Між минулим і майбутнім та чому нескінченні суперечки про події 2023 року не допоможуть фронту сьогодні

Версия для печати

Соціальні мережі вкотре вибухнули хвилею обговорень на тему того, як саме варто було воювати минулого року. Проте за ширмою цих дебатів часто ховаються значно глибші системні проблеми, про які воліють мовчати і політики, і частина суспільства.

Як зазначає військовий оглядач Кирило Данильченко у своєму дописі у Facebook, ми вперто продовжуємо ігнорувати виклики сьогодення, фокусуючись на стратегіях минулого, які вже неможливо змінити.

Уроки Вердена та жорсткі реалії сучасної позиційної війни

Критика подій 2023 року зазвичай базується на припущеннях про можливість швидкого розсікання ворожого фронту до того, як росіяни встигли закопатися в бетон.

Проте реальність виявилася значно складнішою, адже противник почав воювати не просто як найманці, а як повноцінна держава. Вони провели мобілізацію сотень тисяч людей, залучили величезні ресурси для будівництва укріплень та налагодили промислове виробництво боєприпасів.

Читайте також: Чому цю битву Першої світової війни, яку називали "Верденська м'ясорубка", порівнюють з обороною Бахмута

У підсумку замість стрімкого наступу ми отримали аналог битви під Верденом часів Першої світової. Головною причиною такої ситуації стала неможливість збити ворожі «очі» в небі, стійкість управління в тих, хто тримає оборону, та блискавичне будівництво нових ліній укріплень прямо за спинами захисників.

Справжній аналіз цих причин зараз мало хто хоче проводити, адже це потребує визнання персональної відповідальності за помилки.

Мобілізація суспільства та незручні питання до українського тилу

Замість нескінченного пережовування минулого варто звернути увагу на критичний некомплект у лавах Збройних Сил України, який відчувається вже зараз.

Автор порушує вкрай непопулярне питання мобілізації жінок до тилових частин, зенітних підрозділів чи автобатів. Це дозволило б вивільнити обмежено придатних чоловіків для виконання важливих фронтових завдань, проте суспільство та влада поки не готові до такої дискусії.

Читайте також: Суспільний зріз на межі 2026 року: за якою формулою українці бачать завершення війни

Система, яка тривалий час трималася переважно на волонтерських донатах та «банках», поступово вичерпує свій ресурс. Україні потрібні структурні зміни, подібні до досвіду великих воєн минулого століття.

Йдеться про створення спеціальних організацій для залучення людей, які не можуть бути на передовій через стан здоров'я, до будівництва доріг, ремонту техніки та обслуговування укріплень. Навіть представники «еліт» мали б демонструвати солідарність через символічну службу в шпиталях чи логістиці, як це робили аристократи в минулому.

Фінансова агонія та болючий пошук нової моделі виживання держави

Сьогоднішня система штрафів за неявку до територіальних центрів комплектування дещо нагадує оплату вечері в ресторані — людина платить кошти і продовжує працювати на критичній інфраструктурі. Це модель пасивного виживання, а не активної підготовки до перемоги.

Поки держава боїться втратити рейтинги через радикальні реформи, країна наближається до моменту, коли стара модель підтримки армії остаточно перестане працювати.

Читайте також: Мобілізаційне решето України: Рівніші за інших і "не народжені для війни"

У той час як на кону стоїть доля важливих міст та цілих регіонів, багатьох більше цікавить процес майбутньої відбудови. Обговорення подій 2023 року стало такою собі «безпечною зоною», де не потрібно приймати складних рішень тут і зараз. Але саме сьогоднішні кроки щодо націоналізації стратегічних заводів, зупинки експорту добрив на користь власної хімії та масової підготовки технічних кадрів визначать, чи буде кому відбудовувати цю країну завтра.

Ситуація вимагає відмови від популізму та переходу до реальної військової економіки. 

Дорожня карта виживання та реальні кроки для переходу від моделі волонтерських банок до воєнної економіки

Коли вичерпується модель, побудована на ентузіазмі та донатах, держава має перейти до системних, часто непопулярних, але життєво необхідних кроків. Як зазначає Кирило Данильченко у своєму аналізі, ми підійшли до межі, де рейтинги мають поступитися місцем виживанню нації. Нижче наведено перелік стратегічних рішень, які могли б стати основою нової моделі оборони України.

Основним кроком має стати раціоналізація використання людей. Якщо на фронті не вистачає піхоти, тилові структури — автобати, ремонтні майстерні, підрозділи зв'язку та зенітні розрахунки в глибокому тилу — мають бути максимально укомплектовані жінками та особами, чий стан здоров'я не дозволяє брати участь у штурмових діях. Це дозволить вивільнити сотні тисяч обмежено придатних чоловіків для логістичних та фортифікаційних робіт безпосередньо в зоні бойових дій.

Читайте також: Мобілізація: відповіді на найпоширеніші питання

Важливо також запровадити систему трудової повинності для тих, хто не потрапляє під мобілізацію. Створення аналога «Організації Тодта» дозволило б залучити цивільний ресурс до будівництва ліній оборони, ремонту доріг та відновлення пошкоджених мереж у прифронтових районах. Це зніме навантаження з бойових інженерних частин і дозволить їм зосередитися на мінуванні та розмінуванні.

Технологічна мобілізація та реальна реформа освіти

Замість гучних гасел про «мільйон дронів» держава має забезпечити базу для їх виробництва. Це означає радикальну реформу професійно-технічної освіти. Потрібна масова підготовка фахівців, які вміють тримати паяльник, працювати з ЧПУ-верстатами та програмувати контролери. Це люди, які мають стати основою нових «технологічних сотень», що забезпечуватимуть армію засобами ураження безпосередньо біля фронту.

Промисловий сектор також потребує перегляду пріоритетів. Потрібно припинити експорт хімічної продукції та добрив, якщо ці ресурси необхідні для виробництва вибухівки та нітрування. Питання націоналізації стратегічних заводів, які належать олігархам і використовуються для викачування валюти за кордон, має стати на порядок денний як засіб забезпечення армії власною хімією та технологіями.

Читайте також: Михайло Онуфер: Армія – це зріз, показник країни. Якщо в країні відбувається хаос, в армії відбувається те саме

Справедливість через залучення еліт

Жодна мобілізація не буде успішною, якщо суспільство відчуває несправедливість. Кроком до відновлення довіри має стати залучення представників влади, великого бізнесу та їхніх родин до символічної, але реальної служби.

Робота у військових шпиталях, логістичних центрах чи автобатах протягом певного терміну — це шлях, яким йшли європейські аристократії під час світових воєн. Це демотивує «відкуп» через штрафи та створює відчуття єдиного національного організму.

Читайте також: Павло Казарін: "Партія ухилянтів"

Відмова від штрафів як способу «купити» безпеку

Модель, де сплата штрафу в смартфоні звільняє від обов'язку, є руйнівною. Держава має перейти від системи покарань до системи чітких пріоритетів. Кожен громадянин має розуміти свою роль: або ти в армії, або ти працюєш на заводі, що виробляє снаряди, або ти будуєш укріплення.

Читайте також: Корупція, гра в хованки і кумівство: як мільйони "ухилянтів" уникають відповідальності в Україні

Проміжних варіантів у вигляді «я просто плачу податки» в умовах тотальної війни не існує. Тільки перехід до жорсткого планування ресурсів дозволить витримати марафон, у який перетворилося це протистояння.

Ці кроки є болючими, але вони є єдиною альтернативою поступовому виснаженню.

—

«Аргумент»

Читайте також: 

• Полювання на військкомів. Як Україна намагалася щось покращити в мобілізації і чому нічого не вийшло
•  Як дозвіл на виїзд за кордон чоловікам 18-22 років позначився на ринку праці та які проблеми можуть виникнути в майбутньому?
• Студентська «евакуація»: як геніальний план влади втримати молодь в Україні призвів до кадрового голоду та закриття кафе
• Куди цивільному йти воювати? Роз’яснення для охочих край боронити
• Прикриваючи власні прорахунки з проведення мобілізації, тепер із нас роблять націю ухилянтів
• Мобілізаційна криза та прорахунки командування. Чому Україна втрачає позиції на Сході
• Про мобілізацію: Висновок – боротьба буде нещадною і постійною, інакше – смерть
• Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання
• Мер Бойченко про те, як Маріуполь (не) готували до війни: «Ніхто не казав, що буде війна...»
• "Найкращі роки" та "героїчне" СЗЧ: Відповідь медійного бійця медійному бійцю