не брати собі це до голови.
Якщо ви не можете змінити когось, ви можете змінити себе. Яким чином? Показати свою силу.
Вони розуміють тільки силу. Силу закону. Силу інтелекту. Силу організації, яку ви створюєте. І силу несприйняття їхньої слабкості. Вас це має перестати цікавити!
Знаєте, нещодавно я дивилася епізод, як наші воїни в москалів відбили вівчарку. Пса. Але бойового пса. То вони того пса навчили українських команд за один місяць. Пес мав середовище для команд, скажіть, будь ласка?
(Небажання розмовляти українською мовою - А.) … Це від лінії, від ненависти до українців. І ще знаєте від чого? Від комплексу, що вони раніше панували. Від меншовартості. Від комплексу, що вони раніше панували, а тепер тут, в Україні, господарями хочуть стати українці.
Боже, яка несподіванка! Тобто всі ті, які сьогодні говорять московською мовою в Україні, вони максимально себе маргіналізують. Вони будуть викинуті на узбіччя суспільства, якщо ми будемо сильні.
Якщо ми не будемо сильні - буде те, що було, і ми знову будемо меншиною на власній землі.
Повернення у політехніку
- Поговоримо про Ваш нещодавній скандал, назвемо його так. Він призвів до того, що Ви зараз через суд поновлюєтесь на роботу у Львівську політехніку. Які шанси поновитися і на якому все етапі? І навіщо Вам це: для того, щоб довести, що звільнення було незаконним, чи Ви хочете повернутися саме до викладацької діяльності?
- Якщо чесно, я давно збиралася припинити викладацьку діяльність. Чому? Тому що я хочу зосередитися на науковій роботі.
В житті кожної людини і, зокрема, науковця - я вважаю себе в першу чергу науковцем, вже потім викладачем - є періоди, коли треба різко щось змінювати. Я колись починала свою діяльність з архівів. З історичного архіву, коли опрацьову наші прізвища - тому наша бесіда з вами почалася з “-еч”, суфікса, я це досліджувала все, межа 18-19 століття … І тоді я не мала жодного шансу з цією темою працювати в якійсь науковій установі, тому пішла викладати в Академію мистецтв, потім Львівська політехніка. В університеті Франка, в тому середовищі, яке тоді було, працювати взагалі було нереально і неможливо, зокрема на катедрі загального мовознавства. А тут щодо рівня студентів Львівської політехніки і взагалі гуманітарних дисциплін наступає такий момент, коли тобі перестає це бути цікаво, і коли ти хочеш реально працювати з джерелами.
- Це тому, що немає віддачі від студентів; ви бачите, що вони не зацікавлені?
- Це не тільки тому, що немає віддачі зі студентами - тому, що просто тобі це перестає бути цікавим. Ти хочеш для себе відкривати нові речі і ці речі демонструвати світові через свої монографії, а тут ти змушений бігти на пари, заповнювати відомості, тисячу разів повторювати, що знаходитися в аудиторії - це неправильно, а правильно перебувати в аудиторії, і так далі. Мені здається, що от в тому сенсі це такий, ну, не зовсім адекватний спосіб полишання моєї педагогічної роботи. Але я давно про це мріяла. Це один контекст.
Наукова робота: я планую зайти у 18 століття і дослідити статус мови, щоби показати українцям, звідки взялася “Енеїда” Котляревського. Коли все було знищено, розстріляно і вбито, коли не було жодних державних інституцій, розумієте, він раптом вистрілив і мова стала державою! Треба показати цей феномен. Тобто, якщо ми говоримо про 18 століття - це суцільне ліквідаційне темпо, як казав Маланюк (Євген Маланюк - А.). І раптом на тлі знищення всього живе тільки вона (мова - А.), і він вистрілює “Енеїдою”! А потім вже, після нього Квітка-Основ'яненко зі своєю прозою, а потім Тарас Григорович … Тобто, ми маємо трійцю, Святу Трійцю, яка нас утвердила (як націю - А.) - навічно, я сподіваюся. Тому хочу залізти у 18 століття, бо моя докторська дисертація пов'язана з 14-17-м, там я для себе вже багато чого з'ясувала. І сподіваюся, що для тих, яких це цікавить також, бо вийшла моя монографія “Суспільний статус староукраїнської мови в 14-17 столітті” …
І ще одна сфера діяльності, яка дуже тривожить моїх ненависників - а вони мене неймовірно надихають: якщо їм щось не подобається, що я роблю, це означає, що треба робити набагато інтенсивніше - медійна діяльність. Тобто, максимальна медійна діяльність! Діяльність і медійна присутність. А саме: мій проєкт, який називається “Ген українців”, який потребує дуже серйозної підготовки! Це - не прийшла на етер і аналізуєш політичні події, які часом є просто піною і спливуть, і ніхто про них не згадає, розумієте? А де оця кістковина тих політичних подій - це ми можемо побачити аж за рік … А тут, коли ти готуєш “Ген …”, наприклад, про першого міністра освіти нашого Івана Стешенка і ти можеш порівнювати … Його вбивають в Полтаві, в парку, там, де, до речі, поряд стоїть пам'ятник Котляревському … І ти порівнюєш це із сучасною добою і розумієш, що це - причина і наслідок. Це потребує глибокої підготовки і серйозної аргументації. І це дає тепер можливість над тим максимально зосередитися.
А суд, звісно, треба виграти. І це відбудеться. Я в тому не буду нічого стверджувати, але остаточне рішення суду - можу вже відкрити дату, бо існує процедура, від дати подання мого позову …
Чому я подавала позов? Я хочу жити в Державі. Мене можна ненавидіти, не сприймати, висловлювати до мене різні претензії - це право будь-кого. Але в Державі мають працювати закони. І якщо закон поганий - то що ти тоді робиш? Ти йдеш в політику, стаєш депутатом і ухвалюєш добрий закон. Або борешся за добрий закон - так як я зробила в (20)12-му році.
Я ніколи не вважала себе політиком, але я знала, що якщо я не зайду у Верховну Раду, то я не знаю, кому вистачить нервів, характеру скасувати закон Ківалова-Колесніченка. Я його скасувала. Смію ствердити - я. Тому що саме я ініціювала це через Конституційний Суд. Спочатку ми це ініціювали через Постанову Верховної Ради, депутати за це проголосували. Турчинов цього не підписав. Тоді залишився останній спосіб - скасовувати закон Ківалова-Колесніченка через суд. І ми його скасували через суд. Ми боролися за це чотири роки.
Отже, це один контекст проблеми: поганий закон - іди, пиши добрий закон.
Далі: якщо мене звільняють з роботи незаконно, то я маю відкласти поки що свою закоханість наукою і медійною сферою. Так? Я маю довести через суд, що це незаконно. - Тобто, якщо Ви виграєте суд - я правильно розумію - Ви все одно не повернетеся?
- Я дуже сумніваюся, що я би себе так зараз мала закріпачувати тим, за межі чого я вийшла вже давним-давно. Якщо переді мною сидить студентська аудиторія, наприклад, там 30 студентів - скільки в мене тих груп було... Дуже цікаві групи - комп'ютерна безпека якраз … Я подала до кіберполіції позов - тобто студенти мали перед собою піддослідну: от як кібератаки вплинули, скажімо … Нехай буде 90 людей. Ну а коли я виходжу на свій YouTube, де 282 000 на одному Ютубі на іншому Ютубі - 46 000, він навчальний. Студії “Ген українців”: якщо я питаю студентів, хто такий Феофан Прокопович - ніхто абсолютно не знає; “чи ви подивилися студію?” - ні, ніхто студію не
подивився, так а переглядів - 120 000, наприклад, Феофана Прокоповича.
А от тої ночі - от зізнаюся, просто інтимна річ - тої ночі отак впритул приходить до мене Іван Брюховецький … От треба, от реально треба робити студію про того першого зрадника, з того з якого почалася Перша руїна («Перша Руїна» — це поширена в історичній науці назва початкового етапу доби Руїни, який тривав з 1657 по 1663 рік. Цей період розпочався одразу після смерті Богдана Хмельницького й завершився Чорною радою в Ніжині, яка призвела до остаточного розколу Української козацької держави (Гетьманщини) на два береги Дніпра - А.). Його обрала чернь, розумієте? Його чернь обрала і чернь його розтерзала - це дуже гарний знак для теперішньої власті, і тому обов'язково буде “Ген українців” про Івана Брюховецького.
- А які у Вас зараз стосунки зі студентами? Як Ви вважаєте, чи очікують вони на Вас? Тому що багато хто виходив на мітинги (на підтримку І7 Фаріон - А.). Чи спілкуєтесь Ви з ними, чи не спілкуєтесь?
- Ну Ви знаєте, я спілкуюся з тими студентами, які вже з висоти свого досвіду, 30 років яким, зрозуміли, що це таке було, коли їм було 18-19. І вони мене максимально підтримували, за що я їм дякую. Дякую також тим студентам - не називатиму прізвища, бо це студенти з тепер окупованих територій - які писали листи ректорові. Ну і мені їх надсилали. Щодо тих студентів, з якими я, власне, тепер працювала, то дехто з них прийшов на цю акцію протесту, яка була 20 листопада. Але ми намагалися акцію протесту робити так, щоби жодною мірою не втручатися в навчальний процес, щоби студенти були на парі, тому вони могли бути присутні 15 хвилин. Чи вони були - я сама не була присутня, бо я тоді була на лікарняному - не знаю. Але те, що я з ними, з деякими з них, зокрема, з групою “комп'ютерна безпека” продовжую спілкуватися через Telegram - вони вітали мене з Різдвом і так далі.
Я хочу насправді побажати їм лише одного: що для того, щоб щоб почувати себе вільною людиною, замало бути професіоналом у своїй царині - треба мати ще дуже сильний, потужний світогляд, щоби панувати в своїй країні. А не працювати на якогось пана, який тобі добре заплатить деінде. Власне, я це завжди намагалася закласти в студентську аудиторію.
Але я створила тепер свій проєкт на моєму другому Ютубі, який з понеділка буде мати назву “Мовно-літературні виклади”. Тобто, спочатку він називався “Курси з української мови”, який я почала вести в зв'язку з тим, що з'ясувалося, що в нас люди 32 роки, на відміну від того песика, який за місяць навчився української мови, української мови не вивчили. Будь ласка, долучайтеся щопонеділка, 19 година. І цього понеділка я вирішила, що курс буде набагато ширший. Це буде мовно-літературний, філософський, екзистенційний. І кожного разу збільшується кількість слухачів з усього світу. То порівняйте такий спосіб впливу на суспільство! іІ коли ти приходиш в маленьку аудиторію, але віддаєш дуже багато часу …
(Далі буде).
Початок дивіться тут:
- «Фаріон дана нації на виріст» Частина 1
- Ірина Фаріон: «Чому теперішні події - це спосіб вилікувати Україну і світ» Частина 2
- Ірина Фаріон: Прошу не вітати мене з восьмою мартою. Я її не знаю Частина 3
- Ірина Фаріон: З уродинами, Тарасе Григоровичу!!!! Частина 4
- Ірина Фаріон: За московським язиком ідуть московські танки Частина 5
- Ірина Фаріон: «Люди! Навіть найгірший суржик кращий за москвоязик» Частина 6
- Ірина Фаріон: Ніякого язика балалайок!!!) Частина 7
- Ірина Фаріон: «Кожне московське слово сьогодні - це поширення окупації Путіна» Частина 8
- Ірина Фаріон: «Ми досі не закрили своє "ідеологічне небо" постатями Бандери, Шухевича, Мазепи» Частина 9
- Ірина Фаріон: «Російською мовою України ніхто і ніколи не збудує» Частина 10
- Ірина Фаріон: Ще такий ся не вродив, аби впокорив українців Частина 11
- Ірина Фаріон: «Не обурюватися, а прозрівати треба і вбивати ворога, як косити траву» Частина 12
- Ірина Фаріон: Наші джавеліни - це є наша історія, тому що історія - це є те, що завжди Частина 13
- Ірина Фаріон: Мужніймо. Глибшаймо. Мудрішаймо. Перемагаймо Частина 14
- Ірина Фаріон: Російськомовний українець - це такий самий оксюморон, як і живий труп Частина 15
- Ірина Фаріон: Питання мови - це питання влади, а не мінливої чи ситуативної комунікації Частина 16
- Ірина Фаріон: Не буде ментальних змін - буде поразка у всьому Частина 17
- Ірина Фаріон: Неможливо захиститися ззовні, якщо всередині пасуться колаборанти Частина 18
- Ірина Фаріон: Коли “у голові гнила підошва, здохлий кіт, горох і капуста” Частина 19
- Ірина Фаріон: Можете уявити не англомовного британця?! Частина 20
- Ірина Фаріон: Наша мрія - смерть москви до останнього кацапа Частина 21
- Ірина Фаріон: Світ належить переможцям, а не угодовцям і "миротворцям" поразок. Частина 22
- Ірина Фаріон: На чолі перемоги може бути лише одна ідеологія - ідеологія націоналізму. Частина 23
- Ірина Фаріон: Якби Україна виграла мовний фронт в 90-х, москви б яко варвара, не було б Частина 24
- Ірина Фаріон: Має минути наша вторинність і залежність від будь-яких векторів Частина 25
- Ірина Фаріон: Війна не лише вбиває - вона народжує Героїв і сталить Націю. Частина 26
- Ірина Фаріон: У тилу наші кулі - Мова, Пісня, Церква. Частина 27
- Ірина Фаріон: «Трампівсько-путінське "мир" - це для нас смерть». Частина 28
- Ірина Фаріон: Нас, українців, перемогти неможливо. Служімо один одному. Частина 29.
- Ірина Фаріон: «Щоб визволитися - читайте Дмитра Донцова». Частина 30
- Ірина Фаріон: Тільки розтрощена москва - запорука спокою у світі. Частина 31
- Ірина Фаріон: Не той пріоритет, чоловіче: Україна, перемога, мир. Частина 32
- Ірина Фаріон: Хто не захистить своєї мови, втратить свої території. Частина 33
- Ірина Фаріон: Час реально ставати надзвичайно радикальними. Частина 34
- Ірина Фаріон: Ми не перестанемо виховувати націю на прикладі українських Героїв. Частина 35
- Ірина Фаріон: Все, що поза Правдою і поза Відданістю - воно нас вбиває. Частина 36
- Ірина Фаріон. ДіЯгноз – Арєстовіч: малий про великих. Частина 37
- Ірина Фаріон: Московський язик - це тавро маргіналів. Частина 38
- Ірина Фаріон: А арєстовічь - бидло московське - і далі вєщятиме? Частина 39
- Ірина Фаріон: Якщо інформаційний простір брудний, то тоді бруд в головах. Частина 40
- Ірина Фаріон: Малі ніколи не визнають великих. Тому обирають собі подібних, а не звитяжців. Частина 41
- Ірина Фаріон: Ставаймо нацією з колючками. Частина 42
- Ірина Фаріон: Найбільше ненавидять те, що зрадили. Частина 43
- Ірина Фаріон: «Неможливо Україну завоювати, якщо не спертися на малороса». Частина 44
- Ірина Фаріон: Законодавче поле української мови не має національного характеру. Частина 45
- Ірина Фаріон: Мова без історії і мова без політики - це тіло, яке несуть на цвинтар. Частина 46
- Ірина Фаріон: Тому у нас і війна, бо не вибудовано мовно-ментального кордону. Частина 47
- Ірина Фаріон: Громадянство і мова - це зброя. Частина 48
- Ірина Фаріон: Вся трагедія українців полягає у бракові націоналізму. Частина 49
- Ірина Фаріон: Цькують лише слабких. То ставаймо сильними, як Бандера. Частина 50
- Ірина Фаріон: Все зараз в руках українського суспільства. Частина 51
- Ірина Фаріон: Наша влада не вміє діяти чесно, відкрито. А намагається затягувати час, щоб розв’язувати свої приватні інтереси. Частина 52
- Ірина Фаріон. Україна переможе тоді, коли повсюдно переможе її мова. Частина 53
- Ірина Фаріон: «Мова - гамерси в тилу і пароль на фронті». Частина 54
- Ірина Фаріон: Мова не може бути модною. Це Божа даність. Як батьки. Частина 55
- Ірина Фаріон: Лише меч може принести мир. Частина 56
- Ірина Фаріон: Безпека світу - це безпека України. Частина 57
- Ірина Фаріон: Українцям треба ставати месником і відплатником. Частина 58
- Ірина Фаріон: Аби в кожному недоукраїнцеві остаточно в голові здох руський мір. Частина 59
- Ірина Фаріон: Без покоління ОУН-УПА не було б сьогочасних героїв ЗСУ. Частина 60
- Ірина Фаріон: Українська влада не доросла до сили української мови. Частина 61
- Ірина Фаріон: «Рускоязичних українців» немає, є змосковщені українці. Частина 62
- Ірина Фаріон: Націоналісти - це не лише військова аристократія. Це інтелектуальна брила. Частина 63
- Ірина Фаріон: Коли ми знищимо Москву? Тоді, коли ми знищимо власну слабкість». Частина 64
- Ірина Фаріон: Пізнаваймо і шануймо своїх. На їхній плечах сьогоднішній змаг. Частина 65
- Ірина Фаріон: Гуманітарна політика - це основна броня кожної нації. Частина 66
- Ірина Фаріон: Я не буваю культурною з безкультурними людьми. Частина 67
- Ірина Фаріон. Сьогодні весь простір кишить безпотрібними англізмами. Звідки таке улягання перед чужим? Частина 68
- Ірина Фаріон. Коли Тебе ображають дурні, то Ти попереду. Частина 69
- Ірина Фаріон. Наші сьогоднішні жертви - це неосмислене і неприйняте минуле. Частина 70
- Ірина Фаріон: Неможливо звільнити територій, коли душі московські. Частина 71
- Ірина Фаріон: Тримаймося за руки і за душі. Тоді і крила будуть. Частина 72
- Ірина Фаріон: Історія - це те, що завжди. Частина 73
- Ірина Фаріон. Ми деокупуємо наші території, коли деокупуємо голови і виставимо націєцентричні пріоритети. Частина 74
- Ірина Фаріон: Велика трагедія нашої нації полягає в тому, що вона не карає зрадників. Частина 75
- Ірина Фаріон: Агов!!! А згадайте, кого звільнив з полону Порошенко? Частина 76
- Ірина Фаріон: Визволити мозок складніше, як територію. Частина 77
- Ірина Фаріон. 12 кроків англіїзації на тлі деукраїнізації. Частина 78
- Ірина Фаріон: Він знав кого вбити, а кого вести шляхом Істини. Частина 79
- Ірина Фаріон: Найстратегічнішим міністерством в Україні є Міністерство освіти. Частина 80
- Ірина Фаріон: Нам потрібна українська, україноцентрична держава! Частина 81
- Ірина Фаріон: «…Моральне виродження. Звідси і війна». Частина 82
- Ірина Фаріон: Ми, сильні, вільні і свідомі, маємо втримати вертикаль світу. Бо це місія України. Частина 83
- Ірина Фаріон: “Наше життя — це всього лише коротка мандрівка задля високої ідеї”. Частина 84
- Ірина Фаріон: Зеленський зумисне не привітав зі створенням УПА. Частина 85
- Ірина Фаріон: Безпам'ятна нація - це біосміття. Прокидаймося! Частина 86
- Ірина Фаріон: “У своїй армії не говорять чужою мовою”. Частина 87
- Ірина Фаріон: “Завжди шаную тих, хто на лягає на догоду черні”. Частина 88
- Ірина Фаріон: “Шануймо і славімо. Хоч цього не хоче держава Ізраіль”. Частина 89
- Ірина Фаріон: Сьогодні кожен убитий московит - це солодка справедливість. Частина 90
- Ірина Фаріон: «Герої платять за покидьків». Частина 91
- Ірина Фаріон: «Ціна прозріння - війна і вбивство тисяч людей». Частина 92
- Ірина Фаріон: “Визволяймося Духом і знаннями - тоді звільнимося у всьому”. Частина 93
- Ірина Фаріон: «Слово — це зброя, а не спів солов’я!». Частина 94
- Ірина Фаріон: «Слово — це зброя, а не спів солов’я!». Частина 95
- Ірина Фаріон: Найкраща Донька своєї Мови. Частина 96
- Ірина Фаріон: Істинна дорога України тільки одна - націоналістична. Частина 97
- Ірина Фаріон: “У нас пожали шахраї плоди трьох революцій”. Частина 98
- Ірина Фаріон: “Україна для українців, а не “для людей””. Частина 99
- Ірина Фаріон: “Якщо освіта буде в руках ворога, ми ніколи не будемо мати держави”. Частина 100
- Ірина Фаріон: “Ми бідні не тому, що не маємо, а ми бідні тому, що не знаємо”. Частина 101
- Ірина Фаріон: “5 років президентства Зе-”. Частина 102
- Ірина Фаріон: Волинь і поляки. Де правда про Волинську трагедію? Частина 103
- Ірина Фаріон: «Є тільки два шляхи: або бандеризація України, або бандитизація України. Немає третього шляху». Частина 104
- Ірина Фаріон: Уроки щастя. Частина 105
- Ірина Фаріон: вбита за правду. Частина 106. Останнє інтерв’ю
- Ірина Фаріон: Вбита за правду. Частина 107. Останнє інтерв’ю (закінчення)
- Ірина Фаріон: “Завтрашній день - це те, що ми думаємо сьогодні”. Частина 108
- Ірина Фаріон: Про фемінітиви, гендерну рівність і квантовий стрибок Шевченка. Частина 109
- Ірина Фаріон: Ми 30 років вбивали українців в Україні - і отримали війну. Частина 110
- Ірина Фаріон: Чому ми від влади до влади загрожені втратити державу. Частина 111
- Ірина Фаріон: Ми страшенно багаті на слова! Через то багатство словесне нас і стріляли! Частина 112








