Ірина Фаріон: Про фемінітиви, гендерну рівність і квантовий стрибок Шевченка. Частина 109

| Пт, 2026-10-23 07:20
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Публікуємо відоме інтерв’ю видатної мовознавиці Ірини Фаріон від 26 січня 2023 року. Саме це інтерв’ю з багатої спадщини Ірини Дмитрівни - майже 620 тисяч переглядів, набрало найбільшу кількість коментарів - більш ніж 8500. І майже все, сказане в ньому, надактуально і сьогодні.

(Закінчення. Початок: Ірина Фаріон: “Завтрашній день - це те, що ми думаємо сьогодні”. Частина 108).

  Епізод 18: Іринко

- Пані Ірино, скажіть, коли ви в останній раз були на побаченні?

- На побаченні? (сміється) Це в прямому значенні цього слова чи в метафоричному?

- В прямому - на побаченні романтичному.

- В мене щодня романтичне побачення з коханою людиною.

- Ви не розказували про це ніде.

- Ну а на що це комусь розказувати?

- А знаєте, чому я питаю? Тому що ми Вас всі знаємо як Ірину Фаріон, як радикальну, як чесну, безкомпромісну. Я впевнена, що людям цікаво, хто вас вдома називає “Іринко”.

- Іринкою?

- … Як у Вас складається…

- Іринкою мене вдома називає моя двоюрідна сестра. Мама так називала, тато називав… Коханий мене не називає Іринкою, це є інше слово, так само як і я його називаю іншим словом. Ми це слово створили, воно непублічне, його немає в жодних словниках… і воно належить тільки нам, і ми його нікому не віддамо. Отак як ми з вами створили в час війни найкрасивіше слово “бавовнятко” і даруємо один одному “бавовнятко”...

Епізод 19: улюблена історія кохання

- Яка Ваша улюблена історія з класики світової літератури - історія кохання, я маю на увазі?

- Історія кохання…

- З класики.

- З класики… О-о… Боже! “Біла пантера, чорний відмідь”. Боже… Винниченко…

Коли дитина вмирає, і він цю дитину, він хоче малювати трагедію з обличчя своєї дружини, і каже їй, щоб вона позувала. Це жах. Я розумію, що це сюжет європейський, він примандрував до Винниченка. І що б я зробила на її місці з тим хлопом, який хоче малювати трагедію на обличчі жінки, яка втратила дитину?.. Я би, напевно, взяла той мульберт і розтрощила в нього на голові! А вона йому позує… Придурок!

- І це Ваша улюблена історія кохання з класики?

- Це страшна історія. А улюблена - це “Марічка і Іван”, все класно. Це “Тіні забутих предків”.

- Але ж це теж трагічна історія…

- Це теж трагічна… Ну, гарні історії - в “Кайдашевій сім'ї”; і цікава історія, як з Миланки потрохи Мотря робиться… Так як казав Тарас Григорович Шевченко, коли його питали - він же ж неодружений у нас чоловік - так яка має бути жінка? “От така, щоб земля

під нею на три сажені горіла!” Ну ось це така Мотря. І ми з вами також Мотрі такі (сміється). Мусимо такими бути - амазонками, козачками.

- Я з вами згодна.

- Ну, чекайте, перша жінка в світі - офіцер. Хто? Українка! Олена Степанів, яка пройшла війну. Щоб йти до війська січового, стрілецтва, вона мусила під хлопчика обстригтися, сховати волоссячко своє, обстригти. І ось що таке мудрі жінки? Мудрі жінки - це які не протестують чоловікам, а навпаки - їм помагають в утвердженні свого “его”. І ось вона звернулася до одного січового стрільця, щоб він зробив їй протекцію і вона потрапила до війська. Вона потрапила до війська, стала першою жінкою-офіцером. Потім, коли вона пройшла через це пекло війни, її запитували, чи має жінка воювати. Знаєте, що вона відповіла? Сказала: “Ні!” Якщо хоче - так, але служба у війську для жінки не має бути обов'язковою - сказала перша жінка-офіцер.

Вона потім викладала в нас тут, у Львові, захистила дисертацію кандидатську з географії, стала відомим картографом. У нас є гімназії імені Олени Степанів. Вона народила одного з найпотужніших істориків - Ярослава Дашкевича. Ну а чоловік її - я так зрозуміла, там були стосунки непрості - Роман Дашкевич став засновником української артилерії. Ось такі цікаві історії…

Епізод 20: про фемінітиви

- І, наскільки я розумію, Ви проти фемінітивів і Ви проти того, щоб називати, наприклад, її захисницею.

- Я вважаю, що це не обов'язково. І якщо би це ненасильно впроваджувалося в мову, воно би поступово заходило само. А воно прийшло у мову ззовні

- Звідки?

- Ну, я вам розповідаю, звідки. Пригадую, як я приїхала у Кропивницький, і в мене хтось з журналістів представив, власне, “докторка наук, професорка…” яЯ це почула і потім вже в приватній розмові запитую: “А чому ви так мене ідентифікуєте? Ви ж могли сказати “доктор” і “професор”? А мені відповідають журналісти: “Ми отримали вказівку таку. Якщо ми так не будемо називати - нам будуть знімати премії “. Я кажу: “Це жах!”

Далі, наступна історія. Український правопис, 2019 рік… Це вже дуже болюча тема. З цієї правописної комісії викидають Василя Васильовича Німчука, мого велику вчителя. І взагалі найпотужнішого історика мови! І раптом в правопис цей заводять суфікси, які називають фемінітиви. Правопис не регулює суфікса, якщо у ньому нема проблем з написанням. Наприклад: малюсенький - -ісіньк; дрібнесенький - -есеньк. Тобто, там, де є ортограма, то в описі треба написати, що цей суфікс треба написати так; якщо такої проблеми нема - то це не є питання правопису, це є питання словотвору або дериватології. І ми знаємо, за яких умов цей правопис створили - під контролем перевірених академіків Академії Наук. Правопис творив уряд цього Яценюка. Співголовами комісії, правописної комісії були люди, які не мають жодного стосунку до українського правопису! Один з них - доктор економічних наук - прекрасно! - Пірожков, який був опонентом докторської дисертації Януковича (Опонентом докторської дисертації Віктора Януковича, який пізніше став співголовою та членом Національної правописної комісії, був доктор економічних наук, академік НАН України Сергій Іванович Пирожков. У 2000 році він виступав офіційним опонентом під час захисту Януковичем докторської дисертації з економіки на тему «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону», а пізніше, під час підготовки нової редакції «Українського правопису», обіймав посаду співголови Національної правописної комісії від Академії наук - А.). Без коментарів. Правда, перед тим він очолював якийсь інститут московсько-українських відносин, був послом, здається, в якійсь республіці колишній радянській… забула, в якій. Другий співголова правописної комісії був доктор фізико-математичних наук. Вибачте, я забула його прізвище. Перекладач, до речі. Данте щось перекладав…

Це викликало в мене страшне застереження. Я розумію, що правопис (19)33-го року формував Постишев, Каганович і Олінтер. А правопис (20)19-го року - співголовами є люди, які не мають жодного стосунку до правопису. Я дуже добре знала текст проекту правопису. І побачила в тексті проекту правопису, що зазначено тепер таке, що з допомогою суфіксів “к”, суфіксів “иц”, суфіксів “ин” можна утворювати жіночі форми іменників, можна утворювати жіночі форми іменників. Можна утворювати? Можна. І далі була дуже важлива приміточка, внизу примітка: що є такі форми, від яких ми не утворюємо. Наприклад, “мер” - ми можемо спокійно сказати: “пані мер відвідала захід”. Якщо би це так залишилося в правописі, я, напевно, би не бунтувала. І ось виходить в “Науковій думці” “Український правопис” - і примітка щезла! Нащо ви цю примітку забрали? Я хотіла би, щоби дехто з членів правописної комісії публічно нам розповіли про це, чому щезла ця примітка. Чому ліпити всюди фемінітив де треба і де не треба? Для чого творити фемінітив, наприклад, від “бізнесовиця”, коли можна сказати “пані підприємець”? Розумієте?

- А чому не “підприємиця”?

- Ну а чому обов'язково тепер до всього ліпити цей суфікс?

- Знаєте, чому я думаю?

- Чому?

- Тому що в XIX столітті був підприємець, але підприємиці не було. Не тому, що такого слова немає, а тому, що жінки не могли провадити таку діяльність. Зараз вони можуть. І мова пластична відповідає вимогам часу, тому раз вони є - то і є слово, яке їх називає. Скажімо, форма “членкиня” була в документах ОУН.

- Так, звичайно, я не заперечую, що була ця форма. Добре, тоді в мене інше запитання: чому такий хворобливий акцент саме на тому? А на інших визначальних ознаках нашого правопису, які свідчать про його комунізацію і демосковізацію, уваги немає жодної?! Це викликає у мене застереження і внутрішній спротив. Люди, як казав свого часу Євген Маланюк, будьте консеквентні! Перекладаю: будьте послідовні у всьому! Якщо ви обстоюєте форму фемінітиву, наприклад, у “членкині”, яка, дійсно, є в документах ОУН - бо їх справді там було дуже багато, жінок, бо жінки завжди були борцями, так - то чому я не чую в наших засобах масової інформації форми “радостИ” “любовИ”, “незалежностИ”? Чому в публічній сфері не пильнують цього? Чому не пильнують форми “проєкт”, чому не пильнують форми “президентові”, “деканові”, “ректорові”? Розумієте? тТому дивіться на цю проблему в комплексі. Якщо ви щось одне випинаєте, то обов'язково це одне буде викликати спротив. Якщо ж ми будемо системно це все змінювати - тоді воно буде заходити логічно в середовище наше. Це перше. Друге, щодо правопису: правописна комісія запропонувала нам гібридний варіант. І ті люди, які знаються на правописі (19)28-го року, страшно на то злі. І виходить так, що правописна комісія запропонувала фемінітиви, але правописна комісія не запропонувала “соціЯльний”, “артеріЯльний”, “матеріЯльний”; правописна комісія не запропонувала “МаріЮполь”...

А я нещодавно мала зустріч в Дрогобичі, де підійшов до мене чарівний пан і каже: “Я з Маріюполя” - мені сльози вийшли на очі - “І мене вважали там диваком. Ні, мене там вважали фріком”. Ну ми тоді почали сміятися з цього слова... Розумієте, тобто якщо би це заводилося, власне, в комплексі, тоді воно не викликало би спротиву ні в мене, ні в тих середовищах, які також злостяться на ці суфікси, не розуміючи, у чому проблема, розумієте?

- Я колись писала правозахисні колонки, де принципово писала “незалежностИ”. Тобто, цю форму слів - “чесности”... Так само, коли я працювала на телебаченні, у “Вікна новини”, щойно ухвалили правопис. Я одразу почала казати слово “проєкт” - мені спочатку було трохи складно, бо я не звикла, але я розуміла логіку, чому так має бути. І так само…

- Тут нема логіки.

- … І так само я не розуміла, чому є люди, яким гаразд “вчителька”, але не гаразд “професорка”. Я не можу, чесно, зрозуміти, чому “вчителька” - це норма…

- Я вам пояснила, чому. Тому що саме цю норму витягнуто, випнуто і весь час демонстративнот вживано, а інші форми знехтовано. І це попри те, що за ці, інші форми люди заплатили життям. Тому що членів Правописної комісії (19)28-го року розстріляли.

- Тобто, проблема не в фемінітивах, як таких, а в самому правописі, який …

- В способі подання цього матеріалу. І це викликає спротив.

Епізод 21: гендерна рівність у родині

Розумієте, ми ж з вами не будемо сперечатися на теми “членкині”, бо нам досить витягнути документи ОУН-УПА і нам досить побачити, яка була висока повага там межи чоловіками і жінками, яке було високе пошанування. Там не треба було говорити про фемінізм як боротьбу за права жінки; там треба було говорити просто про спільну боротьбу за вільну Україну.

Я бачила перед собою взаємини меж бабцію і дідом - яка там була висока культура взаємин! Як не важило, хто варить їсти; чи діду вбирає бульбу - “Іди, повбирай бульбу, Стефане!”, чи бабця вбирає бульбу. Чи дідо запаску на себе, фартух причепив, чи бабця в запасці біля плити стоїть… Коли моя мама читала книжку, то мій тато не мав права до неї підійти, бо мама зайшла в сюжет - і тоді тато йшов на кухню і грів собі бульбу. Розумієте? Тобто, я виросла в родині, де це ніколи не було проблем: хто скорше прийшов - той собі то робив. І це ніколи не було проблемою в моєму особистому житті, бо я приходила до хати, і мій чоловік Остап варив їсти, а коли він приходив до хати - я була, то я варила. І в нас не було підстав, чи про порохотяжити підлогу… Ну як?..

Тобто, в нас, можливо - тих родинах, де була ця проблема, вони сприймають це дуже гостро. І вони почали творити ось ці інституції. Я бачила інші взаємини - взаємини дуже високої культури; взаємини, які виростали від цінностей кожного, незалежно від того, якої він статі. Звідси моя реакція на це.

Епізод 22: Квантовий стрибок Шевченка

- Колись організація “Пласт” опублікувала на своїй сторінці в Фейсбуці ілюстрацію Олександра Грехова, українського дизайнера, де був зображений Шевченко у скаутській панамі. І під цією ілюстрацією був коментар: “виродки, вас відшмагати треба, ідіоти, які ви пластуни, ви моральні дегенерати”.

image2.png

- Так.

- Це написали Ви …

- Так! Чого ви лізете в Шевченка?! Переодягайте своїх батьків!

- Але Ви ж та людина, яка казала, що Ви звертаєтесь до своїх студентів, бо це діти, їх хтось любить. “А якщо вони чиїсь діти, це означає, що її хтось дуже любить, уявляєте? І тут ти приходиш до них, і ти можеш плями на їхньому житті лишити, на любові їхніх батьків”... Пластуни - це …

- Не лізьте до Шевченка!

- Це патріотичні діти, їх любили …

- Не лізьте до Шевченка! Перевдягайте своїх батькі.” Що це за манера - пристосовувати до себе? Я хочу бачити Шевченка в тому строї, який він носив. Це художник. Він - естет. Він жив у свій час, не пристосовуйте його до себе! Хочете переодягнути - майте, діда свого передвягайте. Я дуже негативно ставлюся до цього перемальовування образів, переодягання в кросовки, в ще там щось - ні! Залиште це історії!

- Шевченко мав розкішне почуття гумору і він однозначно був дуже мудрою людиною з високим інтелектом. Мені здається, надто дивлячись на його автопортрет один, дуже самоіронічний, мені здається, що йому взагалі була питома самоіронія. Як Ви гадаєте, людина з таким високим рівнем гумору і самоіронії, як Шевченко, якби він побачив ці ілюстрації, де він в різних образах - Ви не думаєте, що він би зацінивце?

- Мене не обходить, що він би зацінив - я це не ціню. Я це не ціню (сміється)!

- Я намагаюсь зрозуміти, чому? Тому, що Ви одного разу сказали таку класну річ в інтерв'ю: Ви сказали ,що росіяни ніколи не назвуть свого Пушкіна “Сашенька”. Вони такі ієрархічні, він їм не близький… А Ви називаєте Шевченка “Тарасиком”. Для мене такі ілюстрації - це спроба його актуалізувати; це образотворча спроба сказати “Тарасик” просто іншим способом.

- Ні. Це, можливо, чийсь спосіб - це не мій спосіб. Я “Тарасик” називаю його через те, що його творчість мене лікує, надихає, наснажує, заглиблює. Ось і все. Але я не переодягаю його. Я ніколи не дозволю, аби мене хтось одягав - собі просто цього не уявляю, що прийшов би якийсь дизайнер і сказав: ось це ваш одяг, до побачення. Я навіть на на півметра не підпущу до себе людину. І тому я дуже гостро ставлюся, коли наших класиків намагаються переодягнути.

- Але Ви розумієте, що це - метафоричність, що це спроба зробити його ближчим до дітей, до підлітків?

- Поясни їм їхню творчість, поясни їм, чому Шевченко - це “вражою злою кров’ю” окропіте, і тільки тоді буде “садок вишневий коло хати”. І це зовсім не обов'язково вдягнути Шевченка в чиїсь кросовки твої - в нього є свої.

- Я дивлюся, як Британія плекає Шекспіра. Шекспір для британців - це їхнє все. Водночас він, його зображення друкується на сімейних трусах, на матрасах; його перевдягають, його переосмислюють. На виставках сучасного мистецтва його зображають в найрізноманітніших амплуа, тому що це їхнє все. Вони його присвоюють на рівні сакральному і на рівні мейнстрімовому. Як Ви гадаєте, чи не потрібно нам присвоїти Шевченка на рівні мейнстримовому, як це роблять британці з Шекспіром, до прикладу? Це приклад.

- Ну, британці не зраджують своєї мови. Хай спочатку українці заговорять мовою Шевченка, а тоді вже думають про все решта. Це і буде найкраще його пошанування. У Шевченка є такий базовий вислів “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя, а то залізете на небо - і ми не ми, і я не я. І все те чую, все це знаю…” Для початку повернімо в навчальну програму його базовий текст

“Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.”

Для початку поясніть дітям, що означає його геніальна поема “Великий льох”. Для початку відведіть цілу чверть на вивчення творчості Шевченка, а тоді вже бавтеся в популяризацію його. Поверніть сенс. Доведіть дітям: щоб зрозуміти Шевченка, спершу треба прочитати про Шевченка. А ми звели наше читання до нуля. А Шевченко насправді дуже герметичний поет, дуже складно його сьогодні розуміти і проникати не просто. Не тупо заучувати на пам'ять - треба заходити в долю України в цей час, і тоді зайдемо в його долю. Можна починати з Лепкого (Богдан Лепкий - А.), читати можна з Чуба, можна з Зайцева, можна з Кониського; можна і Забужко - читати її працю про Шевченко.

- У Діброви є гарна книжка, “Шевченко свіжим оком”, здається…

- Так. Я пам'ятаю, дуже популярна була Єжи Єнджеєвича, чи як його прізвище - “Ночі українські”... Словом, щойно ми почнемо читати про нього, то він прийде і до нас.

Замало читати текст Шевченка. Пам'ятаю, як я своїй Софійці порекомендувала вивчити віршик Шевченка дуже нетиповий: “... несло дівча з льоху пиво, а я глянув, подивився та аж похилився. Чого воно пиво носить, чого босе ходить? Боже правий, твоя сила Та ж тобі і шкодить”. Тобто, ось такі побутові замальовки від Шевченка - вони дуже наблизять його. А потім переходити до цієї високої лірики, політичного звучання, до “Розритої могили”, до “Великого льоху”... “Невесело на світі жить, коли нема кого любить”, “не женися на багатій, бо не будеш спати, не женися на убогій бо вижене з хати. Оженись на вольній долі, на козацькій долі”, “... яка буде, така буде”... Розумієте, ось такі речі, перли давати, і тоді він буде заходити в тебе.

- Я колись була на виставці “Квантовий Шевченко”, ось ці ілюстрації в музеї Шевченка в Києві:

image1.png

І я бачила, як поводились там школярі. Того дня в шкільних інстаграмах було так багато Шевченка, як ніколи досі! І я дивилася, як підлітки, 13-тирічки гуглять на місці Шевченка і читають, тому що їхню увагу, яку в інформаційну добу так тяжко здобути, їхню увагу Грехов здобув, намалювавши Шевченка в образі Гаррі Поттера. Але справу було зроблено, і 13тирічка в тік-тоці уже “пилила” тік-токи з Шевченком, а Ірина Фаріон каже що це блюзнірство.

- Так, це блюзнірство. Я вам навду зовсім інший приклад. Я категорично не сприймаю творчості цього чоловіка. Знову ж таки, таксі. І у таксі чоловік мене впізнає, питає, де їдете? Кажу, на етер, на “Високий замок”, питання освіти; щось ми говоримо про те… Каже: ви знаєте, мій син так не хотів вчитися - це жах. І я тоді вирішив дати йому завдання вивчити на пам'ять кілька творів Шевченка: не вивчиш - будеш покараний. І він вивчив кілька творів Тараса Шевченка. Минуло багато років від того часу, і ось одного разу він приходить з якоїсь вечірки і розповідає мені: ти знаєш, така була класна забава. на тій забаві ми мали співати пісні, кожен мав щось своє показати. Хтось там мав щось намалювати. А я сказав, що я розкажу твір Шевченка. І я розказав. І мені аплодували. Ось вам традиційний підхід до вивчення творчості Шевченка.

- Це жахлива педагогіка - говорити дитині щось зробити в обмін на покарання…

- … Потім цей хлопець прийшов до тата і йому подякував: “мені аплодували, тато, завдяки тобі, що ти мене змусив тоді, абсолютно несвідомого, вивчити Тараса Шевченка. А тепер я зірвав оплески і плоди. А тепер я реально хочу сісти за “Кобзар”. - - Тобто, залучити яскравою ілюстрацією - це блюзнірство, а погрожуючи покаранням - це …

- А який результат отримав цей батько? Позитивний.

- В мене була футболка з Шевченком в образі Гаррі Поттера. Але знову ж таки, я дуже самоіронічна людина, і я коли читала праці про Шевченка, я насолоджувалася тим, наскільки у нього було почуття гумору. Але я розумію, що я точно не маю мети Вас переконати, але я маю мету вас зрозуміти. І мені цікаво: Ви - самоіронічна людина? Ви можете з себе посміятися, зіронізувати?

- Ну, напевно, так. В якійсь ситуації - так, в якійсь ситуації - ні.

(Далі буде).

Аргумент

 

Початок дивіться тут:

Коментарі

Відео

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]