Триста одинадцять мільярдів на один приватний контур або смерть української ракетної кооперації в тіні Міндічгейту

Версия для печати

«311 ярдів — це тобі». Якщо ви не знали, як виглядає державна підтримка ОПК, то це коли 44% всього бюджету на озброєння країни обговорюють у квартирі бізнес-партнера президента. Ракетна школа — це для нудних інженерів, для пацанів головне — вчасний кешаут

Поки КБ «Луч» та «Південмаш» десятиліттями зберігали унікальні інженерні школи попри хронічне безгрошів’я, в українському небі зійшла нова зірка — Fire Point. Компанія з бекграундом у шоубізнесі та кастингах раптом стала монопольним отримувачем майже половини оборонного бюджету країни. Аналітик Владислав Смірнов розбирає, чому «ракетне диво» від Тимура Міндіча — це не про технологічний прорив, а про аномальний доступ до ресурсів. У світі, де ракета — це складний ланцюг із десятків заводів, нам пропонують повірити в успіх стартапу, який ще вчора забезпечував кавою знімальні майданчики, а сьогодні «малює» мільярди у приватних розмовах із міністром.

Як Fire Point став головним болем української оборонки

 Fire Point не був ракетною школою, де формують технології, конструкторів, принципи, системи, а ще 3 роки тому обирав майданчики для зйомок серіалів та забезпечував кавою знімальну групу

Україна не вчора навчилася робити ракети. У нас із 1990-х була власна ракетна база, хай недофінансована, розірвана, частково знищена російською агентурою, політичною тупістю і хронічною байдужістю держави. Але вона була. Київ, Дніпро, Харків, Львів, Шостка, Сміла, Запоріжжя, Павлоград, Одеса — це не географія для презентації, це ланцюг компетенцій: ракета, двигун, паливо, бойова частина, головка самонаведення, інерціальна навігація, автопілот, електроніка, приводи, контроль, випробування, серія. Саме такою має бути справжня ракетна промисловість. Не один “успішний” приватний бренд із політичним доступом, а десятки підприємств, які роками тримали компетенцію, навіть коли держава робила вигляд, що ракети їй не потрібні.

Читайте також: "Масть держим!": УП опублікувала другу серію "плівок Міндіча" (ВІДЕО)

КБ “Луч” у Києві — це не стартап і не вивіска. На офіційному сайті підприємство прямо вказує: воно займається дослідно-конструкторськими роботами зі створення ракетних комплексів наземного, повітряного і морського базування, авіаційних і зенітних керованих ракет, систем керування ракет, а також виробництвом у кооперації з українськими підприємствами протитанкових керованих ракет і комплексів морського ракетного керованого озброєння. Це означає просту річ: “Луч” — це інженерна школа повного циклу в українській кооперації, а не посередник між бюджетом і підрядниками.

Дніпро — це КБ “Південне” і “Південмаш”. Саме там тягнули лінію українського оперативно-тактичного комплексу: “Борисфен”, “Сапсан”, “Грім-2”. Defense Express описував, що “Грім-2” робився за участі КБ “Південне”, а в 2014 році “Південне” ініціювало відновлення “Сапсана”, використовуючи напрацювання за “Громом-2”. Тобто українська балістична ракета не народилася з нуля у 2025 році в кабінеті приватної компанії. Її промислова логіка існувала десятиліттями, просто її роками не фінансували нормально.

Київська й українська кооперація “Нептуна” — ще один доказ. У розробку й виробництво комплексу були включені “Луч”, “Оризон-Навігація”, “Імпульс”, “Візар”, ЦКБ “Арсенал”, “Радіонікс”, “Телекарт-Прилад”, “УкрІннМаш”, “Мотор Січ” та інші. Це не “одна компанія зробила диво”. Це нормальна ракетна кооперація, де кожен відповідає за свій складний шматок. І саме така кооперація потопила “Москву”, а не піарна казка про ракетного виробника, який три роки тому був у цивільному бізнесі.

“Артем” у Києві — це ракети Р-27. За словами керівника підприємства в інтерв’ю ArmyInform, після 2014 року Україна відмовилась від російської кооперації, а з 2019-го Р-27 виробляється самостійно, у кооперації з українськими компаніями. І він прямо підкреслював: ракети класу “повітря-повітря” — це дуже складний виріб, який у світі виробляють одиниці заводів. Ось це і є реальна виробнича спроможність: п’ять років імпортозаміщення, українська кооперація, складний виріб, відповідальність за результат.

Читайте також: Касьянов: Fire Point - це Вечірній Квартал, поставлений на війні. Ми платимо за це свято кровʼю

Харків — це системи управління, приладобудування, школа “Хартрона”, ФЕД та суміжні компетенції. Львів — це ЛОРТА, радіотехнічна апаратура, спецзв’язок, електроніка. Шостка — “Імпульс”, “Зірка”, ДНДІ хімпродуктів, тобто боєприпасна й хімічна база. Сміла — “Оризон-Навігація”. Запоріжжя — “Мотор Січ”. Одеса — “Телекарт-Прилад”. Київська область — “Візар”. Це все не декорації. Це ті підприємства, без яких ракета не стає ракетою. Корпус без навігації — не ракета. Двигун без системи керування — не ракета. Бойова частина без надійного підриву — не ракета. Презентація без серійної кооперації — взагалі не оборонна політика.

І тут з ніх..я з’являється Fire Point.

За матеріалами україгських журналістів, Fire Point ще на початку повномасштабної війни була кастинговим агентством для кіно- й телепроєктів. Нині компанія описує себе як одного з найбільших підрядників ЗСУ з контрактами приблизно на 1 млрд доларів і близько 30 секретними виробничими майданчиками. Тобто за кілька років компанія з цивільного, неракетного бекграунду перетворилася на великого оборонного підрядника...і типу, це ОК? Але це НЕ нормальний шлях ракетної школи. Це аномально швидкий доступ до оборонного ресурсу!

Fire Point не був історичним ракетним виробником України НІКОЛИ. Не був “Лучем”. Не був “Південним”. Не був “Артемом”. Не був “Радіоніксом”. Не був “Арсеналом”. Не був харківською школою систем управління. Не був львівською радіоелектронною базою. Не був шосткинською хімією. Не був промисловою кооперацією “Нептуна”.

Він міг стати інтегратором, збирачем, організатором майданчиків, швидким приватним оператором під конкретну потребу із підручних матеріалів і готових вузлів. Але повноцінним ракетним виробником у сенсі школи, циклу, глибини і відповідальності він за три роки стати не міг. Для цього потрібні не політичні контакти, а десятиліття інженерії, випробувань, суміжників, серійних провалів, виправлень і технологічної пам’яті.

Ось чому останні плівки по Міндічу б’ють не по репутації однієї компанії, а по всій логіці оборонних рішень. За переказом оприлюднених матеріалів, у розмовах Міндіча й Умєрова йшлося про Fire Point, FP-1, FP-5, FP-7, фінансування, продаж частки, інвесторів і “кешаут”. DOU пише, що Міндіч, який раніше заперечував бенефіціарний зв’язок із Fire Point, на записах обговорює з імовірним Умєровим фінансування виробництва, державні контракти та потенційний продаж Fire Point; також ідеться про можливий продаж 33% за 600 млн доларів, із яких половина мала піти в компанію, а половина — як cash-out акціонерам.

Окремий шок сама цифра 311 млрд грн. За даними роздруківок, у діалозі Міндіч просить прискорити виділення грошей на FP-1, а Умєров говорить про “311 ярдів”, тобто 311 млрд грн; NV також наводить фрагмент, де в контексті Fire Point звучить: “311 ярдов это все”, після питання “на нас?” — “на тебя”. Fire Point уже заперечує, що компанії виділяли 311 млрд грн, і просить НАБУ підтвердити автентичність записів; це важлива юридична деталь. Але політичне питання від цього не зникає: чому сума масштабу сотень мільярдів взагалі звучить у розмові Міндіча з міністром у контексті одного приватного виробника?

Читайте також: Ніколи не вважав, що Міндіч є ключовою фігурою в реалізації корупційних проєктів - Магамедрасулов

311 млрд грн — це не “ще один контракт”. У бюджеті-2026 на закупівлю озброєння, військової техніки, дронів, боєприпасів та обладнання передбачено 709,8 млрд грн. Тобто 311 млрд — це майже 44% цієї річної лінії. А на створення нових і розширення наявних оборонних виробничих потужностей для боєприпасів, ракет, ППО та іншої продукції закладено 44,4 млрд грн. Отже, цифра, яка звучить у плівковому контексті, приблизно у сім разів більша за офіційний річний ресурс на розширення виробничих потужностей ОПК.

Ось де кримінальна, політична й промислова логіка змикаються. 311 млрд могли б не “підтримати одного виробника”, а перезапустити українську ракетну промисловість як систему. “Луч” міг би масштабувати “Нептун”, “Вільху”, керовані ракети, системи управління і серійні лінії. “Південне” і “Південмаш” могли б отримати нормальне довге фінансування для балістичного напряму, а не виживати від уривка до уривка.

“Артем” міг би розширити виробництво авіаційних ракет і суміжних керованих виробів. “Радіонікс”, “Арсенал”, “Хартрон”, ФЕД, ЛОРТА, “Оризон-Навігація”, “Візар”, “Телекарт-Прилад”, “Мотор Січ”, Шостка, Павлоград — усі могли б отримати не подачки, а державну програму компонентів: головки самонаведення, навігація, електроніка, приводи, паливо, бойові частини, стенди, контроль якості, розосереджені виробництва, захист цехів, зарплати інженерам, серія.

А що ми бачимо замість цього? Компанію з неракетним походженням, стрімкий злет, закриті майданчики, великі контракти, питання до власності, плівки з Міндічем, розмови про cash-out, 311 млрд у контексті Fire Point і пояснення заднім числом. Компанія без історичної ракетної школи, без публічно видимого повного циклу, з цивільним бекграундом і політично токсичним шлейфом навколо бенефіціарів не може отримувати концентрацію ресурсу без повного аудиту.  Бо ракета — це не бренд. Це промисловий ланцюг.

Якщо держава дає сотні мільярдів одному приватному контуру, вона не будує ракетну незалежність. Вона створює нового монополіста. А монополіст в оборонці — це завжди майбутній шантаж, майбутній провал контролю і майбутня залежність фронту.

Читайте також: Прокурор у суді: Міндіч і Шефір говорили, як зібрати "з каси" на заставу Чернишову. Що характерно: покидьки з ОП спілкуються виключно російською мовою

Саме так треба ставити питання по кейсу Міндіча та Fire Point: чому країна, яка має власні розробки рівня «Нептуна», «Сапсана» та Р-27, країна з унікальною школою систем управління та ракетної хімії, повинна раптом має повірити, що приватний виробник із кастингового минулого став головним ракетним контрактоутримувачем від держави?

311 мільярдів гривень: що можна було купити для дронової війни, якби держава дійсно розвивала власний ВПК

Після аналізу ситуації з ракетною галуззю варто порахувати ще один, не менш критичний сценарій. З ракетами все кристально зрозуміло: 311 мільярдів гривень могли б стати не приватним бюджетом флаМіндіча, а фундаментом для великого державного перезапуску всієї української ракетної школи — КБ «Луч», «Південного», «Артема», харківських та львівських підприємств і всієї історичної інженерної кооперації.

Але сучасна війна, лінія фронту якої розтягнулася на тисячі кілометрів, тримається не лише на балістиці та крилатих ракетах. Вона щодня, щогодини і щохвилини перемелюється дронами. FPV-камікадзе, оптоволоконні системи, важкі нічні бомбери, «українські Ланцети», швидкісні перехоплювачі, deep strike, ретранслятори, акустичні мережі виявлення, оператори та підземні ремонтні майстерні — це кровоносна система сьогоднішнього фронту.

Тому я вирішив поставити питання набагато предметніше: що можна було б реально купити на ці 311 мільярдів гривень, якби влада діяла у виключно стратегічних інтересах України та власного військово-промислового комплексу, а не створювала тепличні умови для бариг 95 кварталу?

У контексті компанії Fire Point і сумнозвісних «плівок Міндіча» 311 мільярдів гривень — це далеко не просто гучна цифра з чергового корупційного чи політичного скандалу. За переказом оприлюднених матеріалів, у діалозі Тімур Міндіч (який раніше заперечував будь-яку причетність до Fire Point) просив міністра оборони Рустема Умєрова прискорити виділення грошей на далекобійні БПЛА FP-1, а Умєров у відповідь говорив про «311 ярдів».  Тобто ми говоримо не про транш для «підтримки вітчизняного виробника». Ми говоримо про гігантський ресурс, який міг би за один виробничий цикл зібрати Україну в дронову наддержаву глобального масштабу.

І головне: для цього абсолютно не треба було вигадувати галузь з нуля. Вона вже існує. Вона виросла з окопів, волонтерських зборів і крові операторів. Міністерство оборони самостійно звітувало, що у 2024–2025 роках Агенція оборонних закупівель уклала контракти з 76 реальними виробниками БПЛА: 36 виробників FPV, 14 виробників дронів-бомберів, 12 виробників розвідників, 5 виробників deep-strike систем тощо.

Ринок не порожній. Інженери не міфічні. Держава не стояла перед екзистенційним вибором «або Fire Point, або ми програємо». Вона мала перед собою готову, живу екосистему, яку треба було залити грошима для масштабування, а не душити штучною концентрацією ресурсу біля одного політичного фаворита. Нормальна стратегічна влада почала б не з питання «кому з наближених занести найбільший контракт», а з питання «які шари дронової війни нам треба закрити прямо зараз».

Читайте також: "Міндічгейт": головне питання - яка роль Зеленського в цій історії

Архітектура дронової переваги

Ось як могла виглядати картина нашої дронової переваги, якщо розкласти 311 мільярдів гривень на потреби фронту.

Перший рубіж: Тактичний FPV-контур та оптоволокно (90 млрд грн)

На масовий FPV-контур логічно було б закласти близько 90 мільярдів. Це дозволило б державі законтрактувати приблизно 2 мільйони звичайних FPV-камікадзе (по 25 тис. грн за борт) та 600 тисяч новітніх оптоволоконних FPV (по 50 тис. грн), які повністю ігнорують російський РЕБ. Плюс залишається близько 10 мільярдів гривень на антени, відеолінки, бойові частини, акумулятори, ретранслятори та комплекти для польового ремонту.

Ціни не взяті зі стелі: відкриті дані підтверджують, що вироби від TAF Industries, 3DTech (з їхнім оптоволоконним «Хижаком»), SkyFall, Vyriy, Escadrone, Wild Hornets чи «Сталевих Шершнів» знаходяться саме в цьому ціновому діапазоні. 90 мільярдів могли б профінансувати не телемарафонний піар про «мільйон дронів», а реальний, безперебійний фронтовий запас. Десятки виробників отримали б довгі контракти на роки вперед, змагаючись між собою ціною та якістю, а не стовбичачи в черзі під одним владним кабінетом.

Другий рубіж: Важкі нічні бомбери (48 млрд грн)

Цей клас БПЛА (відомий у народі як «Баба Яга») перестав бути екзотикою і став повноцінною нічною повітряною артилерією. Комплекс Vampire від SkyFall вже довів свою ефективність у понад мільйоні бойових місій, несучи 15 кг вибухівки на 20 кілометрів. На 48 мільярдів гривень можна було б купити приблизно 100 тисяч комплексів Vampire (ціна яких завдяки серійності впала до 8500 доларів) і ще 10 тисяч надважких октокоптерів класу R18 чи R-34 від «Аеророзвідки» (близько 20 тисяч доларів за одиницю).

Це була б не просто разова закупівля. Це було б створення окремої індустрії нічного терору російської логістики: з власними батареями, ремонтними майстернями, навчальними центрами для пілотів та системою миттєвої заміни кожного збитого борта. Бо бомбер — це машина, яка має працювати щоночі.

Третій рубіж: Стратегічний Deep Strike (55 млрд грн)

Саме тут розгортається головна інтрига. 55 мільярдів на глибокі удари по російських нафтопереробних заводах, складах та аеродромах мали б стати конкурсним пулом, а не приватною монополією. За ці кошти держава могла б одночасно замовити 12 тисяч бортів класу FP-1 (за орієнтовною ціною 55 тис. доларів), 2 тисячі важких далекобійних БПЛА «Лютий» (близько 200 тис. доларів) та 1500 перевірених часом «Бобрів» (близько 108 тис. доларів).

Залишок пішов би на закупівлю турбореактивних двигунів, навігації, стійкої до підміни координат, та дублювання виробничих ліній. Компанія Fire Point могла б бути в цьому кошику, але виключно як ОДИН ІЗ виробників, який пройшов жорсткий аудит ціни, якості та бенефіціарів, а не як єдиний безальтернативний центр усієї deep-strike оборонної політики країни.

Четвертий рубіж: Оперативна глибина та українські «Ланцети» (35 млрд грн)

Росіяни щодня вибивають нашу техніку своїми «Ланцетами». Українська відповідь (mid-strike) потребує негайного фінансування. 35 мільярдів гривень — це понад 10 тисяч пакетних комплексів Bulava від компанії DEVIRO та 200 тисяч дешевих і ефективних Darts від «Сталевих Шершнів».

І тут категорично не можна загубити такий виріб, як Flycat від компанії Octava Defence. Це баражуючий боєприпас із Х-подібною схемою, якому не потрібна супутникова навігація. Він автоматично летить за маршрутом, захоплює ціль за допомогою машинного зору і несе бойову частину, здатну знищити танк на відстані 40 кілометрів, тому держава повинна була би фінансувати розширення ліній для RAM II, ST-35 «Грім» та Flycat просто тому, що стратегія вимагає купувати класи спроможностей.

Читайте також: Карлсон, який будує "династію" для верховних хапуг. Чому це не просто чергова корупційна історія

П'ятий рубіж: Очі та зв'язок фронту (30 млрд грн)

Сліпий FPV, хай їх будуть мільйони, — це просто шматок пластику з примотаною вибухівкою. Фронту потрібна розвідка. На 30 мільярдів гривень можна забезпечити війська 120 тисячами тактичних квадрокоптерів (український аналог Mavic) та 1500 розвідувальними комплексами оперативного рівня класу Leleka-100 (це 4500 самих літаків-крил, камери, станції управління). Решта коштів має йти на закупівлю Shark, Furia, захищених ретрансляторів та наземних станцій. Якщо фронт не бачить ворога і не має стійкого зв'язку — дронова армія перетворюється на безпорадний склад коробок.

Шостий рубіж: Перехоплювачі та системи виявлення (25 млрд грн)

Це окремий, критично важливий шар малої ППО. Дешевими перехоплювачами ми маємо збивати російські ZALA, Орлани та Шахеди, економлячи дефіцитні зенітні ракети. Перехоплювачі типу P1-Sun від SkyFall (близько 1000 доларів) або STING від Wild Hornets (близько 2500 доларів) дозволяють за 22 мільярди гривень отримати феноменальні 200 тисяч одиниць.

Але найголовніше — 3 мільярди з цієї суми треба спрямувати на нервову систему ППО. FENEK — це мережа акустичних мікрофонів, що виявляє ціль за звуком через триангуляцію. СФЕРА — інтеграція РЛС та оптики. Без цих систем перехоплювач нічого не знайде в небі. Фінансувати дрони без систем раннього виявлення — це злочинна недбалість.

Читайте також: Таке відчуття, що в Міноборони і на Банковій хтось спішить накрасти, поки є влада і можливість

Сьомий рубіж: Кровоносна система галузі (28 млрд грн)

Ці гроші — не залишок, який можна "розмазати". Вони мають піти на те, що завжди випадає з красивих міністерських презентацій: бойові частини, турбіни, літієві акумулятори, тепловізійні матриці, оптоволоконні котушки, симулятори для навчання пілотів, телеметрію та створення глибоко підземних виробничих цехів. Дронова війна програється не тоді, коли немає інноваційної моделі. Вона програється тоді, коли є борт, але немає чим його зарядити.

Висновок: 

У сухому залишку така збалансована державна модель дала б ЗСУ понад 3,2 мільйона дронів і дронових систем різних класів.

Це багатошарова, ідеально працююча архітектура знищення ворога. FPV тримають передній край; оптоволокно проходить крізь російський РЕБ; розвідка дає очі артилерії; бомбери працюють вночі; аналоги «Ланцетів» випалюють тили на 40 км; deep strike руйнує російську нафтопереробку, а акустичні мережі з перехоплювачами закривають наше небо.

Читайте також: Справа не тільки у відставці Єрмака...

Тому питання полягає зовсім не в тому, «чи може компанія Fire Point робити корисний виріб». Якщо б вони навчилися це робити якісно — чудово, виріб має отримувати контракт, якщо має підтверджену ефективність 70% і вище, а не 5%! Але тільки в умовах жорсткої ринкової конкуренції з іншими виробниками. Не як компанія, навколо якої виникають плівки, розмови про кешаути, бенефіціарні тіні, політичний "дах" і незграбні пояснення прес-служб заднім числом.

Справжня, стратегічно мисляча держава сказала б: 311 мільярдів — це не гроші для одного фаворита. Це бюджет перемоги української дронової промисловості.

Замість одного непрозорого контуру з кіношним минулим ми мали б фінансувати всю екосистему: TAF, 3DTech, SkyFall, Wild Hornets, Vyriy, DEVIRO, Athlon Avia, Octava Defence, Аеророзвідку та десятки інших команд. Замість ручного розподілу і політичного доступу — залізна промислова логіка і фронтовий результат.

311 мільярдів могли б купити Україні рік тотальної дронової переваги над Росією. Але якщо такі колосальні ресурси концентруються навколо одного приватного гаманця оточення президента, це вже не стратегія оборони. Це цинічна приватизація війни, надійно схована під грифом державної таємниці з металевим присмаком крові українських солдатів.

—

Владислав Смірнов, аналітик ЕАЦ, опубліковано на сторінці автора у Фейсбук

Читайте також: 

• Мережева корупція атакує. Після "орлів" Кравченка і "тітушок" Януковича настав час "клоунів" Татарова?
• Російський слід в справі про корупцію в «Енергоатомі»: чинник агента ФСБ Деркача
• Грані корупційного спрута Банкової. "Рьошик" Міндіча й ракети Fire point
• "Жалко дєнєг": Як "Рокет", "Тенор" і "Професор" ділили кеш у пакетах, поки ви сидите без світла
• Операція "Мідас": країна остаточно розділилася на "Україну героїв" та "Україну міндічів"
• Як ставленики та друзі президента Зеленського обікрали Україну як мінімум на 100 млн доларів
• Шабунін: Силовики, руками яких Зеленський нищить НАБУ та САП, тісно пов'язані з Росією
• НАБУ вивчає обставини втечі Міндіча та спробує його повернути
• Корупція в енергетиці: НАБУ вилучило вже понад $4 млн під час обшуків, які досі тривають
• "Жах для тебе, а не для мене": НАБУ показало "Карлсона/Міндіча" – боса ОЗГ
• Операція «Мідас»: КАРЛСОН (Міндіч). Нова порція відео про ЗЕхапуг від НАБУ