Туман (не)безпеки: що насправді відбувається на «мирних переговорах» і чим це небезпечно для України

Версия для печати

 Російсько-український переговорний процес знову в глухому куті. Зовнішня канва подій останнього місяця багато в чому повторювала добре знайомі з минулого року сюжетні повороти: відмова Кремля від плану, що задовольняє Київ, візит Стіва Віткоффа до Москву, нові надії Трампа і примушення сторін до прямих переговорів, які не дають чітких результатів.

Втім, формат переговорів у столиці Абу-Дабі відрізнявся від торішніх стамбульських, зазначає аналітичний проєкт RE:RUSSIA. Російську делегацію очолював великий військовий чин, а мова йшла про механізми припинення вогню і контроль за його дотриманням. У дипломатичній практиці такі переговори називаються технічними або попередніми: в їх ході опрацьовуються технічні деталі угоди, політичного рішення щодо якої ще немає.

Вони можуть виявитися корисними, але без політичного рішення мало що значать. Водночас оптимістичні очікування, пов'язані з цим технічним треком переговорного процесу, змістили фокус суспільної уваги з глухого кута, який спостерігається на політичному треку.

Всупереч поширеній думці, основною проблемою політичного треку є не стільки небажання України погодитися на передачу північних територій Донбасу під контроль Росії, скільки небажання адміністрації Трампа чітко сформулювати рівень гарантій безпеки, які Україна отримає натомість. Київ хоче отримати чіткі гарантії з цього приводу до того, як питання про території буде винесено на референдум. Трамп не хоче їх давати, незважаючи на чутки про те, що угода щодо них вже готова.

Читайте також: Рік бабака чи подвійна гра? Деякі підсумки української миротворчості Трампа

При цьому особливе занепокоєння Києва викликає третій, комерційно-економічний трек переговорів, який розгортається без її участі, але явно зачіпає її економічні та політичні інтереси. У свою чергу, очікування американських переговорників від вигод підписання масштабного економічного плану з Росією є прихованою причиною тиску, який вони чинять на українську сторону, примушуючи її до територіальних поступок.

Новий сезон — старі трюки

«Мирні переговори» між Росією та Україною знову в глухому куті, і в цьому сенсі «день бабака» дипломатії Дональда Трампа триває. Останні півтора місяці переговорних новин були при цьому значною мірою наповнені добре відомими за минулим роком сюжетними арками і ходами.

На зустрічі з Володимиром Зеленським 28 грудня Трамп, з одного боку, демонстрував звичний у кожному раунді переговорів приплив надій («ми значно наблизилися, можливо, дуже близько»), а з іншого — обмовився, що угода «може і не відбутися». Справа в тому, що вранці того ж дня він телефонував Володимиру Путіну і знав, що план, над узгодженням якого українська та американська делегації працювали чотири тижні, в Москві вважають неприйнятним.

Тим часом 7 січня сенатор Ліндсі Грем заявив, що Трамп дав добро на голосування щодо його законопроекту про санкції проти Росії, яке відбудеться вже наступного тижня. Цей дисфункціональний законопроект, що передбачає введення 500% мит щодо країн, які торгують з Росією, є принципово нездійсненним: США повинні будуть ввести такі мита проти Китаю, Індії, ЄС, Туреччини, Саудівської Аравії та багатьох інших країн, що просто обрушить і американську, і світову економіку, констатують економісти.

Проте протягом року він не менше чотирьох разів з'являвся на короткий час в інформаційній повістці — у квітні, травні, липні та листопаді — щоразу, коли Трамп був незадоволений непоступливістю Путіна. Втім, як і в минулих епізодах, жодних фактичних наслідків не було: на наступному тижні про голосування в Конгресі ніхто не згадав. Зате сам Трамп несподівано заявив, що це не Путін, а Зеленський гальмує підписання мирної угоди.

В тему: Чорна скринька Пандори: головні тренди та ризики 2026 року

У проміжках між цими двома подіями, втім, пролунала ще одна важлива заява. Відповідаючи на питання кореспондента New York Times, чи нададуть США військову підтримку Україні в разі нового російського вторгнення, Трамп заявив, що впевнений у тому, що це не станеться, і навів таку формулу гарантій безпеки: «Скажімо так: це (перш за все) європейські союзники, які залучені в це, — і також США».

Ці обтічні слова певною мірою дезавуювали твердження Зеленського, що США готові надати Україні гарантії на рівні статті 5 статуту НАТО, які будуть затверджені Конгресом. Ні сам Трамп, ні відомі учасники переговорів з американської сторони ніколи не підтверджували такої домовленості.

Втім, як це зазвичай буває, коли російсько-український переговорний трек опиняється в глухому куті (після того, як Кремль передбачувано відхилив грудневий мирний план), спецпосланець Стів Віткофф вирушив до Москви. І, як завжди, привіз «хороші новини»: бесіда була «виключно конструктивною», а Кремль підтвердив згоду на тристоронні консультації в Абу-Дабі, які і стали на наступні два тижні інформаційним фокусом переговорного порядку денного і зосередженням надій на досягнення прориву.

Два раунди переговорів (23–24 січня та 4–5 лютого), втім, закінчилися єдиним фактичним результатом — обміном полоненими за формулою 157 на 157. Попередні прямі переговори Росії та України проходили в  Стамбулі також у два раунди, 16 травня і 2 червня, і їхнім фактичним підсумком також стала лише угода про обмін полоненими, але більш масштабна — 1000 на 1000.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти

Проте Трамп назвав переговори «дуже-дуже хорошими» і додав у своєму звичному таємничо-оптимістичному стилі, що «щось може статися». Однак уже наступного дня Зеленський повідомив низці журналістів, що Україна зазнає тиску з боку американської адміністрації, яка поставила жорстку мету завершити мирний процес до червня, тому що після цього її увага переключиться на осінні вибори в Сенат (виклад Axios).

Втім, прив'язка планів мирного процесу до внутрішньополітичного календаря Трампа — теж не нове явище в історії його миротворчості. У квітні адміністрація ставила перед собою мету домогтися «угоди» до 100-денної річниці президентства Трампа, а листопадове загострення переговорів, коли він вимагав від Зеленського узгодити мирний план за тиждень — до  Дня подяки, було пов'язане з прагненням домогтися підписання угоди до річниці інавгурації 21 січня. Всі ці терміни, однак, були зірвані.

Переговорна новела: технічний трек замість політичного

Втім, два раунди переговорів в Абу-Дабі мали деякі принципові відмінності від стамбульських. У Стамбулі російську делегацію очолював політичний призначенець — радник Путіна Володимир Мединський, один з ідеологів доктрини екзистенційного конфлікту Росії і Заходу, ареною якого нібито є Україна, а переговорний процес фактично зводився до обміну умовами, завідомо неприйнятними для іншої сторони. В Арабських Еміратах російську делегацію очолював начальник ГРУ Ігор Костюков, переговори тривали значно довше і торкалися питань режиму припинення вогню та механізмів його моніторингу.

Таким чином, ці переговори відповідали широко поширеному в дипломатії формату технічних або попередніх переговорів, які передують політичному рішенню, але вже обговорюють шляхи його практичної реалізації. Такі переговори вважаються корисним механізмом, що підштовхує сторони до політичного компромісу; втім, кількісні дослідження майже не підтверджують, що вони підвищують ймовірність його досягнення (→ Doyal, Hegele: Talks before talks).

Дійсно, технічні переговори не можуть замінити собою основний процес досягнення компромісу. А в інформаційній картині останніх тижнів відбулося саме таке зміщення: конструктивний тон технічного обговорення неукладеної угоди створює ілюзію просування переговорів вперед, в той час як те, що відбувається на політичному треку, виявляється в тіні.

Втім, корисність технічних переговорів також була поставлена під сумнів супутніми подіями. 29 січня Трамп повідомив про свою розмову з Путіним і прохання не бомбити Україну один тиждень у зв'язку з холодами і наближенням другого раунду переговорів в Абу-Дабі. Наступного дня, 30 січня, прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков підтвердив агентству Reuters, що Путін відгукнувся на прохання Трампа «не завдавати ударів по Києву протягом тижня до 1 лютого».

Читайте також: Венесуельський транзит: гібридний міжнародний порядок та демонтаж коаліційного авторитаризму

Таким чином, домовленість мала діяти з 25 січня, проте до 29 січня російські нальоти тривали. Після заяви Пєскова удари припинилися рівно на три дні, а 2 лютого поновилися. У той же час Трамп заявив, що Путін виконав прохання про тижневе повітряне перемир'я. Цей епізод показав, що технічний моніторинг може виявитися марним, якщо його результати по-різному інтерпретуються на політичному рівні.

Політичний трек: території та туман безпеки

Протягом останніх півтора місяців усі сторони заявляли, що головним пунктом суперечки в переговорах є «територіальне питання». Під цим евфемізмом ховається вимога Кремля передати під російський контроль ті території Донбасу, які Росія не змогла захопити військовим шляхом.

Українська сторона наполягає, що для неї територіальне питання є надзвичайно болючим, але ключовим залишається питання про гарантії безпеки з боку західних союзників і, перш за все, — США. Російські офіційні особи вже заявили, що не терпітимуть європейський контингент в Україні і розглядатимуть його як законну військову ціль.

У цій ситуації єдина надійна конструкція європейської участі можлива лише за підтримки американської військової та ядерної потужності як адекватного щита проти ймовірних російських загроз і провокацій. Так дивляться на це питання і європейські політики, і Зеленський.

В інтерв'ю Axios 7 лютого, крім новини про новий амбітний план адміністрації Трампа завершити переговори до червня, Зеленський також визнав, що Вашингтон відмовляється підписати «практично готову» угоду про гарантії безпеки до всіх інших угод, які стануть частиною мирного договору. Однак вона необхідна для зміцнення довіри в Україні до важкої для неї угоди щодо передачі землі під російський контроль, пояснив Зеленський.

Рішення щодо територіальних поступок має бути затверджене на референдумі, і Україна не проголосує за нього, якщо не буде впевнена в надійності гарантій. (Згідно з планом американської адміністрації в викладі Reuters, загальна рамка домовленостей повинна бути узгоджена до березня, а до червня в Україні повинні відбутися референдум і президентські вибори.)

Таким чином, каменем спотикання на переговорах є не територіальне питання саме по собі, а схема «Східний Донбас в обмін на гарантії безпеки США». В Україні добре відчувають туман, який підтримує адміністрація Трампа в цьому питанні, і не хочуть поступатися в питанні територій, поки не отримають надійних підтверджень, що Білий дім не знизить статус гарантій в останній момент. Саме це питання є підґрунтям політичного треку переговорного процесу.

Комерційно-економічний трек: території в обмін на трильйони

Нарешті, на брифінгу 7 лютого Зеленський торкнувся ще одного аспекту переговорного процесу: за інформацією української розвідки, в той час як в Абу-Дабі тривають технічні переговори (які нічого не означають без політичного компромісу), американські переговірники проводять консультації щодо програми масштабного економічного співробітництва між США і Росією, що включає в себе, зокрема, питання використання заморожених російських активів і післявоєнного відновлення українських територій. Обсяг програми цього співробітництва оцінюється в $12 трлн, тобто в шість разів перевищує ВВП Росії і дорівнює обсягам нинішнього російського експорту приблизно за 30 років.

Незважаючи на майже анекдотичну гігантоманію таких цифр, ця інформація розкриває логіку нинішніх американських переговірників і суть їхніх переговорів з Кремлем. Про те, що за переговорним завзяттям Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера стоять великі комерційні плани групи бізнесменів, пов'язаних з адміністрацією Трампа, The Wall Street Journal писала ще в кінці 2025 року.

Читайте також: Маятник параної: чому Трамп, Путін та «цифровий Левіафан» — це симптоми однієї хвороби

Підтвердивши тепер наявність великого економічного пакета, який розробляється поза полем зору України та Європою з посиланням на дані розвідки, Зеленський, за версією західних джерел, заявив, що Україна не підтримає жодних подібних навіть потенційних угод, укладених без її участі.

А за більш радикальною версією українських ЗМІ, сказав, що «економічні вигоди третіх країн не можуть бути оплачені українськими територіями». Іншими словами, прозоро натякнув, що американські переговорники зацікавлені в тиску на Україну з територіального питання, прагнучи отримати в обмін преференції та вигоду в рамках економічної угоди.

Таким чином, переговорний процес на даний момент розділився на три напрямки: технічний, політичний і комерційно-економічний. Перший в основному і перебував у фокусі уваги преси останні два тижні, але насправді нічого не означає без політичного рішення.

Щодо політичного треку, громадськість дещо містифікована, вважаючи, що вся справа в тому, що Україна не хоче передати північні території Донбасу Росії. Насправді цей сценарій офіс Зеленського вважає можливим, але в обмін бажає отримати «важкі» і підтверджені гарантії безпеки від США. У той час як Трамп і його адміністрація уникають визначеності в цьому питанні. Саме тут знаходиться політична перешкода можливого компромісу.

Читайте також: Не вірять ні Путіну, ні Трампу: американці виступають за надання більшої військової допомоги Україні

Нарешті, на комерційно-економічному треку, який розвивається без участі України, російська та американська сторони спокушають одна одну неймовірними перспективами економічного співробітництва, умовою реалізації яких є згода України на передачу територій. Ці привабливі перспективи підштовхують американську адміністрацію до того, щоб посилювати тиск на Київ.

—

Опубліковано у виданні RE:RUSSIA

Читайте також:  

• Трамп визначивсь з напрямком розвитку США - пояснює історик-американіст з ФРН
• Гра без козирів: скандал в Овальному кабінеті, його причини та наслідки
• Світовий порядок 3.0 чи Хаос
• Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві
• Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу
• Американський талібан. Про що тепер мовчатимуть у США