Електоральні ігри влади на фоні провалу мобілізації або чому знання історії змушує почуватися фаталістом

Версия для печати

Шокуючі звістки останніх днів зі Львова та Вінниці: серед білого дня українець убив військовослужбовця ТЦК а іший поранив ножем вже двох.

Для історика Романа Лехнюка ця трагедія стала не випадковим інцидентом, а закономірною ланкою у ланцюзі колективної безвідповідальності, що дедалі дужче роз’їдає український тил. У своєму есе для видання ZAXID.net автор препарує феномен «внутрішнього комфорту» тих, хто під впливом російських ІПСО та власного невігластва призначив головним ворогом не Кремль, а власну армію. Це розмова про те, як маніпуляції словом «Конституція» людьми, що ніколи її не читали, перетворюють омріяну свободу на нищівну анархію.

Лехнюк проводить безжальні паралелі з добою Української революції 1917–1921 років та козацькою Руїною, нагадуючи: коли «дикий дух черні» перемагає державницьку логіку, нащадки вчорашніх бунтівників неминуче стають кріпаками або колгоспниками. Автор гостро критикує і владний популізм — від ігнорування проблем мобілізації заради рейтингів до роздачі «кешбеків», що нагадують безкоштовне зерно у стародавньому Римі. Це маніфест про те, що держава — це не лише преференції, а насамперед спільна справа (Res Publica), де відмова від обов’язків одного веде до катастрофи всіх.

Сучасне українське суспільство на всіх його рівнях – це контрасти й перепади, яким позаздрять проєктанти навіть найекстремальніших «американських гірок». Чимало українців ціною власного життя та здоров’я захищають нашу країну і людей від цинічного й аморального російського агресора. Інші ж активно волонтерять, розвивають бізнес чи виховують молоде покоління, щоб воно розуміло, чому і заради чого все це відбувається.

Та в кожної медалі є дві сторони, і ця – не виняток. Частина українців обрала для себе давній і дуже шкідливий український принцип «моя хата скраю». Вони створили уявну зону внутрішнього комфорту, вимурувавши стіни з відмовок. Мовляв, війна почалася, бо політики не домовились; хай спочатку депутати і їхні діти воюють; втечу за кордон, бо держава така-сяка, та чимало інших. При цьому, наче папуги, повторюють слово «конституція», якої абсолютна більшість із них ніколи не читала, тим паче розділів про обов’язки громадян України.

Читайте також: Чому війську бракує людей та як подолати світоглядний конфлікт між фронтом і тилом

Четвергове вбивство військовослужбовця ТЦК у Львові може здатися шокуючим – адже серед білого дня громадянин України вбив військовослужбовця Збройних Сил України, не Росії. Але лише на перший погляд. Адже це просто чергова – хоч і трагічна – ланка в довгому ланцюзі самовпевненої безвідповідальності частини громадян України, які під впливом російських ІПСО та власного невігластва головним ворогом вважають не Росію, а своїх військових, при цьому безтямно радіючи та зловтішаючись.

Можна довго перелічувати недоліки сучасної української держави. Корумпованість, неефективність, непотизм і чимало іншого. Та в пошуку виправдань для власної ницості дехто з українців забуває, що навіть недосконала власна держава буде кращою за чужу. Тим паче таку, що має на меті знищення українців як свідомої національної спільноти. Так само забуває, що держава – це не тільки президент, депутати чи міністри. Це всі громадяни. Адже латинське Res Publica означає ніщо інше, як «справа громади / спільна справа». Справа, яка охоплює і права, і обов’язки. Якщо забрати один із цих складників – система зруйнується. Якщо критична частина громадян відмовляється від своїх обов’язків – вона також зазнає фіаско. Тоді кепсько буде всім.

Зручно забувати й те, що українські політичні еліти не прислані нам із Марса, не підкинуті масонами чи іншими ілюмінатами. Українські виборці самі обирають президента, народних і місцевих депутатів, керівників міст, містечок і сіл. Тому також несуть відповідальність за цей вибір. Звідки в Україні візьметься зріла, свідома, державницька політична еліта, якщо чимало виборців прагне обирати власне відображення – безвідповідальних популістів, яких цікавить лише їхній комфорт і вигода?

Тож нічому дивуватися, що наша влада (президент, відповідальні міністри, чимало депутатів) уже чотири роки ігнорують проблему мобілізації. Після вичерпання хвилі добровольців у 2022 році немає інших способів поповнення лав ЗСУ, окрім мобілізації. Щоб вона відбувалася більш-менш ефективно, треба чітко прописати всі алгоритми, зокрема правові обмеження для тих, хто ухиляється від виконання обов’язку захищати власну країну.

Жодна мобілізація в жодній країні ніколи не мала суто добровільного характеру. Це неприємна, проте аксіома. Але оскільки розв’язання справжніх проблем з непопулярним серед частини наших співгромадян процесом мобілізації не додасть електоральних симпатій, то владі простіше робити вигляд, що проблеми немає, або що вона сама якось вирішиться.

Читайте також: Мобілізаційна криза та прорахунки командування. Чому Україна втрачає позиції на Сході

Куди легше здобути популярність, роздаючи наліво й направо «кешбеки» та інші «єБачки» втішеним масам, які через власну обмеженість не розуміють катастрофічних наслідків такого дикого популізму. Утім, плебс у давньому Римі також не задумувався про складні матерії під час роздач безкоштовного зерна. Знання історії в сучасних і українських, і геополітичних реаліях взагалі змушує почуватися фаталістично. Усі ці події раз по раз викликають ефект дежавю і нестримне бажання цитувати другого президента незалежної України: «Це ж було вже!».

Понад сто років тому видатний галицький політик і педагог Олександр Барвінський писав про «дикий дух давньої черні», який у критичні хвилини нашої історії так часто стає на заваді українській нації та державності. Козацька чернь, що зіграла фатальну, воістину руїнницьку роль у занепаді козацької держави та її поглинання Московією, без сумніву вважала свої мотиви до внутрішніх чвар і колотнеч виправданими і справедливими.

Читайте також: Прикриваючи власні прорахунки з проведення мобілізації, тепер із нас роблять націю ухилянтів

Як і тисячі гордих і не дуже отаманів часів Української революції 1917–1921 років. Але навіть мінімального знання української історії має вистачати, щоб пам’ятати наслідки. Наслідки, за яких свобода ставала анархією, а зосередженість тільки на власних бажаннях і потребах неминуче призводила до поразок і трагедій. Чимало гордих козаків і отаманів, що вставляли палки в колеса власним поводирям і державності, якщо й не стали кріпаками / рабами-колгоспниками самі, то багато в чому забезпечили таку долю своїм нащадкам.

Не менш важливо пам’ятати й долю тих лідерів, котрі у критичні миті дбали не про державу та її людей, а про власне еґо й популярність серед неосвічених і вкрай непослідовних мас. Досить згадати бодай лідерів Української Центральної Ради чи Директорії, які в гонитві за симпатіями селянської черні суттєво спричинилися до власної підсумкової поразки перед лицем більшовицької безжалісності.

Читайте також: «Усьому суспільству, від старого до малого, треба зайти у війну й чимшвидше»

Хочеться вірити, що ті українці, котрі воліють «не дивитися вгору» і так затято радіють вбивству українського військовика власним співгромадянином, колись таки прозріють. Бо зусиль свідомої й ініціативної частини українського суспільства може й не вистачити, щоб захистити нас усіх і нашу спільну(!) державу. Особливо коли чимало громадян, а часто і влада, замість допомоги лише шкодять у цій справі. Віра, хай і позбавлена раціонального ґрунту, – це все, що тут залишається. Бо майбутнє, у якому «дикий дух черні» знову знищить власну державу на радість Росії, – це насправді відсутність майбутнього.

—

Роман Лехнюк, опубліковано у виданні ZAXID.net

Читайте також: 

•  Мобілізаційне решето України: Рівніші за інших і "не народжені для війни"
• Мобілізація: відповіді на найпоширеніші питання
• Михайло Онуфер: Армія – це зріз, показник країни. Якщо в країні відбувається хаос, в армії відбувається те саме
• Правоохоронці відкрили 289 600 справ про СЗЧ і дезертирство з початку широкомасштабної війни
• Командир про причини СЗЧ: безкарність, дикі чутки та погана підготовка
• Донька змусила повернутися в армію. Хотів тікати полем. Історії бійців, що воюють після СЗЧ
• Павло Казарін: "Партія ухилянтів"
• Культурний Шлях на Захід: як 3000 ухилянтів не повернулися з-за кордону за сприяння Мінкульту
• Як (не) карають організаторів схем для ухилянтів які деморалізують армію та населення
• Полювання на військкомів. Як Україна намагалася щось покращити в мобілізації і чому нічого не вийшло
•  Як дозвіл на виїзд за кордон чоловікам 18-22 років позначився на ринку праці та які проблеми можуть виникнути в майбутньому?