Довіра в умовах виснаження: як змінилися настрої українців наприкінці 2025 року

Версия для печати

Наприкінці 2025 року українське суспільство продовжує демонструвати унікальну динаміку стійкості, де гостра критика влади парадоксально співіснує з прагненням до національної єдності. Останнє дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведене у листопаді-грудні, підсвічує ключові трансформації в ієрархії суспільної довіри.

 За результатами опитування «Омнібус», ми бачимо чіткий розподіл на інституції «безумовної підтримки», органи «кризового менеджменту» та структури, які перебувають у стані хронічної недовіри. Цей соціологічний зріз є маркером того, наскільки глибоко війна змінила запит громадян на справедливість та ефективність.

Феномен президентської довіри та ефект згуртування навколо прапора

Одним із найпомітніших результатів 2025 року стало зростання рівня довіри до інституту Президента України. Якщо наприкінці 2024 року цей показник становив 45%, то до грудня 2025 року він зріс до 57%. Важливо розуміти природу цього явища: воно відбулося не за рахунок радикального зменшення кількості критиків, а завдяки переходу «невизначених» громадян до табору тих, хто підтримує главу держави.

Соціологи пояснюють це класичним ефектом «згуртування навколо прапора». У складні часи українці воліють демонструвати єдність перед зовнішніми викликами, навіть якщо мають внутрішні зауваження до політики влади. Водночас ядро недовіри залишається стабільним і становить близько третини опитаних, що свідчить про збереження плюралізму думок у країні.

Цікаво, що довіра безпосередньо до Президента як до інституції значно перевищує довіру до інших гілок державної влади. Це створює ситуацію, де на главу держави покладається персональна відповідальність за дії всієї управлінської вертикалі, яка, на жаль, не має аналогічного кредиту довіри від населення.

Парламентська криза та урядова стагнація

Ситуація з Верховною Радою та Кабінетом Міністрів залишається критичною і за останній рік практично не зазнала позитивних змін. Парламент продовжує перебувати на дні рейтингу довіри: лише 12% громадян висловлюють йому підтримку, тоді як 70% налаштовані скептично. Баланс довіри-недовіри тут є глибоко від’ємним.

Це відображає давню втому українців від політичних чвар та відсутність відчуття, що законодавчий орган оперативно реагує на реальні потреби воюючого суспільства. Проте соціологи зазначають цікаву деталь: попри загальну недовіру до інституції, більше половини громадян можуть виділити конкретні фракції, діяльність яких вони схвалюють. Це свідчить про те, що претензії стосуються швидше колективної відповідальності та якості парламентаризму як такого.

Уряд України має дещо кращі показники за Верховну Раду, але також перебуває в зоні негативного балансу. Рівень довіри до Кабміну коливається в межах 23%, тоді як більше половини респондентів висловлюють йому недовіру. Така оцінка роботи виконавчої влади зумовлена складними соціально-економічними процесами та необхідністю ухвалювати непопулярні рішення в умовах бюджетного дефіциту.

Збройні сили як фундамент національної безпеки

Збройні Сили України залишаються абсолютним лідером суспільної довіри, зберігаючи майже монолітну підтримку на рівні 94%. Це не просто статистичний показник, а основа суспільного договору в сучасній Україні. Рівень недовіри до армії становить статистичну похибку (лише 2%), що робить Сили Оборони найбільш легітимною інституцією в країні. Поруч із військовими високий рівень схвалення зберігають волонтери — їм довіряють 79% громадян. Це підкреслює, що суспільство найбільше цінує ті структури, які безпосередньо залучені до захисту держави та надання прямої допомоги.

У силовому блоці також спостерігається цікава ситуація з іншими органами. Служба безпеки України зберігає позитивний баланс довіри (51% підтримки), хоча цей показник дещо знизився порівняно з піковими значеннями минулих років. Національна поліція, навпаки, демонструє негативну динаміку: довіра до неї знизилася до 35%, а недовіра зросла до 46%. Це вказує на зростаючий запит на внутрішню реформу правоохоронної системи та вищу якість забезпечення правопорядку.

Надія на антикорупційні органи та криза правосуддя

Вперше до моніторингу довіри було включено Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), і результати виявилися досить оптимістичними. Половина українців висловлюють довіру цьому органу, що створює позитивний баланс у 19%. Це свідчить про те, що антикорупційна діяльність сприймається суспільством як пріоритетна та знаходить відгук у громадян. На фоні загального скепсису до державних структур, такий рівень підтримки НАБУ є значним авансом на майбутнє.

Проте цей оптимізм розбивається об показники судової та прокурорської систем. Суди та прокуратура залишаються аутсайдерами суспільної довіри. Лише 15% довіряють судам і 12% — прокурорам. Рівень недовіри до цих інституцій стабільно перевищує 60%. Це свідчить про те, що попри численні спроби реформування, пересічний громадянин досі не бачить реальних змін у сфері правосуддя. Відсутність справедливого суду залишається однією з головних внутрішніх загроз національній єдності.

Інституції громадянського суспільства та інформаційний фронт

Цікаву траєкторію демонструють Церква та медіа. Церква, яка роками була безумовним лідером за рівнем довіри, після значного падіння в попередні роки почала демонструвати ознаки стабілізації та легкого зростання (44% довіри). Українські ЗМІ також дещо покращили свої позиції: рівень довіри до них зріс з 27% до 34%. Хоча баланс довіри до медіа все ще залишається від’ємним (-8%), ми бачимо тенденцію до повернення частки аудиторії до традиційних засобів масової інформації, що може бути пов’язано з втомою від неконтрольованого потоку новин у месенджерах.

Консенсус щодо виборів та пріоритети майбутнього

Попри гостру критику на адресу парламенту та уряду, українці демонструють тверезий підхід до питання оновлення влади. Лише 10% опитаних наполягають на проведенні виборів найближчим часом, навіть до завершення бойових дій. Більшість усвідомлює ризики дестабілізації країни та несправедливості голосування, в якому не зможуть повноцінно взяти участь військові та волонтери — ті, кому люди довіряють найбільше.

Суспільний консенсус наприкінці 2025 року можна сформулювати так: критика влади є невід’ємним правом громадян, але єдність заради перемоги та забезпечення миру є безумовним пріоритетом. Українці готові терпіти недоліки чинної системи управління заради стабільності фронту, проте вони накопичують запит на радикальне оновлення політичного ландшафту після війни, де головну роль мають відіграти ті, хто сьогодні має найвищий кредит довіри — захисники та волонтери.

Стаття підготовлена на основі пресрелізу КМІС за грудень 2025 року. Дослідження проведено методом телефонних інтерв'ю (CATI) серед 1001 респондента у всіх підконтрольних регіонах України.

—

«Аргумент»

Читайте також:

•  З війною на межі
• Чи хоче УПЦ МП незалежності від Кирила? Коментують відомі психолог, філософ та історик  
• Чи потрібен Україні Уряд національної єдності якого так боїться влада
• 71% українців хочуть, щоб їхні діти, онуки жили в Україні
• Третина переселенців з України планують залишитися у країнах ЄС (ОПИТУВАННЯ)
• Дві третини українців - за повну заборону УПЦ МП
•  Майже всі українці вже не допускають, що Україна зникне як самостійна держава, — соціологи