Дві долі, один ворог: історія роду Сивеньких від УПА до ЗСУ

Версия для печати

Це розповідь про родину, що майже сто років несе свій шлях боротьби за Україну — від лісів УПА до окопів сучасної війни.

 Часто кажуть, що історія циклічна. І повторюється вона не лише на макрорівні держави, а й у межах окремих родин. Понад століття охоплює одна з таких історій, на яку ми натрапили під час польових досліджень "Живої історії". 

Витоки роду. Історія Михайла

У Марії та Петра Сивеньких, заможної родини мшанецьких господарів, було десятеро дітей. Батьки прагнули дати кожному добру освіту й приділяли особливу увагу вихованню національної свідомості.

Найстарший син, Михайло, вступив до лав Українських Січових Стрільців і загинув під час Першої світової війни. Через чверть століття, у 1924 році, в сім'ї народився наймолодший син, якого на честь брата також назвали Михайлом. Дивовижно, наскільки тісно переплелися долі цих людей. Чи визначило майбутнє спільне ім’я, чи схожість характерів і рис — невідомо, але події повторювалися.

Родина Сивеньких в с. Мшана Городоцького повіту Львівського воєводства. Зліва направо сидять: Йосип, матір Марія з сином Михайлом (на колінах) і батько Петро Сивенькі. Зліва направо стоять: Василь, Марія, Степан, Юліан, Петро, Юлія та Катерина Сивенькі, перед батьком Розалія. / Архів проєкту "Локальна історія"

Молодший Михайло став активістом українських громадських організацій Мшани, був членом товариства "Сокіл", згодом — стрільцем УПА. Спочатку він служив у комендатурі військово-польової жандармерії УПА у Львові, а пізніше разом із сотнею вирушив на інші терени.

Михайло Сивенький, 1940-ві рр. / Архів проєкту "Локальна історія"

У травні 1945 року сотня перебувала в лісах Старосамбірщини, поблизу села Биличі. За свідченнями зв’язкової Євгенії Хім’як (псевдо "Гомон"), 6 травня, після Великоднього сніданку, Михайло Сивенький ("Сизий") та його побратим Михайло Павлишин ("Голуб") відійшли в бік лісу. За спогадами родичів, Михайло любив усамітнюватися й занотовувати пережите в щоденник. Того дня вони натрапили на більшовицьку засідку й були розстріляні. Коли енкаведисти відступили, місцеві селяни поховали повстанців у спільній могилі.

Читайте також: «Буде армія – буде державність!» Цікаві факти про Дмитра Вітовського  

Очевидці згадували, що за кілька днів стрільці УПА напали на радянський загін і знищили його — відплативши за смерть друзів. Ці події підтверджує і «Літопис УПА», де зазначено, що 13 травня 1945 року в засідці між Біличами і Стрільбищем відділ УПА (50 стрільців) ліквідував 25 енкаведистів та партійців, серед них першого секретаря райкому КП(б)У В. Нудьгу.

Євгенія Хім’як згадувала: "Крикнув "Богун": за наших друзів бий катів! Так ми помстилися за смерть "Сизого" і "Голуба". Не знаю, чому ці два хлопці так мені запам’яталися. Мабуть, своєю інтелігентністю, красою і важко видержаністю… Здається, що такі, як "Сизий" і "Голуб", взивають до нас, надіються, що ми доживемо до щасливої пори, не складемо сил і боротимемось до повної Незалежності України. За яку мільйони таких, як вони, безстрашно віддали життя".

Тривалий час рідні не мали достовірної інформації про долю Михайла. Лише з відновленням незалежності України останки упівців перепоховали на меморіальному комплексі "Повстанської слави" в селі Стрілки на Старосамбірщині.

Юнаки з с. Мшана Городоцького повіту Львівського воєводства Стоять зліва направо - Михайло Павлишин та Михайло Сивенький, стрільці УПА / Архів проєкту "Локальна історія"