Сім із половиною років за антирейдерську документацію: справа Захаренка як перевірка на зрілість і незалежність антикорупційного правосуддя

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Земельна історія Концерну РРТ почалася задовго до договорів, за які засудили Захаренка. І версія про переслідування за спробу захистити державні активи виникла не після вироку. Ще 2 лютого 2018 року портал «Антикор» у матеріалі Руслана Якушева пов’язував справу з діями тодішнього керівника щодо повернення державі 196 гектарів у Биківні. «Саме ці дії Захаренка тепер… інкримінують йому як злочин», — писали тоді ЗМІ.

Як раніше розповів журналістам «Антикор» відомий правозахисник, адвокат Михайло Баховський, під час розслідування даного кейсу, окрім морального аспекту в «справі Захаренка», було зафіксовано грубі процесуальні порушення. «Наприклад, незаконно прослуховували адвокатів та їхніх помічників. Розкрили таємницю негласних слідчих дій… яка становила адвокатську таємницю. Ну і сам факт відсутності події злочину та складу злочину. А справу направили до суду, хоча були підстави закрити кримінальне провадження», — прокоментував він абсурдність звинувачень.

За словами Баховського, є підстави вважати, що «справа є певним політичним замовленням: існує конфлікт між колишнім гендиректором КРРТ і деякими нинішніми управлінцями Концерну (за останні роки керівництво КРРТ змінювалося вже чотири рази)». «Зрозуміло, що керівників Концерну після звільнення Захаренка призначали за так званими квотами політичних партій, які формують правлячу коаліцію», — уточнив він і додав, що зараз відбувається підміна події, за яку хочуть притягнути Захаренка до відповідальності.

Тоді ж юрист із земельних питань Корнелій Борисов у коментарі виданню Антикор оспорював повноваження Київради розпоряджатися відповідною державною землею. На його думку, перевіряти потрібно дії причетних до її відведення керівників, посадовців і депутатів. Він також пов’язував початок провадження зі зверненням колишнього керівника концерну Володимира Іщука та вказував на його можливу зацікавленість у переслідуванні Захаренка.

Правозахисник Михайло Славянін пояснював роботу команди Захаренка інвентаризацією майна й оформленням земельних прав.

Документація існувала. Чим доведено умисел на розтрату?

У письмових поясненнях для ДБР, які отримали в своє розпорядженні ЗМІ, К.Захаренко деталізує господарську мету робіт: виявити вільну частину території, підготувати її до реєстрації, а щодо вже відведених ділянок відстоювати права в суді. За його словами, на землі залишалися виробничі приміщення й антенно-щоглові споруди концерну. Отже, йшлося не про абстрактне бажання оформити чужу територію, а про заявлений план захисту майна стратегічного підприємства.

Важливо, що земельний конфлікт відображений і в самому вироку. У пункті 937 згадано поданий захистом акт 1963 року на 195,58 гектара та лист Секретаріату Кабміну про відсутність рішення уряду щодо погодження припинення права користування землями концерну. Суд водночас виходить із того, що після 2003 року ділянка в Биківні вже не перебувала в користуванні КРРТ. Саме тут проходить принципова суперечність: чи достатньо висновку про відсутність оформленого права, щоб довести злочинність витрат на спробу його відстояти? (Вирок ВАКС від 05.06.2026, справа № 761/1838/18. Наданий повний текст, зокрема пункти 608, 740, 828, 937).

Із загальної суми 976 179,52 грн на Биківню припадає 326 735,93 грн, на ділянку на проспекті Перемоги — 39 342,84 грн, на Миколаївську область — 610 100,75 грн. Тому зводити весь вирок лише до оплати робіт у Биківні було б неточно. Але в усіх епізодах захист ставить спільне питання: чому витрати на документацію кваліфіковано саме як умисну розтрату? [3]

Ухвала ВАКС від 15 вересня 2023 року фіксує суттєву обставину: документи, яких не надали під час досудового розслідування, згодом отримали на адвокатський запит. Після появи документації обвинувачення просило призначити експертизу. Чому результат замовлених робіт довелося повертати в поле зору слідства за участю захисту? Як ця обставина вплинула на перевірку початкової версії обвинувачення?

У пункті 937 вироку суд прямо пояснює: обвинувачення стосується розтрати через саме

замовлення документації, а не заволодіння коштами через невиконання договорів. Тому

наявність документів сама собою не спростовує вирок. Проте вона загострює головне

питання захисту: якими доказами встановлено, що господарська мета була лише

прикриттям, а Захаренко від початку діяв для неправомірного збагачення підрядника?

Особливої уваги потребує пункт обвинувачувального вироку №608. Суд пише, що

обвинувачені та захисники не навели альтернативної версії, яка пояснювала б характер і

порядок їхніх дій, та пов’язує це з висновком про прямий умисел. Водночас у пункті 937

викладено документи й доводи захисту щодо земельних прав. Суд надає їм свою оцінку, але

апеляція має перевірити, чи справді ця оцінка спростовує господарське пояснення всієї

сукупності дій. Відхилити версію і довести її неспроможність — різні речі.

Так само конкретної відповіді потребує економічна експертиза. У пункті 740 суд визнав дані

акта ревізії недопустимим доказом. Захист оспорює залежність експертного висновку від

цього акта; суд у пункті 828 посилається на практику Верховного Суду щодо експертиз, які

спираються також на самостійні джерела. Питання для апеляції цілком предметне: які саме

незалежні документи підтверджують збитки у цій справі? Чи не відтворено виключені

висновки ревізії під назвою експертизи?

 

5

 

Чи перевірили інтереси тих, хто підтримував обвинувачення?

Нові матеріали додають до спору про землевпорядні роботи питання можливої

зацікавленості представників обвинувачення. За інформацією з власних джерел, після заяви

ГО «Народна антикорупційна армія» ДБР зареєструвало провадження №

62024000000000997 від 8 листопада 2024 року щодо можливого зловживання владою

окремими посадовцями САП.

Крім того, у поясненнях для ДБР К.Захаренко заявляє про можливий зв’язок переслідування

із земельними інтересами та описує обставини, які просить перевірити. Частину відомостей

про ймовірних вигодонабувачів він прямо пов’язує з повідомленнями ЗМІ. Тому повторення

цих тверджень у різних текстах не замінює перевірки кадастрових даних, переходів права

власності та зв’язків набувачів. Але й залишати конкретно заявлений можливий конфлікт

інтересів без відповіді неприпустимо.

Дуже важливим симптомом про нагальні проблеми правосуддя, є те, що окремим

клопотанням від 19 серпня 2026 року Захаренко заявив відвід прокурору Вадиму Кохну. У

цьому клопотанні стверджується, що обвинувачення вибірково використало матеріали

ревізії, не відреагувавши належним чином на інші описані в ній можливі порушення на

значно більші суми. Ця претензія до прокурора ставить незручне питання: за яким

принципом одні відомості стали основою багаторічного переслідування, а інші, за

твердженням захисту, залишилися без належної процесуальної реакції?

Строгість до людини чи вимогливість до доказів?

Вирок ухвалила колегія під головуванням Ігоря Строгого. Його підходи до судового контролю

вже критикували портал «Апостроф» і видання «Наша версія». Зокрема, публікації описували

випадки, коли апеляція не погоджувалася з обґрунтуванням арештів майна за його

рішеннями. У матеріалі щодо справи № 991/5533/25 наведено висновок апеляції про

відсутність доказів неможливості копіювання інформації з телефона без експертного

дослідження. Ці повідомлення не встановлюють порушень у справі Захаренка, але

підсилюють вимогу прискіпливо перевірити, наскільки переконливо колегія обґрунтувала

власний вирок.

 

Досить показово, що у самому провадженні щодо Захаренка суд також припускався

помилок . Ухвалою від 25 квітня 2024 року виправлено неправильно зазначені вид

 

6

документації та місцезнаходження ділянки: замість Миколаївської області вказали Биківню.

Через це експерт не зміг відповісти на відповідне питання. Суд визнав технічну описку. І хоча

це само по собі не доводить невинуватості обвинувачених, але нагадує: помилка потребує

з’ясування причин, а злочинний умисел — окремого неупередженого доказування.

ЗМІ та громадськість вважають, що саме на цьому має зосередитися публічний контроль. Чи

спростовано пояснення про захист державної землі? Чи підтверджено збитки незалежними

допустимими доказами? Чи перевірено заявлену можливу зацікавленість представників

обвинувачення? Суворість покарання не може бути відповіддю на жодне із цих питань.

Сторона захисту також наполягає на скасуванні вироку та виправданні Захаренка. Її ключова

теза залишається незмінною: спірність земельного права, недоліки документації чи

невдалий господарський результат самі собою не доводять умисної розтрати. Апеляція має

перевірити, чи подолало обвинувачення цю відстань доказами, а не припущеннями.

Державі потрібні керівники, готові піднімати старі акти, встановлювати межі та відстоювати

майно. Який сигнал вони отримують із цієї справи: захищати землю чи відвернутися, щоб не

стати наступним обвинуваченим? Суспільний запит на покарання корупції не дає права

підміняти доведення вини показовою суворістю.

Окрему увагу ЗМІ викликають можливі неформальні зв'язки судді Ігоря Строгого. Зокрема,

жуналісти припускають його можливі тісні звязки із колом Петра Порошенко, який в свій час

особистим Указом № 128/2019 призначив Ігоря Строгого суддею Вищого антикорупційного

суду. Сам по собі цей факт нічого не доводить, а от довготривала робота І.Строгого суддею

Шаргородського районного суду Вінницької області, а раніше юрисконсультом на

підприємстві, яке пов'язують із Порошенко, вже дають вагомий привід замислитись над

причинами такого стрімкого кар'єрного зростання.

Хай там як, сьогодні увага правозахисників, юридичної спільноти, журналістів та

громадськості прикута до апеляційного розгляду справи Захаренка. Адже йдеться не

лише про долю конкретної людини, а й про значно ширші питання: законність судового

вироку, обґрунтованість обвинувачення, долю сотень гектарів державної землі та

відповідальність тих, хто міг отримати вигоду від її відчуження. Колегії суддів АП ВАКС

доведеться зробити нелегкий та відповідальний вибір і прийняти рішення, від якого залежить

не лише доля окремої людини, але й віра у закон і справедливість як такі.

Суспільство очікує не формального підтвердження чи скасування вироку, а переконливих,

юридично обґрунтованих відповідей на принципові запитання. Ця апеляція має стати

справжнім іспитом на незалежність, неупередженість і справедливість не лише для

антикорупційного правосуддя, а й для всієї судової системи України. Іспитом, результати

якого покажуть, чи здатна система не просто виносити суворі вироки, а й виправляти

можливі помилки, захищати закон і державні інтереси та не залишати незручні питання без

відповіді.

Андрій Миропільський, Тетяна Чумак, для видання «Аргумент»

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]