Українська стіна дронів як фактор остаточного обнулення міфу про непереможність російського ведмедя

Здатність мобілізувати величезні людські ресурси з високим порогом чутливості до втрат була основою наступальної стратегії Росії, яка значною мірою спиралася на досвід і міфологію перемоги у Другій світовій війні. Сьогодні справа йде до того, що українська «стіна дронів» буде здатна перемолоти чи не будь-яку кількість живої сили противника.

У такій ситуації навіть ще одна «часткова» мобілізація, швидше за все, не забезпечить перелому у військових діях. Її ресурс буде вичерпано за кілька місяців, але це не приведе до перемоги, яка могла б хоч якось виправдати ці витрати. Саме це визначає надзвичайно високі ризики нової мобілізації для путінського режиму. Результат для Росії може виявитися більше схожим на підсумок Першої світової війни, ніж Другої.

Читайте також: Дешево, але сердито. Як українські дрони-перехоплювачі навчилися збивати «Шахеди» і що це означає для війни в Ірані

Кінець доктрини «війни на виснаження»

Коли 24 лютого 2022 року Володимир Путін кинув у бій 120-тисячну армію та танкові колони з літерами Z і V на Київ, передбачалося, що — за винятком окремих осередків — в основному Україна та українські військові не чинитимуть вторгненню активного опору через його марність. Здавалося очевидним, що ні у кого з сусідів Росії — у тому числі у  України — немає можливості протистояти ресурсній могутності «російського ведмедя», який до того ж живиться вуглеводнями зі своєї безкрайньої тайги. І це лише питання політичної волі Москви, як далеко зайдуть російські танки — до Києва, Львова чи до польського кордону.

Зворотним боком цієї переконаності стала поразка російської армії під Києвом, коли її «психічна атака» зазнала краху. Це, однак, було розцінено як тактичний прорахунок і не похитнуло загального стратегічного бачення. І в Москві, і на Заході панувало уявлення, що новим сценарієм військового конфлікту стає війна на виснаження і що навіть обмежена мобілізація ресурсів на боці Росії робить її просування вперед і військову перемогу нехай і не настільки швидкими та тріумфальними, але неминучими.

Ця думка залишалася непохитною аж до 2025 року, коли Дональд Трамп, позбавивши Україну більшої частини американської допомоги, зробив її головним аргументом своєї переговорної стратегії: Україна втрачає людей і територію, але не здатна переломити хід війни, а тому у  Київа немає іншого вибору, окрім як йти на поступки Москві, — навіював він Володимиру Зеленському, спираючись по суті на сформований консенсус «військового реалізму».

Однак побоювання щодо розвалу українського фронту внаслідок нестачі живої сили та неминучого прориву російських військ у результаті її накопичення, які були дуже актуальними ще на початку 2025 року, сьогодні, здається, відійшли у минуле.

Уже протягом 2025 року війна на виснаження стала виглядати щонайменше двостороннім викликом. Росія була змушена задіяти значно більший економічний і людський ресурс для наступу, ніж Україна, що оборонялася, але при цьому не досягала значущого результату. Економічний оптимізм, що живився державними інвестиціями, швидко згасав, бюджетна проблема розросталася. А стрімкий розвиток дронової складової війни змінював саме уявлення про критичні ресурси військового успіху.

У першій половині 2026 року ситуація просунулася ще на один крок. Українські дронні атаки тепер вражають економічну та військову інфраструктуру майже на всій території Росії, завдаючи значної моральної та економічної шкоди. Але ще важливіше те, що сьогодні справа йде до того, що українська «стіна дронів» буде здатна перемолоти чи не будь-яку кількість живої сили противника.

Читайте також: Ядерний щит на трьох або як українські мізки пропонують перезібрати безпеку Європи без Трампа

Саме ця обставина видається поворотним моментом у перебігу як цієї війни, так і — в певному сенсі — російської історії загалом. Здатність мобілізувати величезний ресурс живої сили з низьким порогом чутливості до втрат була ядром наступальної стратегії Росії, що спиралася багато в чому на досвід і міфологію перемоги у Другій світовій війні.

Російські танкові армії, супроводжувані незліченною і не шкодуючою свого життя піхотою, і були основним інструментом та підтвердженням радянської та російської військової могутності. Танки давно вийшли з гри, але перевага в живій силі, як і раніше, залишалася головною ставкою російських наступальних операцій у Донбасі у 2024–2025 роках. Однак їхні результати показали: перед «стіною дронів» перевага в живій силі більше не є критичним ресурсом успіху наступальної операції.

Читайте також: Коридор можливостей: українські мідлстрайки загрожують сухопутному коридору до Криму

Друга світова чи Перша?

Модель комерційного набору контрактників, яка протягом трьох років підживлювала російську доктрину війни на виснаження, схоже, переживає кризу. Але ця криза, ймовірно, має більш системний характер, ніж здається на перший погляд. Справа не в тому, що охочих підписати контракт стало менше, а в тому, що навіть якби їх стало більше, це, найімовірніше, також не допомогло б.

У кризі перебуває сама російська доктрина війни на виснаження. І навіть якщо Путін оголосить ще одну «часткову» мобілізацію і знову набере 200 тис. осіб, це, ймовірно, дозволить дещо просунути лінію фронту, але, швидше за все, не призведе до перелому у війні або серйозної зміни балансу сил.

Інтенсивність російських втрат може зрости з сьогоднішніх 30 тис. осіб на місяць до 45–50 тис. Задіяні ресурси будуть перемелені дроновою завісою протягом лічених місяців, і Путін просто відправить на смерть ще 200 тис. росіян, але не досягне тієї перемоги, якою це можна було б хоч якось виправдати.

Імовірність такого результату підвищує ризики Кремля при прийнятті рішення про мобілізацію. У ситуації, коли невдоволення війною в Росії відчутно зростає і загрожує стати практично повсюдним, кинути в топку наступу не тих, хто погодився на це добровільно, за грошову винагороду, як це було в останні три роки, а примусово мобілізованих, і в результаті не домогтися успіху — дуже великий ризик.

Читайте також: ЗСУ створили зону абсолютної смерті: перевага України у сфері безпілотників може зірвати наступ рашистів у 2026 році

Реакція суспільства на оголошення про мобілізацію може виявитися зовсім іншою, ніж минулого разу. Восени 2022 року російській владі вдалося створити принаймні у частини росіян відчуття, що «батьківщина в небезпеці».

Після трьох років повідомлень про те, що «спеціальна операція розвивається відповідно до плану», це навряд чи вдасться повторити. Але головна відмінність полягає в тому, що минулого разу у російського пересічного громадянина ще не розуміння, що вся тактика військового командування полягає в м’ясних штурмах і завалюванні вогневої сили противника трупами власних новобранців, а середній командний склад являє собою прошарок рекетирів і безжальних грабіжників власних солдатів. Сьогодні таке уявлення досить широко поширене.

За таких обставин нова мобілізація заради ще однієї спроби наступу на Донбасі може стати повторенням Брусиловського прориву російської армії влітку 1916 року. Стратегія прориву точно так само робила ставку на перевагу в живій силі (в півтора-два рази), що дозволяло розпочати одночасний наступ одразу на кількох напрямках.

Однак після початкового успіху операція застрягла і не привела до перелому в ході війни. На думку багатьох істориків, невдача операції на тлі колосальних втрат (не менше півмільйона вбитих і поранених) підірвала легітимність царського режиму і запустила процес розпаду російської військової машини, що закінчився революцією і Громадянською війною.

Читайте також:  Ціна «м’яса»: як «пояс фортець» Донбасу спалює трильйони рублів та останню надію Кремля й чому його не можна віддавати без бою

Переможний міф Другої світової війни, що живить пропагандистський дискурс Кремля, може обернутися повторенням історії її поразки у Першій, причиною якої стала не інтервенція, а внутрішній надлом і криза легітимності.

При цьому наслідки того, що перед обличчям армії дронів Росія не змогла реалізувати перевагу в чисельності як ресурс перемоги у війні на виснаження, не обмежаться рамками конфлікту з Україною. Можливо, це стане початком нової ери в історії Росії та її взаємин зі своїми сусідами. Образ «російського ведмедя» та уявлення про його незаперечну військову перевагу в конвенційній війні відходять у минуле.

Читайте також: Скандинавський тил для українських крил: Норвегія запускає виробництво дронів mid-strike

Стримування експансіонізму Москви стає питанням поновлюваного ресурсу дронових військ, а не непоправного ресурсу живої сили. А російський мілітаризм більше не зможе живитися міфом про неминучість російської перемоги «малою кров’ю», який використовується як загроза у зовнішніх відносинах і як підтвердження статусу «великої держави» у внутрішній політиці.