В ООН вийшов найдокладніший юридичний та фактологічний опис викрадення російськими загарбниками українських дітей

Версия для печати

Комісія детально відстежила ланцюжок командування і координації. Владімір Путін безпосередньо видавав укази, отримував регулярні звіти від Львової-Бєлової, яка підпорядковується особисто йому, і схвалював кожен наступний крок.

 Дев’ята година ранку, лютий 2022 року. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення автобуси вже виїжджали з дитячих будинків Донецької та Луганської областей. На борту — діти від 11 місяців до 17 років. Їхні батьки та опікуни нічого не знали. Офіційно це називалося «евакуацією через загрозу з боку України». Насправді, як встановила Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування подій в Україні, це було початком одного з найбільших злочинів проти дітей в сучасній європейській історії.

Два документи, оприлюднені 9 березня 2026 року на 61-й сесії Ради ООН з прав людини, підбивають підсумки чотирьох років розслідування воєнних злочинів російських загарбників. Це повна доповідь Комісії (A/HRC/61/61) та окремий конференційний документ, присвячений виключно долі дітей (A/HRC/61/CRP.8). Разом вони формують найдокладніший юридичний та фактологічний опис того, що сталося з українськими дітьми після 24 лютого 2022 року — а подекуди й до нього.

Рахунок, якого ніхто не хотів вести

Комісія підтвердила депортацію або примусове переміщення 1205 дітей. Це ті випадки, які вдалося верифікувати — встановити особи, простежити маршрути, зіставити офіційні документи з реальністю. Загальне число значно більше. Серед підтверджених — 995 дітей із 11 установ так званих «Донецької і Луганської народних республік», яких вивезли ще до 24 лютого 2022 року.

80 відсотків цих дітей не повернулися додому. Чотири роки — і вісім з кожних десяти дітей досі перебувають на території Росії або окупованих нею районів. Комісія не оперує абстрактними відсотками: за кожним числом — ім’я, вік, установа, з якої вивезли, і регіон Росії, куди потрапила дитина. Діти розселені у 21 регіоні Росії — від Москви до Сибіру, від Калінінграда до Новосибірська.

«Я дзвонила на гарячу лінію кожні два дні, щоб дізнатися, де мій син. Але ніхто не міг надати жодної інформації». — мати, чию дитину переведено з установи без її відома

Пошуки дітей — це, як правило, не результат дій держави, а плід відчайдушних зусиль самих родин. Бабусі обдзвонювали установи в різних регіонах Росії, шукали у відкритих джерелах, просили родичів, які залишилися по той бік фронту. Одна бабуся розповіла Комісії, що у листопаді 2024 року поліція Херсона попросила її приїхати впізнати дітей серед тих, кого щойно повернули. Її онука серед них не виявилося.

Не евакуація — а система

Ключове слово у риториці російської влади — «евакуація». Саме так офіційно пояснювали масові вивезення дітей: мовляв, йшлося про рятування від небезпеки збройного конфлікту. Міжнародне гуманітарне право справді допускає евакуацію дітей, але з жорсткими умовами: вона має бути тимчасовою, мотивованою станом здоров’я або безпеки, і передбачати згоду батьків або законних опікунів.

Комісія встановила, що жодна з цих умов не була дотримана. Переміщення не були тимчасовими — дітей одразу налаштовували на довгострокове перебування в Росії. Медичних чи гуманітарних підстав у переважній більшості випадків не зафіксовано. Згоди батьків не питали — натомість спиралися на рішення місцевих колаборантських адміністрацій. Показова деталь: у двох установах Херсонської області директорів, які відмовлялися співпрацювати, просто звільняли й ставили нових — тих, хто підписав документи на вивезення дітей.

На зустрічі з африканськими лідерами у червні 2023 року Путін пояснив: «Ми евакуювали цілі дитячі будинки, і це було зроблено законно, бо директори цих закладів є законними опікунами дітей». Комісія документально спростовує цю тезу: директори, призначені українськими властями, своєї згоди не давали. Ті ж, хто підписував документи — були або колаборантами, або призначеними окупаційною адміністрацією.

Усиновлення як державна програма

З перших днів вторгнення — фактично ще за два дні до його початку — російська влада почала опрацьовувати питання постійного влаштування вивезених дітей у російські родини. 22 лютого 2022 року, під час наради дитячих омбудсменів регіонів, уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова зазначила, що «величезна» кількість громадян висловила бажання взяти дітей у сім’ї, і пообіцяла «разом з колегами опрацювати питання, як це можна зробити законно».

У березні 2022 року Путін особисто зустрівся зі Львовою-Бєловою. Та поскаржилася на «законодавчі затримки». Путін відповів: «Скажіть, які — усунемо». У травні 2022 року він підписав указ, що спрощував набуття російського громадянства дітьми без батьківського піклування з України. Паралельно Державна Дума вносила зміни до законодавства, укладалися угоди з адміністраціями окупованих територій — усе для того, аби зробити усиновлення юридично можливим.

«Близько 1200 дітей прибули з дитячих будинків Донецької та Луганської народних республік. Ми тісно співпрацюємо з владою ДНР і ЛНР щодо усиновлення сиріт». — Василь Нєбєнзя, посол Росії в ООН, травень 2022 року

Після того як у березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової саме за незаконну депортацію дітей, риторика різко змінилася. Слово «усиновлення» зникло з офіційних заяв — його замінив «тимчасовий патронаж». Але Комісія ООН не повірила словам: у базах даних усиновлення дітей з України продовжували з’являтися нові профілі. У 14 регіонах Росії зафіксовано розповсюдження таких оголошень.

Конкретні обличчя, конкретні долі

Комісія не обмежується статистикою. У доповіді наведено задокументовані кейси — з іменами, датами, фотографіями з соціальних мереж, офіційними документами. Вони вражають своєю конкретністю.

У вересні 2022 року 11-місячну дівчинку і 2-річного хлопчика вивезли з Херсонського будинку дитини до Підмосков’я. Комісія отримала електронний запис про усиновлення дівчинки: оригінальне ім’я та місце народження в Херсонській області, нові — в Московській. Усиновителі — 72-річний Сергій Миронов, лідер фракції СРСР у Державній Думі та близький соратник Путіна, та його дружина. У дівчинки є двоє старших братів і сестер, законний опікун і біологічна мати в Україні. На момент написання доповіді — вона не повернута.

Переміщені з Донеччини діти у Росії. Фото: скриншот з Youtube Офісу Генпрокурора

Троє 16-річних хлопців з Донецька опинилися у різних прийомних родинах. Один — у родині самої Львової-Бєлової, яка публічно оголосила про «усиновлення» під час зустрічі з Путіним. Двом з трьох вдалося втекти до України власними силами через Білорусь. Третій написав листа президенту Зеленському з проханням допомогти повернутися — і врешті-решт зміг виїхати після того, як родич в Україні оформив опіку над ним.

У листопаді 2022 року семеро дітей з Херсонщини потрапили до Краснодарського краю. Серед них — брат і сестра, 13 і 17 років. Їх розлучили: старшого хлопця взяла прийомна родина, молодшу дівчинку помістили в установу. Хлопець дорослішав у чужій родині, підтримував зв’язок з матір’ю в Україні. У січні 2024 року він покінчив з собою. Дівчинку після цього рідні так і не знайшли — російська влада відмовилася надавати будь-яку інформацію.

Де відповідальні — і хто ними є

Комісія детально відстежила ланцюжок командування і координації. Владімір Путін безпосередньо видавав укази, отримував регулярні звіти від Львової-Бєлової, яка підпорядковується особисто йому, і схвалював кожен наступний крок. 7 жовтня 2022 року — в день народження Путіна — літак президентського авіапарку доставив 53 дитини, депортованих з України, до Підмосков’я.

Марія Львова-Бєлова координувала транспортування, розміщення в транзитних центрах, подальший перерозподіл дітей між регіонами. Особисто супроводжувала групи дітей під час переведень. Міністерство оборони надавало авіатранспорт — зафіксовано передачу 77 дітей за допомогою літака Повітряно-космічних сил. МВС прискорено оформлювало громадянство. Слідчий комітет відвідував транзитні центри. Депутати Держдуми готували законодавчі зміни.

У квітні 2024 року Комітет ООН з прав дитини закликав Росію «розслідувати звинувачення у воєнних злочинах, скоєних Уповноваженим з прав дитини». Міжнародний кримінальний суд ще у 2023 році видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової.

Злочини, яким нарешті дали назву

Вивезення дітей з Новопетрівської спеціальної школи Миколаївської області. Фото ОГП

У попередніх доповідях Комісія кваліфікувала дії Росії щодо дітей як воєнні злочини. Нова доповідь іде далі. Вперше на рівні ООН офіційно зафіксовано, що ці дії є злочинами проти людяності.

Перше — депортація та примусове переміщення як злочин проти людяності. Комісія встановила, що дії здійснювалися широко і систематично, за заздалегідь сформованим планом, під керівництвом вищого рівня державної влади Росії. Масштаб, географія, повторюваність і узгодженість дій виключають версію про стихійні локальні рішення.

Друге — насильницькі зникнення як злочин проти людяності. Цей висновок особливо важливий. Комісія встановила, що в переважній більшості випадків російська влада свідомо приховувала від батьків, опікунів і українських органів влади інформацію про долю дітей. Їх документи підробляли, змінювали імена та місця народження, переміщали без будь-яких повідомлень. Дитина опинялася в чужій країні, в чужій родині — і ніхто, хто її шукав, юридично не міг дізнатися, де вона.

Третє — воєнний злочин невиправданої затримки репатріації цивільних. Росія не просто не повертає дітей — вона не створила жодного механізму для їх повернення. Натомість вибудувала систему, яка унеможливлює повернення: усиновлення, зміна громадянства, розселення по всій країні, заборона в’їзду для батьків.

Травма, яка залишається

Діти, яким вдалося повернутися — меншість. Вони описують психологічні розлади, панічні атаки, страх покинутості. Одна дитина розповідала, що документальні фільми про «щасливих дітей з України в російських родинах» були постановочними. «Головна перешкода для тих, хто хоче повернутися — вони бояться висловити свою думку», — сказала вона Комісії.

Повернувшись, частина дітей забула українську мову. Хтось розповідав батькам, що улюблена пісня — радянська армійська. Хтось казав, що Україна «більше не існує». Персонал установ проводив з ними «виховну роботу»: «Твоя мама не приїде — у неї немає грошей, вона не перетне кордон».

Діти з інвалідністю та немовлята — найвразливіша категорія. Комісія зафіксувала випадки ненадання необхідної медичної допомоги, недостатнього харчування. Їхні шанси на повернення, за висновком Комісії, — мінімальні.

«Я досі шукаю свою дочку і страшенно боюся того, що вона може думати про мене і як виживає там, де багато людей ненавидять українців». — мати, донька якої перебуває в установі в Росії

Що далі

Комісія виклала конкретні вимоги до Росії: негайно припинити депортації, надати вичерпну інформацію про всіх дітей, забезпечити їх безпечне та безумовне повернення, припинити будь-які зміни правового статусу дітей і надати доступ міжнародним гуманітарним організаціям для моніторингу ситуації.

Україні Комісія рекомендує продовжувати верифікацію списків дітей, розвивати ДНК-реєстр для ідентифікації та пошуку, а також забезпечити комплексну підтримку тим, хто повернувся: медичну, психологічну, юридичну, соціальну. 

Міжнародному співтовариству — посилювати тиск на Росію з вимогою повернення дітей, підтримувати Україну фінансово і технічно, а також допомагати у відбудові життя тих, кому вдалося повернутися.

Проте нинішній стан речей залишається похмурим. Росія не визнає Комісію і не відповідає на її запити. Четвертий рік поспіль. Сотні дітей продовжують рости в чужих родинах, тисячами кілометрів від України. Дехто вже досяг повноліття — і залишається там, де опинився. Дехто змінив ім’я. Дехто вже, можливо, не знає про своє коріння.

Доповідь Комісії — це не лише юридичний документ. Це спроба зберегти пам’ять про кожну дитину до того моменту, коли стане можливим справжній облік і справжнє повернення. І нагадування про те, що злочини проти дітей не мають строку давності.

—

Опубліковано у виданні "Україна кримінальна"

Матеріал підготовлено на основі доповіді A/HRC/61/61 та конференційного документа A/HRC/61/CRP.8 Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування подій в Україні, оприлюднених 9 березня 2026 року. Комісія складається з Еріка Мезе (голова), Пабло де Гріффа та Вринди Гровер.

Читайте також: 

•  Як Росія викрадає українських дітей та з якими проблемами стикаються родини після їх повернення
• «Рідні не знають, чи живі діти». Коли Путіна покарають за викрадення маленьких українців?
• Шлях російських людожерів, Путіна та його подільниці Львової-Бєлової, до обвинувачення МКС
• Чим гаазький ордер для Путіна небезпечніший за санкції
• Міжнародний суд в Гаазі видав ордер на арешт Путіна. Що означає це рішення
• Українські діти вивезені окупантами в росію: порушення Женевської конвенції і злочин геноциду
• Злочини російських окупантів: Викрадення дітей, затримання і тортури
• Звірства російських фашистів: окупанти насильно вивозять українців із Херсонської області
• Воєнні злочини Росія проти дітей України