Збочені податкова істина та фіскальна логіка: український Уряд заперечує науку та здоровий глузд

Версия для печати

Чи може кінь підвести людину вагою 80 кг? - Так, може. А якщо він важитиме 100 кг.? – Теж зможе, наприклад, у візку. А що буде, якщо кінь напружити у візок із вантажем 500 кг. та змусити його вести? Батігами, палицями і навіть струмом? - Правильно, кінь здохне.

Чи може людина під водою 30 секунд? – Так, може. А якщо 1,5 хвилини під водою? - Далеко не кожен. Так, сильний, натренований може. А що буде, якщо змусити людину пробути під водою 10 хвилин? Ланцюгами, вантажами та гирями? - Правильно, він захлинеться і втопиться.

Чи може людина сплатити податок у 5% свого доходу? - Так, може, без проблем, особливо коли знає, що кожен платить, і за ці гроші Уряд надає йому певні послуги. Чи може людина сплатити податок у 10% свого доходу? - Так, в принципі, може. Історично - церковна десятина. У багатьох цивілізаціях був такий податок. Знову ж таки важливо, щоб платники податків бачии, куди йдуть гроші. Ось справедливий, непідкупний суд. Ось сильна, професійна армія. Ось поліція, яка захищає добропорядних громадян від злочинців, шахраїв та ґвалтівників. Чи може людина заплатити податок 50+ зі свого доходу? – Тільки з-під палиці. Тільки з фігою у кишені. Тільки до того часу, поки не придумає, як не показувати реальний дохід, або як знизити дохід, або як домовитися зі збирачем податків.

Ось ця грань, за якою практично у кожної людини включається режим «фіг їм, а не мої податки» – приблизно 20% ВВП. Численні дослідження економічної історії показують, що максимально високі темпи економічного зростання забезпечуються за податкового навантаження 19% ВВП. Чим більше це податкове навантаження, тим менше людей буде чесно, відкрито платити податки, тим більше буде «сіра» економіка, тим ширшим буде поширення договорняку, схематозу та корупції. Це правило особливо чітко працює у бідних країнах з великою державою та низьким рівнем економічної свободи. Україна – саме така.

Історія не знає жодного успіху країни, коли податкове навантаження перевищує 20% ВВП на етапі саме накопичення капіталу. Так було в Британії та США, Франції та Німеччині, коли вони ставали на ноги. Так була на Тайвані, у Сінгапурі, Гонконгу та Ю. Кореї. Податкове навантаження має враховувати природу людини, закони людської діяльності. Подивіться, з яким податковим навантаженням функціонують Чилі (у 2024 р. - 20,5% ВВП), Колумбія (19,9% ВВП), Мексика (18,3% ВВП). Подивіться на дві найуспішніші країни Заходу останніх 30 років. В Ірландії податкове навантаження у 2024р. було 21,7% ВВП, у Швейцарії – 27,2%. І в цій країні правова система, адміністрування працюють як годинник. А ось приклади зворотної якості. Двоє невдах Заходу – це Франція та Італія. У Франції податкове навантаження у 2024р. становила 43,5% ВВП, в Італії 42,8% ВВП, а держвитрати перевищують 50% ВВП. Ці країни з колись чудовим виробничим потенціалом загинаються під гнітом податкового та регуляторного навантаження.

Рівень податкового навантаження України у 2024р. - 35,3% ВВП. Це більше, ніж середній показник у країнах ОЕСР. Це як змушувати українців пробути під водою 10 хвилин, як змушувати коня провести півтонни вантажів. І ось у такій ситуації обличчя українського марксизму Д. Гетьманцев, втілення прагматичного Левіафана міністр фінансів С. Марченко, молодий технократичного вигляду міністр економіки О. Соболєв погоджуються на те, щоб цей показник ще більше зріс, до ~38% ВВП. Для бідної, слабкої, розореної війною країни, яка має дуже слабкі правові інститути та потужний синдикат «VIP-розпорядників і споживачів чужого», яка конкурує з країнами, що розвиваються, і з податковим навантаженням на 70 – 100% менше, узгоджене з МВФ підвищення податкового навантаження – це для найслабших виробників товарів/послуг, контролерів та збирачів податків – золоте дно. Це не висновок з урахуванням ідеології чи емоцій. Такого висновку однозначно приходить кожен, хто поважає науку та економічну історію. На жаль, в українському уряді знайти таких дуже складно. Гаразд, вони про Лаффера та його криву не чули. Гаразд, вони численних наукових досліджень про взаємозалежність між податковим навантаженням та темпами економічного зростання не чули. Так здоровий глузд ніхто ж не скасовував. Він важливіший і потрібніший країні, ніж класова ненависть до підприємців.

Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи

Зображення вгорі: народний депутат Дмитро Гетманцев. Фото з відкритих джерел

(Джерело)

«Аргумент»

На цю тему:

• Ярослав Романчук: 10 основних провалів Держави в економіці-2025
• Ярослав Романчук: Державний бюджет України 2026 - квінтесенція безвідповідальності
• Ярослав Романчук: Без переосмислення місця Держави у нашому житті на нас чекає перша глобальна громадянська війна «все проти всіх»