«Мадлоба, генацвале, українські брати, які загинули за Грузію й лишилися в її землі»

Версия для печати

Чому ветерани Грузії бажають відзначати на державному рівні День України.

26 травня грузини відзначали День державної незалежності своєї країни.За вільну Грузію свого часу воювали багато українців. Найбільш відомою є роль добровольчого корпусу УНСО «Арго», який особливо відзначився в боях проти підтримуваних Росією абхазьких сепаратистів 1993 року.  Видання «Новинарня» в братній країні вшанувала поховання напівзабутих добровольців з України часів Абхазької війни. 

Унсовці гинули за Грузію, але жоден із них не залишився лежати в грузинській землі — побратими забрали тіла загиблих в Україну. Та мало кому відомо, що могили українських бійців у Грузії все ж є. Добровольців, які також воювали в Грузії проти сепаратистів і росіян зі зброєю в руках, але не входили в «Арго» і взагалі не мали відношення до УНСО.

Серед таких українців — Микола Обертинський і брати Геращенки. Сьогодні на їхніх могилах у Тбілісі грузинські ветерани питимуть поминальну чарку і говоритимуть: «Мадлоба, генацвале». Що значить: «Дякую, друже».

«Вони заслужили на більше, ніж упорядковані могили»

...До літака на Київ у мене залишалося буквально кілька годин.

— Ми ще встигнемо заїхати на кладовище, я покажу тобі могилу одного українця, — сказала Додо Гугешашвілі.

Для мене ця жінка — просто друг. Для грузинських ветеранів загону «Мхедріоні» — полковник, бойова подруга, соратниця військового ватажка 90-х років Джаби Іоселіані. Для українців із «Правого сектору» — інструктор і надійний побратим у нашій нинішній війні.

Ідеться про цвинтар у Тбілісі, де поховані бійці, що загинули під час грузино-абхазької війни у 1993 році.

Додо дзвонить своїм хлопцям, щоб теж під’їхали, розповіли про українських побратимів.

— На початку кладовища ми збираємося встановити меморіальну дошку, — каже Додо, — і написати ім’я кожного з похованих тут бійців. Загалом тут покоїться 87 хлопців. Тоді ж був час хаосу, людей ховали, як виходило. Спочатку планували зробити тут братську могилу, потім думали облаштувати військове кладовище. Нічого не вийшло, на цвинтарі стали ховати й цивільних.

— Ми тепер стараємося облаштувати могилу кожного з наших братів — і грузинів, й азербайджанців, і українців, — каже Гугешашвілі.

Ми проходимо вглиб цвинтаря. Могила, обкладена сірим каменем, хрест, за формою дуже звичний для українського ока — саме такі стоять на могилах українських кладовищ.

На кам’яній плиті українською й грузинською мовою викарбувано: «Микола Обертинський. Український воїн. Героїчно загинув в Абхазії 1 червня 1993 року».

Фото Майї Орел

В тему: Предупреждали: Будущая война в Европе — между Россией и Украиной («The Washington Times»)

— Спочатку я сама доглядала цю могилу, — розповідає Додо, — а потім ветерани долучилися. Ми хочемо тут ще майданчик зробити, стіл поставити, лавки. Щоб люди могли прийти, пом’янути. Ми на свята завжди сюди приходимо пом’янути наших хлопців і про Миколу згадуємо.

— Ця могила — це найменше, що ми можемо зробити для нашого українського побратима,— долучається до розмови батоно Мамука. Він очолює громадську організацію допомоги збройним силам Грузії. — Цей чоловік воював за Грузію, віддав за неї своє життя. Ми в боргу перед ним, і він заслуговує на більше, ніж просто впорядковану могилу.

Фото Майї Орел

«У його тілі було дуже багато куль»

Про Миколу Обертинського грузини знають не так і багато. Адже він загинув через п’ять днів після того, як приїхав у Грузію.

— Він був кадровим військовим, капітаном іще Радянської армії, — згадує ветеран абхазької війни Генат Шемадіні. — Розповідав мені, що має дружину і дочку, і хоче після війни забрати їх у Грузію. Здається, він говорив, що родом з Івано-Франківська.

— Микола був грамотним військовим, вчив нас, як користуватися зброєю, ми ж зброї до того і в руках не тримали. Пам’ятаю, як перед боєм примусив усіх нас вичистити свої автомати, казав, що в бою найгірше — коли через недбалість відмовляє зброя.

Ми не мали можливості здружитися близько. Миколу вбили в перший же день боїв. Але він недарма загинув, багатьох ворогів поклав. Пам’ятаю, в його тілі було дуже багато куль, — згадує Шемадіні.

Хлопці говорять, що було Миколі років із 25, може, трохи більше. Запам’ятали його високим і струнким. Він сам прилетів у Грузію, коли почалася війна, попросився у грузинську національну гвардію, запропонував свою допомогу. Мало хто знав його прізвище — він попросив називати його «Хохлом».

Микола був два дні на грузинській тренувальній базі, ще три дні — в Абхазії. Воював у батальйоні, заступником командира якого був Давид Цинцадзе.

— У той день було оголошено перемир’я, ніхто не стріляв. Наші позиції були на чайній плантації, — розповідає Давид. — І раптом абхази пішли на нас в атаку. Почала бити артилерія. Ми не очікували цього. Хвилин за 15 бою було вбито вже трьох хлопців із підрозділу. Нас було мало, й патрони у нас закінчилися, абхазів було багато. Микола на себе прийняв їхній вогонь, дав можливість нашим хлопцям відійти. Він відстрілювався, поки міг. Абхази його впритул розстріляли.

В тему: Трагедии чеченского села Самашки — 20 лет. ФОТО

Хто ти, Миколо?

З моменту того бою минуло майже 24 роки. А в Давида, коли він його згадує, на очі навертаються сльози. Тіло Миколи разом із тілами інших загиблих у липні 1993 року перевезли в Тбілісі.

Чому родичі не забрали Миколу в Україну, зараз важко сказати. Хтось згадує, що дружина Обертинського не мала грошей на його перевезення, хтось каже, що мати Миколи була дуже стара і ніхто не насмілився сказати їй тоді про загибель сина. Словом, залишився Микола в грузинській землі.

Сьогодні ніхто точно не знає, звідки насправді був родом капітан Обертинський, чи справді мав в Україні дружину й дочку. Як склалася їхня доля? За словами Додо Гугешашвілі, за ці роки ніхто з українців не шукав слідів Миколи в Грузії...

Про те, які хрести ставлять на могилах українцям і як викарбувати на могильній плиті Миколи напис українською мовою, Додо розповів легендарний УНСОвський сотник Устим — учасник грузино-абхазької війни Валерій Бобрович. Він у 2015 році був у Тбілісі й відвідав могилу Обертинського.

Наші герої їхньої війни

Додо Гугешашвілі дивиться на годинник: часу лишається зовсім обмаль, але вона хоче ще познайомити мене з Ларисою Геращенко — жінкою, чиї двоє синів загинули, воюючи за незалежність Грузії.

— Спочатку в Грузію приїхав один брат. Коли він загинув, другий приїхав забрати його тіло, але залишився воювати, — розповідає Додо. — Той теж загинув. Їх обох поховали в Тбілісі. Мати переїхала сюди назовсім, щоб доглядати їхні могили. Вона зараз для всіх нас старший друг.

Додо з самого ранку намагається додзвонитися до Лариси, її телефон весь час не відповідає, і ми не ризикуємо їхати до неї без попередження. Шкода.

Про Ларису я чула ще в Києві, привезла їй з України в подарунок велику тернову хустку з китицями, думала, посидимо, поговоримо про її синів. Не вийшло. Хустку їй згодом передала Додо. А пані Лариса так розхвилювалася, що не змогла навіть поговорити зі мною по телефону, коли грузинські друзі набрали у її хаті мій номер...

Меморіал загиблих під час Абхазької війни у Грузії. Фото Майї Орел

В тему: Михаил Саакашвили: Вечный хаос и беспорядок в соседних странах — к этому стремится Кремль

Вже дорогою в аеропорт ми заїжджаємо на тбіліську площу Героїв. На мармурових стелах викарбувані імена полеглих за свободу і незалежність Грузії. Українські імена теж: Обух Сергій, Галазика Роман, Крутик Володимир, Ткачук Леонід, Музика Роман, Длвгий Олекса, Білий Володимир...

Плита з іменами загиблих українців. Фото Майї Орел

— Ми знаємо точно про 14 загиблих українців, — каже Додо. — Більшість із них були унсовцями.

За її словами, ветеранські організації Грузії виступили з ініціативою відзначати на державному рівні День України — на знак пошани до українців за допомогу у нашій війні. Можливо, згодом ми будемо мати таке сумне свято.

* * *

Валерій Бобрович, керівник Головного штабу УНСО. У 1992-1993 р. брав участь у бойових діях на Кавказі як командир батальйону «Арго»

...Коли я повернулася до Києва, запитала у сотника Устима, чи є в Грузії унсовські поховання.

— Жодної могили унсовця в Грузії немає, — сказав Валерій Бобрович.

Він уточнив:

— Леонід Ткачук, псевдо «Цвях», був похований у Сухумі в міському парку. Росіяни знищили могилу, коли дізналися, що в ній похований українець, домовину викопали й викинули в море.

Хвилі прибивали її до берега, це дратувало росіян, і вони розстріляли домовину з гранатомета.

Тому фактично із членів УНСО в грузинській землі ніхто не лежить.

Бійці експедиційного корпусу УНСО «Арго»

–

Майя Орел, опубліковано у виданні Новинарня

В тему:

• Как живут в Абхазии спустя 20 лет после войны
• «За что мы боролись?» — все чаще спрашивают абхазцы. Что ждет Крым под русской оккупацией
• 280 КАМАЗов из «братской страны» — чем это закончилось в Грузии
• Поджигатели. 8 мифов о российско-грузинской войне 08.08.08
• Украину хотят поделить на «абхазии» — сценарий Кремля