Останній бій Холодного Яру: історія повстання в Лук’янівській тюрмі яке відбулось в цей день 103 роки тому

Версия для печати

Історія українського спротиву початку XX століття сповнена трагізму, але водночас вона неймовірно героїчна. Коли ми говоримо про 1920-ті роки, перед очима часто постає картина остаточного утвердження радянської влади.

Проте насправді Україна ще довго «палала». Однією з найбільш яскравих і водночас болючих сторінок цього періоду є повстання в Лук’янівській в’язниці, яке відбулося 9 лютого 1923 року. Це був акт відчаю та найвищої мужності людей, які обрали смерть у бою замість покірної страти в підвалах ЧК.

Холодний Яр: територія свободи проти окупаційного терору

Все почалося з легендарного Холодного Яру. Коли більшовики окупували українські землі в 1920–1921 роках, вони зіткнулися з шаленим спротивом на місцях. Колишні ветерани Першої світової та учасники Української революції не збиралися миритися з політикою «виїмки продовольства», яка фактично була легалізованим грабунком селян.

На Черкащині та Кіровоградщині виникла Холодноярська республіка — справжній осередок української державності, що об’єднував близько 30 населених пунктів.

Як свідчать історичні дані, повстанці були настільки сильні, що навіть зуміли на певний час взяти під контроль місто Чигирин. Більшовицька відповідь була нелюдською: заручники, публічні страти родичів повстанців та каральні акції проти цілих сіл. Це виснажувало сили отаманів, але не ламало їхнього духу.

Прапор повстанців Холодного Яру. Фото: istpravda.com.ua

Читайте також: "Невблаганний ворог". Як виникла республіка Холодного Яру

Операція «Заповіт»: підступність чекістів

Чекісти розуміли, що перемогти отаманів у відкритому бою надто дорого і складно. Тому вони вдалися до хитрощів, розробивши спецоперацію під промовистою назвою «Заповіт». В біографічних нарисах про отаманів, для ліквідації руху було використано завербованих агентів — Петра Трохименка (псевдо полковник Гамалія) та Юхима Терещенка (сотник Завірюха). Вони видавали себе за емісарів Симона Петлюри, обіцяючи загальноукраїнське повстання за підтримки з-за кордону.

Ця пастка спрацювала. Отамани, які прагнули координації та професійної допомоги, повірили агентам. 28 вересня 1922 року під час фальшивого «з’їзду» у Звенигородці Ларіон Загородній, Денис Гупало, Мефодій Голик-Залізняк та інші командири потрапили в полон. Дехто з отаманів, як-от Чорний Ворон, відчув небезпеку і не приїхав, що дозволило їм ще певний час продовжувати боротьбу в лісах.

Чотири години свободи в центрі Києва

Лук'янівська в'язниця, 1900 рік. Фото: wikipedia.org

Полонених героїв етапували до Києва, у сумнозвісну Лук’янівську тюрму. Умови були жахливими: камера № 1 у підвалі, постійні допити та смертний вирок, оголошений 2 лютого 1923 року. Втрачати було нічого. Повстання почалося під час ранкової роздачі окропу.

Сценарій був блискавичним:

• Повстанці вилили окріп на наглядача та відібрали у нього револьвер.
• Захопили тюремну канцелярію, де заволоділи 14 рушницями та набоями.
• Відчинили інші камери, закликаючи в’язнів до останнього бою.

Боротьба тривала чотири години. Холодноярці, старшини армії УНР та галицькі січові стрільці (всього 38 осіб) опинилися в оточенні переважаючих сил ворога.

Читайте також: Останній бій холодноярців

Щоб вирватися, вони навіть спричинили пожежу, намагаючись використати димову завісу. Проте вихід був заблокований. Всі учасники повстання загинули зі зброєю в руках, залишившись непереможеними морально.

Довгий шлях до правди та реабілітації

Радянська влада десятиліттями намагалася стерти пам'ять про цих людей, тавруючи їх «бандитами». Навіть після здобуття Україною незалежності в 1991 році система чинила опір. У 1994 році прокуратура Київської області цинічно відмовила в реабілітації повстанців, вважаючи їхні дії злочинними.

Справедливість було відновлено лише у 2016 році, після Революції Гідності. Апеляційний суд Київської області нарешті визнав: холодноярці не були бандитами, вони були борцями за волю України. Сьогодні їхній подвиг у Лук’янівській тюрмі сприймається як символ того, що українця можна вбити, але неможливо змусити здатися без бою.

—

«Аргумент»

В тему:

• Как убивали украинских атаманов. Операция «Заповіт»- как советская власть уничтожала повстанцев
• Атаманы Гражданской войны в Украине. И их палачи
• "Батько” Свирид. О немыслимых союзах покрасневших "вольных казаков»
• «Киборги»: герои новейшей украинской истории
• На Черкащині місцева влада імітує створення заповідника «Холодний Яр», — активіст