Холодний душ для Путіна: чому українці обирають темряву замість капітуляції та мріють про «бавовну» в Москві

Версия для печати

Поки російські генерали малюють на картах зони «повного блекауту», а пропагандисти в Останкіно з хворобливою насолодою підраховують кількість замерзлих труб на Троєщині, українська соціологія наприкінці січня 2026 року видала результат, який навряд чи сподобається замовникам ракетного терору. Виявляється, що занурення в темряву має дивовижний побічний ефект: чим менше світла в оселях, тим ясніше українці бачать необхідність опору.

Свіже опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведене на тлі найжорсткіших обстрілів енергетики, доводить: стратегія «заморозки» не лише провалилася, а й радикалізувала суспільство до стану, коли 90% громадян вважають удари по території Росії найкращою відповіддю на холод у квартирах.

Для Кремля результати цього дослідження мають стати справжнім «преміальним» розчаруванням. Росія витрачає мільярди на ракети, намагаючись примусити Київ до капітуляції через гуманітарну катастрофу, але 88% українців чітко розуміють мету цих ударів і відмовляються грати в піддавки.

Навіть досвід вимушеного переїзду через відсутність тепла, який отримали 9% респондентів, не став тригером для масової паніки. Більшість із тих, хто залишив домівки, вже повернулися назад, демонструючи адаптивність, що межує з супергеройським спокоєм. Схоже, для пересічного українця краще одна черга відключень на день і «бавовна» в Саратові, ніж гарантії безпеки від агресора в обмін на рідну землю.

Донбаський гамбіт: чому «задуманий знайомий» проти територіальних поступок

Одним із найцікавіших аспектів січневого опитування став експеримент КМІС із методом «задуманого знайомого» щодо передачі Донбасу під контроль Росії в обмін на західні гарантії безпеки. Соціологи намагалися «виманити» справжню думку тих, хто може боятися відповідати прямо.

Результат виявився майже ідентичним: 52% респондентів особисто відкидають таку пропозицію, а 54% стверджують, що їхні близькі знайомі теж вважають таку умову абсолютно неприйнятною. Навіть у замерзаючому Києві 59% опитаних кажуть «ні» торгівлі територіями.

Це чіткий сигнал міжнародним посередникам та «миротворцям» з-за океану: українці не готові міняти Краматорськ на паперові парасольки НАТО, особливо коли ціна цих гарантій після останніх заяв Дональда Трампа щодо Гренландії виглядає дещо сумнівною.

Цікаво, що попри складну ситуацію на фронті та в тилу, лише 20% українців очікують завершення війни у першій половині 2026 року. Суспільство остаточно позбулося рожевих окулярів зразка 2023-го.

Проте ця тверезість не перетворилася на депресію: 65% громадян готові терпіти війну «стільки, скільки буде необхідно». Це зростання готовності до спротиву (з 62% у грудні 2025-го) на тлі відсутності світла — найкращий доказ того, що російські ракети б’ють по трансформаторах, але влучають у фундамент національної стійкості. Українці готові жити з ліхтариками, аби тільки не бачити російських триколорів над своїми містами.

Ефект дзеркала: 90% підтримки ударів по Росії

Можливо, найбільш показовим маркером настроїв є ставлення до перенесення війни на територію агресора. Якщо у 2023 році українці ще дискутували про «ескалацію», то у січні 2026-го 90% респондентів безапеляційно підтримують удари по Росії.

Більше того, 80% з них вважають, що ЗСУ мають бити не лише по військових базах, а й по російській нафтогазовій та енергетичній інфраструктурі. А чверть опитаних взагалі не проти, щоб і російське населення відчуло на собі принади війни.

Схоже, «гуманність» українців закінчилася рівно там, де почалися удари по наших ТЕЦ. Соціологія фіксує запит на справедливу відплату: якщо ми сидимо без світла, то в Москві теж не має бути ілюзії «мирного життя».

Ця радикалізація поєднується з дивовижним оптимізмом щодо майбутнього. 66% українців вірять, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною в складі ЄС. Це стабільний показник, який не зміг похитнути навіть січневий мороз.

Люди навчилися розділяти тимчасні побутові труднощі та стратегічну мету. Скарги на проблеми з електроенергією як причину неготовності терпіти війну висловили лише 5% від загальної кількості дорослого населення.

Для порівняння, страх за життя близьких через обстріли турбує значно більше — 29%. Це доводить, що українців лякає не холод, а смерть, яку несе Росія, і найкращим ліками від цього страху люди бачать посилення опору, а не капітуляцію.

Маркери виживання та політична відповідальність

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький влучно зауважує, що українці знову демонструють високу адаптивність. Ми вже виживали без світла восени 2022-го, виживали без підтримки США на початку 2025-го, і тепер проходимо черговий іспит морозом.

Головним викликом для влади зараз є збереження цієї довіри та єдності. Адже попри те, що 88% звинувачують у відключеннях Росію, значна частина людей (31% у грудні 2025-го) все ж ставила неприємні запитання українській владі щодо ефективності підготовки енергосистеми. На тлі скандалів на кшталт «Міндичгейту», очищення системи від корупціонерів стає таким же важливим фактором оборони, як і ППО.

Підбиваючи підсумки, можна сказати: Росія знову прорахувалася в математиці української душі. Кожен випущений «Калібр» лише додає впевненості 90% громадян у тому, що Росія має бути покарана на власній території. Зима 2026 року показала, що українці можуть бути холодними зовні, але залишаються дуже «гарячими» всередині.

Ми готові до довгого марафону, ми мріємо про європейське майбутнє і ми точно знаємо, що темрява — це лише відсутність фотонів, а не відсутність волі. А тим часом у Києві вже звикають: якщо в вікні темно — значить, десь у Росії горить чергова нафтобаза, і цей обмін здається суспільству цілком прийнятним.

—

Джерело: КМІС та аналіз Антона Грушецького