Голоси Кавказу: ногайці прагнуть незалежності, а черкеси відновлюють історичну правду

Версия для печати

Поки увага світу прикута до війни в Україні, на Кавказі тривають свої, часто невидимі для широкого загалу, процеси боротьби за виживання. Народи, чиї землі були розділені радянською владою або колонізовані Російською імперією, продовжують відстоювати своє право на ідентичність.

Журналіст Валентин Деменко поговорив із лідером руху «Вільний Ногайстан» Різваном Кубакаєвим та незалежним черкеським журналістом Айдаміром Казаноко про історичні травми, сучасні репресії та візію майбутнього.

Частина I. «Нас позбавили навіть теоретичної можливості мати автономію»

Перший співрозмовник — Різван Кубакаєв (відомий також як Тодар Бактемір). Він очолює рух «Вільний Ногайстан» і розповідає про трагедію розділеного народу та його прагнення до повної політичної самостійності.

— Різване, які настрої зараз панують серед ногайського народу?

— Настрій однозначний — ми прагнемо повної незалежності від Росії. Молодь дедалі активніше заявляє про свої культурні потреби та право на самовизначення. Наш народ хоче позбутися наслідків російської колонізації та нарешті повернути собі право самостійно вирішувати власну долю.

— Як ви популяризуєте ідеї руху «Вільний Ногайстан» в умовах інформаційної блокади?

— Ми використовуємо всі можливі платформи: Instagram, Facebook та інші соцмережі. Це питання виживання: наш народ буквально зникає на очах. У Дагестані, наприклад, під час переписів чисельність ногайців штучно занижують або взагалі «переписують» нас, стираючи ідентичність. Тому ми координуємо зусилля з іншими народами — чеченцями, інгушами, тюрками Поволжя. Мета у нас одна — об’єднатися й відстояти своє право на існування.

— Ви часто згадуєте 1957 рік як переломний момент. Чому ця дата така важлива?

— Це трагічна сторінка нашої історії. 9 січня 1957 року, коли було відновлено Чечено-Інгушську АРСР, історичну батьківщину ногайців — Ногайський степ — цинічно розшматували. Без жодних пояснень, лише «на прохання Дагестанського обкому КПРС», наші землі розділили між Дагестаном, Чечнею та Ставропольським краєм. Караногайський, Кизлярський та інші райони передали Дагестану. Цей територіальний переділ став національною катастрофою, адже нас позбавили навіть теоретичної можливості створити власну автономію. Тому 9 січня для нас — це день жалоби.

— Яке ставлення ногайців до нинішньої війни Росії проти України?

— Наш народ добре розуміє, що це не наша війна. Ставлення до так званої «спецоперації» різко негативне. Ми бачимо, що Москва не поважає ні автономій, ні прав народів. Будь-яка незалежна організація, що говорить про свободу — чи то ми, чи черкеські активісти, чи представники Ічкерії — одразу таврується як «екстреміста». Саме тому ми не спілкуємося з так званою російською опозицією: вони не підтримують незалежність поневолених народів.

Частина II. «Зламати наші цінності не вдалося ні імперії, ні СРСР»

Друга частина розмови присвячена черкеському питанню. Айдамир Казаноко, незалежний журналіст і блогер, пояснює, як розсіяний по світу народ зберігає єдність і чому визнання геноциду є ключовим для їхнього майбутнього.

— Айдаміре, чи вважаєте ви себе представником національно-визвольного руху?

— Я не входжу до жодних організацій, залишаючись незалежним оглядачем. Моє завдання — аналізувати реальність. А вона така: вже понад 160 років черкеський народ розсіяний по світу і позбавлений права на повернення. Навіть на історичній батьківщині ми розділені кордонами різних суб’єктів, хоча всюди є корінним народом. Найбільші наші діаспори зараз у Туреччині, Йорданії, Сирії, а також у Європі та США.

— Що допомагає народу зберігати єдність, живучи в різних куточках планети?

— Фундаментом є «адигство» та «хабзэ» — наш моральний кодекс. Де б не жив черкес — в аулі на Кавказі чи в Туреччині — ми говоримо однією мовою і мислимо спільними категоріями. І, звісно, нас об’єднує історична пам'ять про геноцид XIX століття та прагнення відновити справедливість.

— Які успіхи є на дипломатичному фронті, зокрема у визнанні геноциду?

— Процес триває. Після розпаду СРСР факт геноциду визнали в Кабардино-Балкарії. Важливим кроком стала співпраця з Організацією непредставлених народів (UNPO), що дозволило винести це питання на рівень ООН. У 2011 році геноцид визнала Грузія, а згодом — Україна. Рішення Верховної Ради є знаковим, бо воно не лише підтверджує історію, а й фіксує наші права.

— Чи існує єдина структура, яка координує черкеський рух?

— Це було б спрощенням. Існують сотні організацій, які іноді співпрацюють, а іноді й конкурують. Але з’являються нові потужні ініціативи. Наприклад, у Туреччині діє федерація «КафФед», що об'єднує близько 60 організацій. Нещодавно виникла ініціатива «Черфед», яка планує об'єднати активістів з Туреччини, Канади, Європи та Ізраїлю.

— Які головні загрози ви бачите сьогодні?

— Росія продовжує політику знищення через дезінформацію, агентурну роботу та створення штучних розколів. Ці методи застосовуються і на Кавказі, і на Близькому Сході. Але зламати наш ціннісний стержень не вдалося ні Російській імперії, ні Радянському Союзу. Не вдасться це і сучасній Росії. Боротьба за право на самовизначення триває.

—

Валентин Деменко для «Аргумент»

Читайте також: 

•  Як беззуба реакція Заходу на окупацію Грузії РФ заохотила Путіна напасти на Україну
•  Як Росія колонізувала інші народи та чому вона це заперечує зараз
• Аспекти деколонізаційних завдань в контексті агрессії Росії
• Як саме Росія століттями асимілювала українців там, де могла їх контролювати
• «Те, що росіяни коять в Україні, вони відпрацювали в Чечні». Майрбек Тарамов про анатомію російського терору
• Специфіка російської політики геноциду