Великий проєкт Великодня. Давні писанки з усіх областей України

Версия для печати

Наші предки вірили, що писанка — не просто святковий атрибут Великодня, а справжня посередниця між людиною та благом, яке вона уособлює. Писанка символізувала й щасливе заміжжя, і могла бути амулетом хлібороба, і дарунком, що принесе родині добробут.

Кожен з елементів орнаменту та кольори мали закладені майстрами та майстринями сенси. І попри те, що різні області України мають власні самобутні зразки писанок, всі вони поєднані загальною традицією народного писанкарства. Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» провів велике дослідження, зібрав зразки писанок 19-20 століть з усієї країни, відтворив кожну з них та закарбував на листівках. У виданні Platfor.ma поговорили про це з однією з кураторок проєкту Богданою Теличук.

Відтворила колекцію писанок для Музею Івана Гончара дослідниця та майстриня Зоя Сташук, яка з 1993 року вивчає цю українську традицію. Вона відібрала близько 70 зразків — по три з кожної області. Щоправда, з Луганської, Донецької та Запорізької областей вдалося знайти лише по одній писанці.

Серед джерел, в яких були чітко зазначені локації писанок, пані Зоя зокрема виділила альбом художника та етнографа Юрія Ференчука «Писанки наших бабусь». У ньому представлені зразки понад 1700 буковинських писанок, які дослідник у 1960-х роках зібрав у Чернівецькій області та намалював їх акварельними фарбами. 

Фото: Музей Івана Гончара

«Юрій Ференчук експедиційно ходив селами й шукав писанкарок. Спочатку ніхто не хотів показувати — боялися люди. Але коли люди відкривалися, показували свої писанки… Жінки писали кожна для своєї родини. А сусідка писала інші, своєї родини, і вони не мали права перетинатися, бо ти що, вкрасти писанку? І передавалися вони з роду в рід. Чернівеччиною я пішла таким шляхом, що обирала найстарших писанкарок і з їхніх писанок вже відбирала типову на той час. І не якісь розцяцьковані, а більш стародавні, на мій погляд. Чим менше кольорів, тим старіша писанка. Адже раніше було менше технічних можливостей намалювати дуже складну писанку», — розповідає майстриня.

А писанки Закарпатської області Зоя Сташук розшукала на фото з колекції, зібраної в 1903, 1911 роках Гіядором Стрипським — закарпатським істориком, лінгвістом та етнографом. Тоді ці землі входили до Австро-Угорщини й зараз ця колекція писанок зберігається в етнографічному музеї в Будапешті. А от, наприклад, Донецька область представлена лише однією писанкою, відтвореною за зразком, який вдалося знайти в альбомі «Двадцять кіп писанок» дослідника та майстра Зенона Елиїва. У книжці автор подає 1200 ілюстрацій українських писанок. 

«Там вказано звідкіля писанка — Очеретине. Є точна місцевість, значить вона на 100% була звідтіля. Якби він просто написав “Донеччина”, я б дуже сумнівалась», — каже пані Зоя.

Фото: Музей Івана Гончара

Щоб зафіксувати все це різноманіття писанкарства, Музей Івана Гончара спільно з Orner створили набір листівок, до якого увійшли зразки писанок кінця 19 — початку 20 століть, відтворених Зоєю Сташук. Кураторка видавничого проєкту Богдана Теличук розповіла нам про нього більше. 

Читайте також: Украинские писанки в разных регионах страны

Розкажіть, як виникла ідея створити проєкт?

Це було велике бажання Музею Івана Гончара в час розпалу повномасштабної війни РФ проти України підсвітити нашу єдність. І Великдень минулого року дав поштовх зобразити це саме через писанкову традицію. Особисто для мене писанки — це щось абсолютно магічне, бо фактично своїми руками, думками та енергією ти можеш творити всесвіт. Усі писанки є абсолютно різноманітними за кольорами, символами та настроями, однак водночас вони всі соборні за своєю суттю. 

Команда Музею надихнулася дослідити писанки з кожної області України — до цього подібні дослідження охоплювали переважно розподіл за історико-етнографічними регіонами. Цей пошук за областями потребував набагато більше часу та глибини дослідження, його здійснила писанкарка та дослідниця традиційної української писанки Зоя Сташук.

А чому вирішили обрати саме формат листівок?

Нам було важливо інтегрувати традицію в сучасний культурний простір, щоб за допомогою простих і зрозумілих форм традиція синергувала з нашим сьогоденням. 

Тому, коли ми думали, як представити писанки, вирішили спробувати їх передати саме через формат листівок. У давнину з писанками було багато взаємодії. Наприклад, коли їх писали, закладали багато побажань: врожаю, здоровʼя, добробуту тощо. І з цією енергією писанку дарували близьким людям. Наразі не всі мають змогу та бажання творити писанки власноруч, але такий формат як листівка з писанкою — це осучаснена форма давнього обміну енергією, у який вірили наші предки. 

Це також про звʼязок із собою — коли ти досліджуєш себе, то найліпше робити через знайомство зі своєю культурою та історією. Це і про звʼязок із домом — багатьом українцям довелося покинути домівку через війну, а пам’ять про рідну область, маленьку Батьківщину, відроджує цей, хоч і маленький, але вагомий звʼязок. 

У мене є й особиста історія. Моя близька людина зараз служить. Я відчула, що хочу зробити для неї писанку з області, де вона перебуває зараз. Взяла за основу ту, що знайшла пані Зоя, і сама її відписала. Ось так ти сидиш і на собі відчуваєш, скільки любові й світла закладається в цей процес. Її було важко транспортувати поштою, однак вона дійшла ціла. Але зараз це вже буде зробити значно простіше, бо я зможу просто надіслати поштівку та ще й словами в ній передати свої побажання та відчуття.

Очевидно, що пошук давніх зразків писанок був дуже складним процесом. А в чому були основні труднощі?

Дослідження тривало близько пів року і потребувало детального заглиблення. У стародруках може зазначатися певна губернія, але в ній є декілька областей і звідки саме ця писанка — не одразу зрозуміло. Або десь є згадка про село, яке раніше могло мати інакшу назву і розташовуватись в іншій області, аніж сьогодні. 

Зрештою пані Зоя змогла знайти по три писанки на кожну область, окрім Луганської, Донецької та Запорізької, де вдалось відшукати лише по одному зразку. Потім вона їх самостійно відтворила й ми їх оцифрували. 

З Луганщиною цікава історія, бо ніде немає зображення збереженої писанки з цієї області. Пані Зоя знайшла статтю, де був опис елементів її орнаменту, і вийшла ціла реконструкція. Майстриня відмалювала писанку за описом та цитатами. Робота з усіма писанками — дійсно тривалий процес, результат якого неймовірний. Наразі всі писанки з цієї колекції — у музейному фонді. 

Читайте також: Деокупація Паски. «Пасха», «творог» і «куліч» мають такий же стосунок до Великодня, як і «яєчка» до писанок

Писанка з Луганської області. Фото: Музей Івана Гончара

А які з цих зібраних зразків писанок ви особисто вважаєте найцікавішими? 

Мені дуже сподобалась відтворена мініколекція з Харківської області — там три писанки, які доповнюють одна одну. Та, яку ми в результаті обрали для друку, протягом всієї реалізації проєкту стояла в мене на заставці телефону, надихаючи та підтримуючи мене.

Фото: Ольга Ромаш

А пані Зоя і Петро Іванович Гончар відзначили писанку з Тернопільщини — з чорним тлом та білим свастям. Вона має лише два кольори — дуже стримана та лаконічна, але безмежно потужна. І художники одразу це відчули. Ця писанка, до речі, зі збірки Національного музею декоративного мистецтва України (з колекції Ераста Біняшевського).

Фото: Ольга Ромаш

Проте, відверто, виокремити якусь одну — просто неможливо. Кожна з них це дійсно всесвіт. Для набору листівок нам було необхідно обрати по одній писанці до кожної області. Це було надскладне завдання — дивишся на ці елементи орнаменту і відчуваєш силу кожної лінії, кожного символу. Ми збиралися з Вікторією Куцурук та Ларисою Головнею, які відповідали за науковий супровід проєкту, і розглядали кожну з писанок. Зрештою вирішили піти за таким розподілом, щоб всі вони не були схожими одна на одну — щоб максимально не повторювались елементи орнаментів та кольори. Хоч усі писанки соборні, але все ж кожна область, село та район мають власні унікальні особливості.

І як після цього відбору відбувався сам процес створення листівок?

Поки все це оцифровувалися, я обдумувала варіанти, як найліпше подати листівки. Зрештою ми зійшлися на дизайні, де на одній стороні листівки — сама писанка, а на задній обкладинці — розгорнутий орнамент, намальований нашою дизайнеркою Оленою Старанчук. Всередині ж ми додали коротку інформацію про походження, джерело та елементи орнаменту і, якщо були зафіксовані назви, — також це зазначали. 

Наприклад, дніпропетровська писанка, на якій зображена жовта квітка, має назву «Півонія». Також всередині на тлі ми обережно зобразили розгорнутий орнамент і, якщо не підписувати листівку, її можна використати як розмальовку. Це знову про сучасність форми — розписати фарбами чи фломастерами, не тримаючи яйце й писачок в руках.

Оскільки набір є досить великим, ми також довго думали про пакування. Для обкладинки взяли елемент орнаменту з житомирської писанки з неймовірною символікою. На ній зображене дерево життя, але замість гілочок дерева у звичному розумінні — там восьмипроменева зірка. Наші предки вміли відчувати й творити. Що цікаво, подібна писанка зображена також в історико-етнографічному альбомі Івана Гончара «Україна та українці». Паралельно ми також перекладали текст до кожної листівки, адже хочемо поширювати правдиву інформацію про українську традиційну культуру й за кордоном.

Фото: Ольга Ромаш

Придбати набори листівок можна за посиланням та в самому Музеї Івана Гончара. А 5 травня разом із Національним заповідником «Софія Київська» ми організовуємо велике дійство, щоб відродити давні українські традиції святкування Великодня. Зокрема, там буде також ярмарок, де можна придбати поштівки.

Читайте також: Що несуть святити українці у великодньому кошику

Загалом програма надзвичайна — будуть представлені давні зразки пісень та хороводів, що побутували в різних регіонах України. Для цього учасники досліджували архіви та реконструювали близько двох десятків унікальних великодніх та весняних танків. Хочеться, щоб саме молодь відвідала цю подію і відчула, що традиція жива і вона чудово інтегрується в сучасний побут.

Дар’я Якуніна, опубліковано у виданні Platfor.ma

В тему:

• Як в Україні святкують Великдень - народні звичаї
• Як святкують Великдень та Проводи на Сумщині: котять яйце в яму, залишають цукерки на могилах та малюють хрестики крейдою 
• Писанки для бійців. Як волонтери Слов’янська готуються до Великодня
• Події Страсного Тижня: коли і в якій послідовності? Про фарисеїв, Понтія Пилата та Страсті Христові
• Фестиваль писанок в Софии Киевской
• ТОП-12 самых интересных музеев Украины
• «Сейчас на въезде в города Украины видишь рекламу водки, а не шедевров из местных музеев»