Пункт божевілля Христини Алчевської або як навчити грамоті тисячі жінок всупереч заборонам імперії

Версия для печати

 Христина Алчевська здобула освіту потайки, мріяла навчати жінок і створила одну з найуспішніших недільних шкіл свого часу. Присвятила життя просвітництву, популяризації української мови та боротьбі за право жінок на освіту.

Встановила на власному подвір'ї перший в Україні пам'ятник Шевченку, нагадує видання ЕСПРЕСО.

Походження та ранні роки

Христина Журавльова, а після заміжжя Алчевська, народилась 16 квітня 1841 року на Чернігівщині. Учителька, організаторка народної освіти, меценатка і письменниця. Засновниця Харківської жіночої недільної школи та дружина засновника міста Алчевськ Олексія Алчевського. Мати Дмитра – кандидата природничих наук, Григорія, Ганни – викладачки в жіночій недільній школі, Миколи, який став театральним критиком та  автором першого букваря для дорослих українською мовою, Івана та Христини Алчевських.

Її батько –  Данило Журавльов, був викладачем російської словесності в міському училищі, а мама – Аннет Миколаївна Вуїч – дворянка за походженням, мала сербське й румунське коріння.

Освіту Христина здобула самотужки, підслуховуючи під дверима, як найнятий за п’ять карбованців семінарист навчав грамоти братів, писали "Українки". Пізніше вона брала їхні підручники й самостійно вчилася за ними. Багато читала, що й стало для неї порятунком і розрадою, коли померла мати. Тоді дівчині виповнилось 16 років, й вона зрозуміла, що ніхто більше не заступиться за неї.

Понад усе вона мріяла стати вчителькою, бо хотіла дати іншим жінкам те, чого була сама позбавлена, – освіту. Про це вона пізніше писала у листі до Івана Франка: "Кажуть, у кожної людини є свій пункт божевілля. Моїм пунктом була думка навчити грамоті якомога більше жінок. Мені здавалося завжди, що чоловік набагато щасливіший у цьому. Що стосується жінки, то живуть упередження проти її освіти, починаючи з хати і закінчуючи палатами".

Друкувала статті у яких закликала вчитися самостійно й навчати інших у народних школах. Одна її поезія настільки вразила молодого харківського підприємця Олексія Алчевського, що він, не знаючи імені авторки, написав у редакцію. Зав’язалося листування. За рік після знайомства, у 1862-му, закохані одружилися. Христина, вже Алчевська, разом з чоловіком переїхала до Харкова. Того ж року вона заснувала Харківську жіночу недільну школу.

Читайте також: Донбас порожняк не гонить: як московська церква в Україні втрачає східні єпархії

Розвиток освіти та культурна діяльність

У жіночій недільній школі Христина Алчевська, разом із колективом, викладала українською правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію. Там безплатно працювало понад 100 вчителів. В перші роки в школі було близько 50 учениць, середній вік школярок, станом на 1878-79 роки – 12 років, на 1892-93 роки – 14 з половиною років. У цей час кількість учениць зросла до 700.

Її чоловік став великим промисловцем і банкіром – одним із засновників Харківського торговельного банку, третього за значенням у Російській імперії, засновником Земельного та Іпотечного банків, очільником біржового комітету та власного торгового дому. Також Олексій успішно займався сільським господарством, металургією, пізніше заснував на Донбасі гірничо-промислові товариства й металургійні заводи. 

У 1879 відкрила ще одну школу в селі Олексіївка, нині Луганщина, навчання в якій вели також українською мовою. Жінка усвідомлювала важливість навчання українською, особливо у східних регіонах. Також учні там вивчали історію, правознавство, географію, фізику, хімію, математику. А поза уроками відвідували театри. У школі викладав Борис Грінченко.

У 1896 році Алчевська збудувала для школи будинок вартістю 50 000 карбованців. Це було єдине власне приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

Окрім мови популяризувала народну пісню, творчість Тараса Шевченка. У 1899 році Алчевська встановила погруддя Кобзаря роботи скульптора Володимира Беклемішева на території власної садиби. Це був перший в Україні пам’ятник Кобзареві.

Христина Алчевська згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного бібліографічного покажчика "Что читать народу?", де було понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів. Сама Алчевська написала 1150 анотацій.

Читайте також: Український Донбас: ОУН-УПА, дисиденти, виступи шахтарів проти радянської влади: 12 фактів

Останні роки і спадщина

Смерть коханого чоловіка (1901), який завжди підтримував її, стала тяжким ударом для Христини. Щоб витримати горе, вона ще більше працювала. І писала мемуари, які вийшли у 1912 році під назвою "Передумане й пережите". У них вона писала про свою любов до України та її народу, розповідала, як виховувала ці почуття не лише в учениць, але й у своїх власних дітей. І відкривала таємницю – попри царську заборону, протягом усіх років у її школі звучала українська мова, українська пісня, українські вірші. 

Христина Алчевська померла 15 серпня 1920 року в Харкові й була похована на одному з міських цвинтарів.

Нагороджена багатьма найвищими нагородами – золотими та срібними медалями, почесними дипломами. На її надгробку зроблений напис "Просвітителька народу". Іменем Христини Алчевської названо 28 курінь Уряду пластунів юніків і юначок. Вулиці Христини Алчевської у містах Дніпрі, Кривому Розі, Кременчуці, Львові та Чернігові. У місті Київ є провулок Христини Алчевської.

—

Тетяна Яворська, опубліковано у виданні ЕСПРЕСО

Читайте також: 

• Орися з п’ятьма мовами або історія елітної розвідниці ОУН яка перетворювала школу на криївку
• Розсекречені архіви спецслужб СРСР: Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні
• "Голос однієї російської ув’язненої". Леся Українка як наставниця політичного активізму
•  Марія Загірня — «тінь» генія чи окрема величина?
• Історія Євгенії Готь у часи радянських репресій: "Віддайте нам нашу вчительку"
• «Уночі відкопали брата. Загорнули в простирадло й так несли майже вісім кілометрів»
• Життя і подвиг розвідниці Ольги Басараб: Повішена на вишитому рушнику в польській тюрмі
• Уроки історії. Сергій Шелухин – міністр юстиції УНР, самостійник від юриспруденції
• Меценати проти імперії: культурний спротив, що спричинив національний рух