Параліч на тлі вимирання: чому трагедія окупованих Олешок розбивається об слово «мандат» в ООН

Версия для печати

Якщо вас колись цікавило, як виглядає абсолютне моральне банкрутство, загорнуте в дорогий швейцарський протокол, завітайте до коридорів Палацу Націй у Женеві.

Поки на лівобережжі Херсонщини люди, які дивом вижили після підриву Каховської греблі, повільно згасають від штучного голоду в російській блокаді, міжнародні функціонери з багатомільярдними бюджетами діловито гортають календарі. Врятувати дітей і стареньких просто зараз не дозволяє суворий регламент, тому світовій спільноті пропонують почекати до весни 2027 року, коли дипломати неспішно підшиють чергову порцію трагедій у красивий фірмовий звіт. В епоху, коли агресор із правом вето диктує правила в Радбезі, головним інструментом захисту прав людини стало бездоганне вміння розводити руками й ховатися за спасительним словом «мандат».

Глуха стіна в Женеві - як слово «мандат» замінило порятунок живих людей

В окупованих Олешках на лівобережжі Херсонщини розгортається тиха гуманітарна трагедія. Люди, які пережили катастрофічне затоплення після підриву греблі Каховської ГЕС, виснажені роками окупації та відрізані від базового медичного забезпечення, опинилися в умовах штучного голоду. Російські військові методично блокують будь-яку допомогу, перетворюючи виживання цивільного населення на щоденну лотерею. Проте за тисячі кілометрів звідти, у затишних швейцарських кабінетах Палацу Націй у Женеві, ця екзистенційна катастрофа миттєво втрачає запах гару, відчай і людські сльози, перетворюючись на суху юридичну казуїстику.

Коли українські журналісти спробували з'ясувати у представників структур Організації Об'єднаних Націй, що саме міжнародне співтовариство робить просто зараз для порятунку людей в Олешках, вони натрапили на крижану стіну байдужості. Як зазначає у своєму репортажі видання hromadske, посадовці міжнародних інституцій заявили, що відомості про катастрофу на лівобережжі Дніпра можуть потрапити до офіційних доповідей у кращому разі в березні 2027 року. На будь-яку спробу апелювати до невідкладності порятунку відповідь незмінно зводилася до єдиного бюрократичного терміна — «мандат».

Читайте також: Голод в окупованих рашистами Олешках - евакуація заблокована загарбниками

Парадокс полягає в тому, що Україна та профільні гуманітарні місії мають повну технічну готовність до порятунку цивільних. Постійний представник України при Відділенні ООН у Женеві Євгеній Цимбалюк неодноразово підкреслював, що Київ разом із Міжнародним комітетом Червоного Хреста підготував усю необхідну логістику для відкриття гуманітарного коридору. МКЧХ двічі на тиждень звертається до російського командування із запитами на пропуск конвоїв з їжею та ліками, але щоразу отримує категоричну відмову. Окупаційна влада використовує голод як свідомий інструмент тиску та депопуляції захоплених територій.

Тему Олешок підіймали на офіційних засіданнях і під час тристоронніх кулуарних зустрічей між дипломатами України, США та Росії. Українська сторона передавала американським переговірникам детальні списки потреб і закликала застосувати тиск на Кремль, аби розблокувати виїзд літніх людей і дітей. Проте міжнародні гуманітарні організації не наважуються перетнути лінію фронту без письмових гарантій Москви. Покладаючись на ООН як на вищу глобальну інституцію захисту прав людини, вони незмінно потрапляють у пастку її власної процедурної безпорадності.

Цей цинічний контраст між смертями на окупованих територіях і безтурботністю міжнародних клерків оголює моральну прірву, в яку скотилася світова дипломатія. Поняття мандата, яке первісно створювалося для впорядкування допомоги, перетворилося на зручне алібі для бездіяльності. Організація, покликана запобігати воєнним злочинам, добровільно обмежила власну роль функцією повільного реєстратора масових страждань, який приходить на згарище лише тоді, коли рятувати вже нікого.

Бюрократична карусель

Спроба домогтися термінової реакції всередині женевського офісу ООН нагадує пересування нескінченним замкненим лабіринтом. Коли вимогу щодо негайного втручання в ситуацію в Олешках адресували Незалежній міжнародній комісії з розслідування порушень в Україні (COI), експерти розвели руками: на перевірку, юридичну верифікацію та каталогізацію свідчень потрібні місяці. До того ж бюджет комісії було суттєво скорочено, через що польові місії в Україну замість двох разів на рік тепер фінансуються лише раз на дванадцять місяців. Комісія лише збирає матеріали для майбутніх судових трибуналів, але не має права рятувати живих.

Читайте також: Російські загарбники влаштували голодомор в Олешках: "Або померти від дрона, або від голоду"

При цьому самі члени комісії неофіційно визнають, що за наявності політичної волі система здатна діяти на випередження. Показовим прикладом став травень 2022 року, коли після жахливих знахідок у визволеній Бучі Рада з прав людини ухвалила спеціальну надзвичайну резолюцію, доручивши Комісії негайно вирушити на місце подій. Тоді світ визнав ситуацію екстраординарною й подолав власні бюрократичні запобіжники за лічені дні. Проте трагедія окупованих міст півдня подібного винятку не заслужила: для тисяч українців за зачиненими дверима окупації чиновники пропонують дочекатися чергової регулярної сесії наступного року.

Коли ж розслідувачі звертаються до структур із більш гнучкими повноваженнями, зокрема до Управління верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR), коло замикається знову. Це відомство володіє правом оперативного реагування, але й воно заявляє про відсутність мандата на практичний порятунок.

Представники OHCHR відверто визнають, що не мають власних спостерігачів на окупованих землях, і замість організації місій просять українських журналістів і волонтерів надсилати їм докази злочинів електронною поштою. Для вирішення гуманітарних питань дипломати перенаправляють запити до Управління з координації гуманітарних справ (OCHA), яке у відповідь просто бере паузу та ігнорує звернення.

Читайте також: Анатомія російської жорстокості: ООН оприлюднила масштабну доповідь про сексуальне насильство під час війни в Україні

Так функціонує багатомільярдна машина із сотнями підрозділів, департаментів і комітетів. Статут ООН визначає шість основних органів, включно з Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки, до яких додаються десятки спеціалізованих агенцій — від Всесвітньої продовольчої програми до UNICEF. Кожна з цих структур має власні бюджети, автопарки та дипломатичні паспорти. Проте щойно виникає критична потреба прорвати блокаду та врятувати людей від голоду, жодна з них не знаходить у своїх регламентах повноважень для рішучого кроку вперед.

Розмивання відповідальності стало головною технологією самозбереження міжнародних інституцій. Передаючи папери від однієї комісії до іншої, чиновники імітують активну діяльність, пишуть звіти та погоджують формулювання. Тим часом на окупованих територіях гинуть українські громадяни, не дочекавшись навіть пляшки питної води від організацій, чиї статути починаються зі слів про захист гідності та цінності людського життя.

Обстріляні житлові квартали міста Олешки. Фото Дмитра Лубінця

Тінь агресора в Палаці Націй

Вимагати від системи ООН рішучих дій на захист жертв агресії стає дедалі важче через те, що сама організація глибоко просякнута російським впливом. Попри те, що у квітні 2022 року Генеральна Асамблея призупинила членство Російської Федерації в Раді з прав людини, її фактична присутність у женевських коридорах майже не зазнала змін. Офіційно Москва має статус спостерігача, проте її дипломати почуваються господарями ситуації, щодня демонструючи зневагу до встановлених правил.

Атмосфера у штаб-квартирі Ради з прав людини наочно ілюструє межі компромісів. У кулуарах відкрито лунає російська мова, представники підконтрольної Кремлю Білорусі зачитують темники про нібито «гоніння вірян» і «утиски прав», а російські дипломати демонстративно курять прямо під знаками заборони, знаючи, що жоден охоронець не наважиться зробити їм зауваження. Безкарність на побутовому рівні дзеркально відображає безкарність Москви на геополітичній арені.

Простір Палацу Націй перевантажений імперськими символами минулого століття. Центральне місце у внутрішньому дворі займає монумент під назвою «Успіхам людства в освоєнні космосу присвячується» — подарунок Радянського Союзу 1971 року, що є зменшеною копією московського обеліска. А буквально за парканом комплексу ООН височіє масивна будівля російського консульства. На відміну від дипломатів цивілізованого світу, співробітники російської та китайської місій живуть безпосередньо за парканом цієї власності, залишаючись під цілодобовим ковпаком спецслужб і транслюючи свою волю в зали засідань.

Найбільш показовим фактом інституційної інтеграції держави-агресора є те, що посаду генеральної директорки Відділення ООН у Женеві (UNOG) обіймає громадянка Росії Тетяна Валова. Хоча формально ця функція має адміністративно-господарський та протокольний характер без права блокування чи ухвалення політичних резолюцій, російська пропаганда віртуозно використовує сам факт її керівництва для демонстрації збереження контролю над ключовими міжнародними майданчиками. Москва зберігає сотні своїх представників на посадах міжнародних цивільних службовців у всьому апараті організації.

У такій токсичній атмосфері будь-яка спроба засудити російські злочини натикається на невидимий, але дуже відчутний опір. Російська мережа лобістів, дипломатів і лояльних чиновників роками вибудовувала захисні бар'єри, які блокують оперативні рішення. Доки агресор залишається частиною системи, яка покликана його судити, наївними виглядають будь-які сподівання на те, що ця система зможе стати на бік тих, кого той самий агресор морить голодом в Олешках.

Привид Ліги Націй: коли право сили перемагає міжнародне право

Нинішня деградація ООН разюче нагадує долю її історичної попередниці — Ліги Націй. Створена після Першої світової війни для недопущення нових глобальних конфліктів, вона виявилася абсолютно безпорадною перед лицем мілітаризму в Європі та Азії. Нездатність Ліги запобігти агресії та захистити кордони суверенних держав призвела до її морального краху задовго до того, як у квітні 1946 року організація офіційно саморозпустилася. Сучасна Організація Об'єднаних Націй упевнено рухається тією самою траєкторією самоліквідації.

Сухі статистичні показники свідчать про повний параліч безпекових механізмів. Згідно з даними Уппсальської програми даних про конфлікти (UCDP), станом на 2025 рік на планеті зафіксовано 65 збройних протистоянь — це абсолютний історичний антирекорд за весь час ведення спостережень після 1946 року. Світ стає дедалі більш фрагментованим і насильницьким, тоді як головна інституція з підтримання миру перетворилася на безсилого спостерігача, чий вплив на завершення воєн прямує до нуля.

Головним детонатором цієї кризи є архаїчний устрій Ради Безпеки ООН. Держава, яка вчинила найбільшу загарбницьку війну в Європі з часів Гітлера, володіє правом вето в органі, що має право застосовувати силу для відновлення миру. Росія використовує свій статус постійного члена як абсолютний імунітет, ветуючи будь-які резолюції, санкції чи рішення щодо захисту українського народу. Це перетворює Радбез на глухий кут, де агресор одноосібно диктує правила гри решті світу.

Про необхідність кардинальної реформи структури відкрито заявляють лідери західного світу. Виступаючи на трибуні Генеральної Асамблеї ООН, президент Франції Емманюель Макрон прямо попередив міжнародне співтовариство про загрозу остаточного повернення до «закону джунглів», де визначальним стає виключно право сили. Французький лідер закликав до негайного розширення складу Ради Безпеки, обмеження використання права вето у справах про масові злочини та відновлення дієздатності інституцій, які мають захищати міжнародне право, а не обслуговувати амбіції ядерних диктатур.

Сьогодні ООН зберігає певну користь виключно як механізм подолання наслідків стихійних лих або платформа для акумулювання фінансової допомоги донорів. Проте у питаннях запобігання агресії та порятунку людських життів вона остаточно збанкрутувала. Трагедія голодуючих Олешок — це не прикрий збій у роботі системи, а її реальне обличчя. Це вирок архітектурі світового порядку, яка готова пожертвувати живими людьми заради збереження паперових регламентів і комфорту власної номенклатури.

—

За матеріалами статті hromadske "«У нас немає мандата». Як голод в Олешках укотре показав необхідність реформи ООН"

В тему: 

• ООН - структура, побудована за принципом організованого лицемірства
• Журналісти отримали переписку ООН з рашистами в якій Гутерріш пропонує обхід санкцій 
• Генсек ООН фактично визнав що організація безсила проти фашистської Росії
• Росія відверто насміхається з Радбезу ООН при його повній безпорадності
• Як вигнати фашистську Росію з ООН і навіщо це Україні
• Країни G4 заявили про нагальну потребу в реформі Ради безпеки ООН
• В ООН не бачать геноциду у діях рашистів, бо ті вбивають українців недостатньо багато та без умислу
• В ООН трохи прозріли після чергових ударів рашистів по мирним українцям